Як я шукала школу для дитини. Про методи ведення бізнесу в освітній сфері

19.04.2010 | 14:24

Під час співбесіди у мене склалося дивне враження: мені здавалося, що завуч гімназії засмучулася, коли дитина добре відповідала.

Спочатку хочу попередити: коли питання стосується здоров`я і освіти дитини, вся моя громадянська позиція, турбота про права людини, все правдолюбвство кудись зникають, я готова стукати в будь-які двері, платити будь-які гроші, щоб моє чадо отримало, скажімо так, розмах крил. Тому про майбутню школу для своєї дитини я думала останні роки три. І як мені здавалося, я її знайшла, за два кроки від дому. Київська гімназія №143 (Оболонь).

Ми ходили в дитсадок, який раніше готував кадри для цієї школи, і два роки займалися в дитячому центрі з відомою на все місто вчителькою. За словами виховательки дитсадка, раніше прикріпленого до цієї гімназії, Іван був готовий до школи ще минулого року. Просто шкода було його відпускати в майже доросле життя в неповних шість років, вирішила рочок почекати.

Починаючи з лютого, я здобувала кабінет директора дзвінками, потрапила до неї, вистоявши довжелезну чергу з матусь. Матусі приїхали зі всього міста, і навіть з центру, вони хвалили своїх дітей і сушили собі голову над тим, який же потрібно платити внесок – п`ять, сім або вісім тисяч – і чи будуть ще великі витрати. На середню освіту грошей майже не дають, в школах існують вступні внески, я ставилася до цього з повним розумінням.

Нас записали на співбесіду до завуча. Наступні два тижні я переконувала Івана, щоб на співбесіді не було ніяких пустощів, що він повинен поводитися пристойно, не фантазувати. Я не хвилювалася про його знання, мене турбувала тільки його поведінка.

У призначений час я підійшла до кабінету завуча, поряд з яким знаходилися двері доброчинного фонду. (Я й сама прийшла з грошима). Матуся, яка з дівчинкою пройшла співбесіду переді мною, чесно сказала, що дочка відповідала не дуже, але її беруть, і ось вона йде платити, тому що вони не з цього мікрорайону.

Ми зайшли в кабінет, де Ваня мав проходити співбесіду. Він, як і обіцяв, поводився пристойно, вірш прочитав виразно. І з півтора десятка завдань не дуже добре виконав тільки три. Єдиний раз, коли мені стало незручно, це коли дитина на запитання про майбутню професію сказала, що стане рейнджером. (Рейнджери – це казкові герої з серіалу). Але Іван настільки детально розповів цьому завучеві, хто ці герої і так переконливо обгрунтував їх суспільну значущість, що мені, по-журналістськи, навіть сподобалося.

Впродовж бесіди у мене склалося трохи дивне враження, мені здавалося, що ця завуч засмучувалася, коли дитина добре відповідала. Засмучувалася, коли він безпомилково назвав і перерахував у якійсь головоломці всі геометричні фігури, включаючи трапецію, коли побачила, що читає швидко, коли відповідав з гумором.

– Знаєте, ви не з нашого мікрорайону, ваші будинки вже два роки належать до іншої школи. І до того ж його знання не найкращі, - поморщилася вона.

– Я навіть точно знаю, що ви вже взяли дітей не з нашого мікрорайону і що ці діти підготовлені гірше за Івана, - відповіла я.

– Можливо, вони підготовлені гірше, але, можливо, вони відповідали краще. Врешті-решт, що я можу зрозуміти за п`ятнадцять хвилин співбесіди? - почала розмірковувати завуч. – До того ж ви повинні розуміти, що коли дитина талановита, вона проб`ється в будь-якій школі. А то ось вже ходять по райвно, скаржаться.

– Ми в райвно не підемо.

– Не підете? – з надією запитала завуч.

– Ні. Іванові Франку шкільні вчителі теж щось таке говорили, а він став тим, ким став.

– Ні, ну я бачу, що ваша дитина хороша. Ми подзвонимо після свят, якщо будуть місця.

– Мамо, я здав, здав? Ти купиш мені подарунок? – почала торсати мене дитина тут же в кабінеті.

– Так, ти все здав, а я все куплю, - абсолютно щиро відповіла я.

Наступних кілька хвилин я обдумувала, що робити. Зрозуміла, до кого можу звернутися з Міністерства освіти, щоб натиснути на керівництво і пройти в цю школу, паралельно вирішила, що здам тести ще якимось учителям, щоб підстрахуватися доказами його готовності. А ще за кілька хвилин мені стало бридко.

Ми не в`їжджатимемо в цю гімназію на танку, ми не благатимемо узяти мою дитину і не будемо силоміць тицяти гроші. Така важлива справа, як школа, не повинні починатися ось так. Я донька вчителя, і я завжди була переконана: шкільні вчителі – це найкращий, найетичніший суспільний клас, я завжди вірила, що будь-якого вчителя, перш за все, можна «купити» знаннями дитини і увагою до навчання її батьків. А якщо тут по-іншому, раз уже на етапі відбору з нами так обійшлися, це поганий знак.

Бути такого не може, щоб у всьому нашому районі не знайшлося хорошого першого вчителя. Наші сусіди, внук професора, син хірурга і діти полковника вчаться в іншій школі, і задоволені, вирішила я. Ось туди ми й сходили.

Я б не стала писати про всю цю історію, коли б не одне але. У цій школі, куди ми прийшли наступного дня, я роззнайомилася з мамами, які пережили таку саму історію на два дні раніше. Одна з них пояснила, що зараз впали популярність і попит на приватні школи, тому люди з доходами, вищими, ніж середні, рвонули в гімназії (з інших районів) із хорошими рейтингами. І подібна політика керівництва гімназії №143 пояснюється не тільки бажанням узяти внесок, але й забезпечити платоспроможність на перспективу.

– А тут промахів бути не повинно, якщо ви не акціонер кампанії, то й шансів менше, - пояснив мені її чоловік.

– У мене там старша навчалася, - розповіла ще одна мама. - Там працює така система. Тобі «поганий слідчий» – завуч – довго пояснює, що твоя дитина недоумок, а ти біжиш до доброго слідчого – директора. І, о диво, він тобі допомагає, йде на зустріч. Це, як з даїшником, чим довше вмовляєш узяти, тим більше платиш. Але вмовляти треба обов`язково.

Саме ці матусі (люди, до речі, готові платити, які вже що точно піклуються про освіту дитини) і попросили мене описати їх ситуації, коли їх діти, відчуваючи агресивність завуча, то поривалися піти, то просто не змогли відповідати. І вони заліковували травми малюків пікніками й подарунками.

Напевно, це сумно, що школи вимушені шукати гроші. Напевно, це зрозуміло, що керівництво вибудовує політику, відбираючи людей, перш за все, заможних. Але чому ця політика здійснюється подібним непедагогічним методом, за рахунок психоемоційного стану наших дітей?

Маша Міщенко

З повнішою інформаційною картиною дня можна ознайомитися, передплативши стрічки новин агентства УНІАН Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
У зв'язку з почастішанням провокацій і розпалюванням міжнаціональної ворожнечі в коментарях, ми прийняли рішення тимчасово відключити можливість коментування матеріалів на сайті.
Всі новини Дивитися всі »