Голова підкомітету з питань видатків держбюджету Леся Забуранна: Коли ми будуємо велику кількість доріг, в мене постає питання: чи не будуть ці дороги пустими

Народний депутат, голова підкомітету з питань видатків державного бюджету Верховної Ради України Леся Забуранна розповіла УНІАН про провал уряду в розробці чіткої стратегії підтримки бізнесу в умовах коронакризи, перекоси у розподіленні державних видатків, кроки, які варто запровадити для подолання економічних наслідків пандемії, та поділилась думкою щодо реалістичності виконання держбюджету на 2021 рік.

Наша країна пережила дуже важкий рік, і тільки у грудні держава почала реалізовувати помітну програму допомоги підприємцям, передбачивши виплати по 8 тисяч гривень окремим категоріям ФОПів. На вашу думку, чи ефективна вона, і чи задоволені ви її результатом?

Рік дійсно був надзвичайно складний і, власне, не лише малий і середній бізнес, але, в тому числі, і великий бізнес постраждав і в Україні, і в усіх країнах світу.

Не зовсім можу погодитись, що не було ніякої підтримки, тому що під час повного локдауну за ініціативи президента було запроваджено кілька програм, які дозволяли підтримати підприємців.

Зокрема, перша програма – це була допомога на випадок безробіття для людей, які втратили роботу. Це була програма так званого часткового безробіття, на яку подавалися підприємці, які були вимушені призупинити діяльність і не мали можливості оплачувати заробітну плату своїм працівникам. І була ініційована програма, яка зараз має продовження, і про яку ми далі поговоримо – це допомога для ФОПів, у яких є діти до десяти років.

Також діяла програма відшкодування ЄСВ – одноразова компенсація суб’єктам господарювання на відшкодування єдиного соціального внеску.

Безумовно, того було недостатньо, тому зараз ми трошечки розширили спектр допомог, які надає держава. Зокрема, це така відома ініціатива, яка вже діє. Якщо ви через додаток «Дія» реєструєтесь, і ваш вид діяльності підпадає під КВЕД (вид економічної діяльності – УНІАН), який в силу об’єктивних причин призупинений, то ви можете претендувати на допомогу у розмірі 8 тисяч гривень.

Питання – чи то буде достатньо? Якщо ми говоримо в часовому проміжку на два тижні під час локдауну (запланованого урядом на термін з 8 січня 2021 року по 24 січня 2021 року – УНІАН), то я думаю, що це доволі нормальна підтримка. Але якщо ми мислимо у більш стратегічному контексті, то, звичайно, є питання.

Що стосується наступної програми – вона розрахована, знову ж таки, на підприємців, які вимушені скоротити робочий день своїм працівникам, але перевести їх, наприклад, з п’ятиденного на триденний робочий тиждень, і також вони можуть виплачувати максимально до 8 тисяч гривень своїм співробітникам в залежності від того, яка у них була попередньо зарплата.

Якщо ми говоримо безпосередньо про виплати по 8 тисяч гривень, то зараз ми вже спрямували більше 630 мільйонів гривень для надання цієї одноразової допомоги. І, за нашими розрахунками, це покриє майже 20 тисяч суб’єктів господарювання.

Які категорії ФОПів можуть розраховувати на державну підтримку, а які - ні?

Це залежить безпосередньо від того, до якої з шести категорій КВЕД відноситься діяльність підприємства. Шість категорій – це роздрібна торгівля, тимчасове розміщення, тобто готелі, діяльність з забезпечення стравами та напоями, демонстрація кінофільмів, діяльність у сфері творчості, мистецтв та розваг, спорт, організація відпочинку. Заявки на отримання допомоги приймалися до 22 грудня. І спрямовується на цю програму 1,8 мільярдів гривень.

Нардеп розповіла про допомогу ФОПам під час локдауну / фото УНІАН

Фактично, було проаналізовано, які галузі постраждають під час локдауну найбільше, і, відповідно до КВЕД, якщо у вас зазначено, що ви займаєтесь даною діяльністю, то ви можете на цю допомогу розраховувати.

Чи вважаєте ви суму в 8 тисяч гривень достатньою для того, щоб підтримати підприємців? Чому під час підготовки програми була обрана саме така сума?

Сума була обрана, виходячи з можливостей. Ми розуміли ту кількість коштів, яка у нас може бути акумульована, і прорахували приблизну кількість суб’єктів підприємницької діяльності, сфера зайнятості яких відноситься до ризикових категорій. І, власне, було визначено, що, у середньому, держава може забезпечити таку кількість людей по 8 тисяч гривень. Плюс, прорахунок був на два тижні, поки діятиме локдаун. На цей період 8 тисяч – це достатня підтримка.

Питання в іншому. Ви правильно робите акцент на тому, чи достатня підтримка держави у глобальному контексті. Особисто я вам можу сказати, що, якщо ми говоримо про соціальні виплати, то так, на два тижні – це може бути непогано, якщо ми допоможемо підприємцю підтримати найманих працівників, добре, коли ми допоможемо дітям. Але глобально люди втрачають не лише гроші. Фактично, їх бізнес, якщо це, припустимо, маленька кав’ярня, втрачає можливості свого розвитку. Він або закривається, або відкривається. І я не розумію, чому у нас досі не розроблена чітка антикризова стратегія – що робити малому та середньому бізнесу, і які шляхи розширення його можливостей ми можемо запропонувати.

Я вважаю це прямим недоопрацюванням Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Ну от добре, соціально вони розподілили кошти на ті й на ті групи. Але, по великому рахунку, це не потребує великого таланту, правильно? Для того, щоб придумати виплати людям, ми зараз також з вами можемо посидіти і сформувати, кому ще потрібно щось виплачувати. Питання у наступному: що вони пропонують з точки зору стратегічного розвитку для того, щоб бізнес мав можливість відновитися і бути успішним після всіх цих кризових моментів? Що вони пропонують для розширення можливостей бізнесу?

Я вважаю, саме цим має займатись Міністерство економіки, а не просто розподіляти соціальні групи. Зараз я бачу лише блок соціальних виплат, які відбуваються за кошти нас з вами, але я не бачу заходів, які дозволяють бізнесу заробляти, стимулюють його, чи хоча б дозволяють не втрачати.

Чи можна на основі того, що ви сказали, зробити висновок, що наразі українська влада діє ситуативно, не заглядаючи на кілька кроків уперед? Наприклад, зараз двотижневий локдаун передбачено на січень, значить, заплановано, що такі-то видатки покриють такі-то проблеми. Але що робити далі, ніхто не знає, вірно?

"У мене є багато питань до МОЗу, але в них є хоча б якийсь план дій", - Леся Забуранна / фото УНІАН

Я думаю, що ситуативно діє не влада в цілому, а окремі органи виконавчої влади. У мене є багато питань до Міністерства охорони здоров’я, але в них є хоча б якийсь план дій і план розвитку протягом тривалого проміжку часу, бачення, як реагувати на ті чи інші загрози. А от щодо економічного блоку я з вами можу погодитись. Наразі ми спостерігаємо, що усі ці виділені кошти та інструменти допомоги носять більш ситуативний характер. Тому я і наголошую, що економічна антикризова стратегія в рамках тої ситуації, яка склалася, нам вкрай необхідна.

Звідки беруться гроші на реалізацію тих видів допомоги, що зараз реалізовуються?

Ми провели аналіз по 36 розпорядникам і 104 програмам. І у сумі виникла економія у розмірі 6,1 мільярдів гривень. Знову ж таки, через недосконалість планування, через неможливість повноцінно здійснювати свою діяльність по певним бюджетним програмам у 36 розпорядників ми спостерігали залишок коштів, який був перенаправлений у фонд COVID-19.

Тільки за перший тиждень дії «восьмитисячної» програми заявки на отримання державної допомоги подали близько 300 тисяч українських підприємців. Додаток «Дія» був явно не готовий до такого ажіотажу, і «ліг». Багато хто скаржився, що не міг навіть зареєструватися у додатку. Чи чули ви про ці скарги? І чи впливає це на ефективність програми?

Це, знову ж таки, ситуативний момент. На той час, коли була запущена програма, і ми спілкувались з підприємцями, усе працювало у більш-менш нормальному режимі. Потім, дійсно, зі зростанням кількості аплікантів виникли проблеми у програмі. Але знаю, що зараз усе вже налагодилось. У мене є знайомі, які подавали заявки і без проблем зареєструвалися.

Думаю, що Міністерству цифрової трансформації треба акумулювати усі основні проблемні моменти і робити якийсь апгрейд додатку. Але я не можу погодитись з тим, що він не працює. Він працює, просто, можливо, не так якісно, як хотілося би.

В цілому, ви задоволені тим, як наразі відбуваються виплати?

Ви знаєте, я задоволена тим, що виплати є, і що люди отримують певну допомогу. Але я хотіла б і вважаю, що ми повинні робити акцент не лише на короткотерміновому моменті підтримки людей, а все ж запропонувати людям, окрім цих восьми тисяч, ще якісь більш довгострокові кроки і асистувати у розвитку їх діяльності.

Наприклад, які це можуть бути кроки?

Можливо, надати можливість створення платформ для налагодження інтернет-продажів. Можливо, необхідна якась взаємодія з іноземними компаніями. Можливо, варто було б сформувати підходи щодо кооперації.

Наприклад, якщо ми поглянемо на аграрний сектор, то там малий бізнес конкурентоспроможний по відношенню великих агрохолдингів лише тоді, коли він створює кооперативні об’єднання. Я думаю, що таку саму історію можна розглядати, пропонувати і в інших сферах, треба стимулювати і вчити людей шукати різні шляхи розвитку. Тут має бути також відчутна роль держави.

Важливим кроком для стимулювання розвитку вітчизняного виробництва є прийнятий нами законопроєкт про локалізацію промисловості, яким передбачається, що перевага надаватиметься використанню вітчизняних матеріалів, комплектуючих, сировини. Таким чином, ми підтримуємо в Україні розвиток нашого промислового сектору.

Депутат переконана, що в постійному діалозі з бізнесом вдасться виробити якісні рішення / фото УНІАН

Також реальний і вагомий крок - це створення президентом Володимиром Зеленським координаційної ради, метою якої є напрацювання законодавчих змін щодо комплексного вирішення проблем мікробізнесу. Туди увійдуть представники мікробізнесу з кожного регіону, представники спілок і об’єднань підприємців мікро- та малого бізнесу, незалежні експерти, представники уряду та Офісу президента. Рада буде працювати як дорадчий орган в Офісі президента на регулярній основі.  Кожного місяця будуть проводитись наради для того, щоб дивитися, чи є прогрес. І в такому постійному діалозі ми зможемо виробити якісні рішення.

Тим часом, в Україні не вщухає рух «SaveФОП». Навіть зараз з вікон нашого офісу ми чуємо вигуки протестувальників. Якщо епідеміологічна ситуація в країні, спричинена новим штамом коронавірусу або другою хвилею захворюваності, змусить уряд подовжувати карантин та запроваджувати нові обмежувальні заходи, що, на вашу думку, необхідно зробити для того, щоб стримувати нові хвилі протестів? Які державні програми реалізовувати?

Питання непросте. Дуже важно спрогнозувати, як буде розвиватись пандемія, це невдячна справа.

Якщо говорити про людей, то що людям потрібно? Їм потрібна впевненість у завтрашньому дні. Це нормальна притаманна риса. І, по великому рахунку, державні інститути повинні працювати для того, щоб забезпечувати людям цю впевненість. Система соціальних виплат – це важливий елемент, про який ми повинні говорити. Але ще не менш важливо говорити, на які поступки ми йдемо, як ми підтримуємо малий та середній бізнес, і що ми робимо для того, щоб люди почувались більш-менш стабільно. І я думаю, крім соціальних виплат, це мають бути й інші можливості.

От зараз йшла мова про фіскалізацію. Я вважаю, що, дійсно, дуже доречно і вчасно ми це питання відтермінували…

Але все одно не для всіх категорій підприємців…

Не для всіх, але для найбільш вразливих категорій. Зараз людям і так непросто, і ще додаткові ресурси, як фінансові, так і організаційні, витрачати на це питання – складно. Але ця поступка виглядає так, що спочатку ми цю фіскалізацію запровадили, а вже потім поспіхом відтермінували.

Взагалі я не є прихильником жорсткого локдауну. Я вважаю, що його ефективність сумнівна. З точки зору медицини, вона, можливо, зменшує динаміку захворюваності, але останнім часом ми й так спостерігаємо, що кількість хворих, слава богу, йде на спад.

Можливо, треба запроваджувати якийсь ситуативний підхід, коли локдаун буде вибірковим. Підсилювати відповідальність за дотримання карантинних обмежень, але не закривати підприємства тотально, тим самим, знищуючи їх.

Я на одному з ефірів була з представниками мережі кінотеатрів, і вони зазначали, що навіть карантин вихідного дня зробив збитковим їхню сферу. Зараз повний локдаун остаточно її доб’є. У той же час, подивіться трансляції з відкриття головних ялинок. Навіть у Києві місцева влада нормально поставилась до того, коли люди на Софійській площі, не дотримуючись жодних карантинних обмежень, збирались тисячами і без масок. Мабуть, це перекос. Ми не можемо піти у кінотеатр, але можемо стояти у натовпі на відкритті ялинки.

Все ж, ви правильно зазначили, що ми не можемо знати, як розвиватиметься ситуація з коронавірусом надалі. Якщо уряд зрештою вирішить подовжити локдаун, чи витримає це українська економіка? І чи буде ресурс для здійснення державних програм підтримки?

Тоді треба кардинально переформатовувати наші пріоритети. І незважаючи на те, що дуже важливо будувати нові дороги, відкривати нові об’єкти, необхідно пам’ятати, що, перш за все, нам потрібні люди. І задача держави – це саме підтримка людей у складний період. Тоді треба буде переглядати бюджет у контексті збільшення допомоги людям, бізнесу, і зменшення видатків на якісь інфраструктурні об’єкти. Тому що, якщо ми подивимось з економічної точки зору, ми допомагаємо людям, а вони все одно ці гроші витрачають. Кругообіг коштів існує.

Так, це не та інвестиція, яку хотілося б, і вона не буде помітна через рік-два. Але, у той же час, потрібно розуміти кризу, яка спричинена коронавірусом, як по захворюваності, так і економічно, і обрати пріоритет. А у пріоритеті мають бути люди.

На початку нашої розмови ви зазначили, що під час весіннього локдауну в Україні почала діяти програма допомоги населенню у зв'язку з тимчасовою втратою робочих місць через пандемію. Чи передбачаєте ви її трансформацію і розширення, оскільки у ситуації, що склалася в Україні та й у світі загалом, рівень безробіття буде тільки зростати?

Так, на сьогодні існує програма допомоги людям, які втратили роботу. Мінус у тому, що кількість таких людей, звичайно, збільшується. Вона працює так само, як і раніше – людина стає на облік у державному центрі зайнятості і протягом певного періоду отримує виплати, які були прив’язані до її останніх обсягів отримуваної заробітної плати.

Я згадувала як інструмент під час локдауну програму по тимчасовому безробіттю, коли підприємства, що мали призупинити свою діяльність на час карантину, подавали заявки щодо виплати заробітної плати своїм працівникам. Адже ці люди де-юре не є безробітними, але де-факто не отримують зарплату.

Леся Забуранна розповіла про програму допомоги людям, які втратили роботу під час пандемії / фото УНІАН

Зараз вона переформатувалась у програму виплат найманим працівникам у разі скорочення тривалості їх робочого дня або скорочення кількості робочих днів. Тобто, фактично, це і є у певній мірі програма щодо часткового безробіття. І так само підприємець подає документи через додаток «Дія» і може претендувати на допомогу. Один з головних документів для її отримання – це внутрішній наказ підприємства щодо зміни графіку роботи.

Про які суми йдеться?

Максимальна сума – також вісім тисяч. Припустимо, ви отримували п'ятнадцять тисяч, і ваш робочий тиждень скоротився на половину. Значить, до восьми тисяч ви можете як найманий працівник отримати додатково до вашої зарплати.

Чи вважаєте ви цю програму ефективною?

Початкова програма по частковому безробіттю, що запроваджувалась навесні, була ефективною. Дуже багато підприємств, які подавались на цю програму під час весняного локдауну, отримали допомогу і були задоволені.

Тепер вона дещо змінилась. Зараз одним з основних претендентів на отримання коштів через скорочення робочого дня буде, наприклад, «Укрзалізниця». З точки зору логіки, програма нормальна – треба вирівняти людям їх заробітну плату, якщо вони перейшли на, припустимо, п’ятидесятивідсотковий робочий день і недоотримують кошти. Це соціально логічний крок. Але з точки зору реалізації ця виплата викликає у мене двояке ставлення.

Основним документом, яким ви апелюєте, як власник бізнесу, на виплату у 8 тисяч гривень для найманих працівників, є внутрішній наказ про скорочення кількості робочих днів чи часу роботи. От я не впевнена, що ми зможемо це верифікувати. Тому що, наприклад, ви недобросовісний керівник підприємства. Ви робите наказ про фіктивне скорочення тривалості робочого дня, отримуєте певну суму коштів на усіх найманих працівників, а насправді працюєте у штатному режимі. Хто буде це контролювати? Чи можна довіряти лише внутрішньому документу підприємства про скорочення тривалості робочого дня чи кількості робочих днів? Не впевнена.

Ви стверджуєте, що окрім фінансових, варто запровадити й інші механізми підтримки бізнесу. Ще при весняному локдауні неодноразово обговорювалося, що держава повинна законодавчо зобов'язати орендодавців звільнити орендарів від сплати орендної плати на час простою і заборонити виселяти орендарів з займаних приміщень. Але по факту виявилося, що у держави немає політичної волі для реалізації цього рішення. Як цю ситуацію виправити?

Насправді це недопрацювання, що ми за цей період так і не винайшли механізму. У чому була проблема? Знову ж таки, візьмемо за приклад кінотеатри.

Кінотеатр орендує площу у торговельному центрі. Що кінотеатр – це комерційна структура, що торговельний центр, і примусити одну комерційну структуру знизити орендну ставку та недоотримувати дохід на користь іншої - складне питання і з економічної, і з точки зору справедливості. Треба було створювати робочу групу і напрацьовувати механізм: у якій частині, в якій кількості має бути баланс між одним суб’єктом підприємницької діяльності і іншим.

Розумієте, якщо б мова йшла про комунальні підприємства чи, припустимо, про державні підприємства, то тут достатньо було б політичної волі. Але ми не можемо змусити один бізнес недоотримувати кошти для того, щоб підтримати другий. Тут лише шляхом компромісів можна досягти рішення. І політична воля – це, навпаки, у певній мірі – притиск демократії. От ви приходите до орендодавця і кажете: «Ви не повинні вимагати орендну плату», але ж за які гроші йому тоді сплачувати за комунальні послуги, охорону тощо.

Тому тут треба було шукати золоту середину. Цей напрямок я також вважаю одним з найсерйозніших недопрацювань Міністерства розвитку економіки.

Окрім підтримки підприємців, бізнесу, чи має українська економіка можливість реалізовувати програми підтримки населення? Що з програмою фінансування українських лікарів, яка, по факту, була провалена державою? Як ви оцінюєте роботу влади у цьому напрямі протягом року?

З гарних новин: те, що мінімальна заробітна плата підвищується. Фактично, за півроку ми мали підвищення на тисячу гривень, тому що у вересні було підвищення, і з першого січня вона також зростає. Це позитив. Треба не забувати, що багато людей працює не на мінімальну заробітну плату і отримує більше, але все одно у прив’язці до неї.

Види соціальної підтримки присутні. Є багато пільговиків, які претендують на ті чи інші види виплат.

Але перейдемо до негативних моментів. Якщо ми говоримо про медиків, які є особливо вразливою категорією, особисто я поділяю ту думку, що існуючий стан оплати праці є абсолютно неприйнятним. Ми довго сперечались, говорили і, в результаті, особливо не допомогли. Ми бачимо лише точкові стимули, коли, наприклад, Київрада прийняла вольове рішення щодо доплати медикам. Це також і політичний крок у певній мірі. Але проблему потрібно вирішувати комплексно.

Одним з факторів, який не дозволяє вирішити її на рівні вольового політичного рішення, є взагалі схема оплати праці медиків у нашій країні. Завдяки реформі, яка була ініційована ще за часів Уляни Супрун, яку ми маємо ситуацію? Насправді Міністерство охорони здоров’я не розпоряджається коштами і не може платити заробітну плату лікарям напряму. Зарплата фактично залежить від кількості укладених договорів між лікувальним закладом і Національною службою здоров’я. І тут уже включається маса моментів. Це можливості закладу і головного лікаря укласти ту чи іншу кількість угод, порозуміння між лікувальною установою і цим НСЗУ, кількість чи недостатня кількість працівників, які можуть забезпечити реалізацію пакетів.

В результаті, я, як депутат-мажоритарник, бачу у себе на окрузі заклади, які зуміли вкласти таку кількість договорів, що дозволяє забезпечити зарплату на прийнятному рівні, і які не змогли. Вони не можуть не те, що підвищувати оплату праці лікарям, вони не можуть навіть утримувати весь штат, бо  у них, умовно, укладено два договори. Ось це питання, і тут профільний комітет має адаптувати цю медичну реформу, тому що вона показала свою неефективність під час пандемії. Механізм, коли гроші йдуть за пацієнтом, точно не працює в результаті інфекційних захворювань. І реформа показує, принаймні на прикладі нашої країні, сумнівну ефективність щодо справедливої оплати праці. Ви можете бути прекрасним лікарем, але працювати у закладі, в якому головний лікар не здатен променеджерувати процес, і ви отримуєте дуже мало. І це не є соціально справедливим фактором.

І ніяких додаткових видатків на допомогу лікарям найближчим часом не планується?

Бюджет на медицину значно зріс. Станом на зараз він є рекордним – це 4,3 відсотки від ВВП. Такого в Україні ще не було. Але точно він не дозволяє в повній мірі задовольнити усі потреби.

Єдина з гарних новин – за результатами розгляду проекту державного бюджету у висновках комітету ми виклали, що після перегляду результатів реалізації бюджету по першому кварталу (мається на увазі - плану надходжень) ми будемо вносити зміни до державного бюджету, і пріоритетним напрямком буде медицина. Тобто, у першу чергу, незаплановані надходження будуть спрямовуватись на медицину. Питання в тому, якою буде їх кількість.

Особисто моя думка. Повторюсь, я вважаю, що в разі таких кризових заходів, при усій повазі до розвитку інфраструктури країни, ми повинні все ж таки зменшити коло уваги і обсяг ресурсів з тої сфери до людей, до лікарів, до самозайнятих підприємців. Розвиток інфраструктури, будівництво доріг, нових об’єктів – це дуже гарна ідея, але ми також повинні не забувати про вирішення базових потреб.

"Середня вартість вакцини від коронавірусу складатиме близько 1,5 тисячі гривень", - нардеп / фото УНІАН

Розвиток інфраструктури, будівництво доріг, нових об’єктів – це дуже гарна ідея, але ми також повинні не забувати про вирішення базових потреб.

Чи має Україна фінансовий ресурс для того, щоб закупити додаткові вакцини від коронавірусу, крім тих, які ми вже законтрактували?

Законтрактовано 2,6 мільярдів гривень на закупівлю вакцини. Буде передано безкоштовно 8 мільйонів доз. Давайте дивитись на це справедливо. Середня вартість вакцини складатиме близько півтори тисячі гривень. Якщо порахувати: 2,6 мільярди плюс вісім мільйонів доз (по дві дози на одну людину) дозволить охопити до десяти мільйонів людей.

Але, в той же час, є люди, які заробляють гроші, і можуть цю вакцину собі придбати. Я думаю, що в цьому контексті при вартості вакцини в 1400 гривень ми повинні забезпечити тих людей, які цього дійсно потребують – це ризикові категорії людей та люди з низьким рівнем доходу. А люди, які працюють і отримують пристойну заробітну плату, думаю, що у змозі самостійно купити вакцину.

Чи вважаєте ви прийнятий на 2021 рік державний бюджет реалістичним, враховуючи запланований обсяг дефіциту і зовнішніх запозичень, необхідних для його фінансування?

Дефіцит - реалістичний [сміється]. Гарна новина у тому, що дефіцит вдалось зменшити – з 270 до 246 мільярдів гривень, що складає 5,5 відсотків ВВП. Це є суперечним з Бюджетним кодексом, але у тій ситуації, що склалася, прийнятним, тому що, згідно з висновками МВФ, навіть у розвинутих країнах дефіцит складатиме до 8 відсотків ВВП.

Що стосується запозичень, потрібно розуміти, що ці запозичення і погашення боргів виникли не за останні два роки, а накопичувалися роками. Найбільші транші МВФ відбувались за минулих урядів, коли ми брали по 10-15 мільярдів доларів. І наразі ми досі розраховуємося за старими боргами.

Ви знаєте, я взагалі прихильниця того, що потрібно виходити на рівень, коли необхідно зменшувати дефіцит максимально. І, по великому рахунку, ми, мабуть, до того і прийшли б, якби не сталися усі ті кризові явища в економіці країни.

Я вважаю реалістичним і дефіцит, і запозичення. У мене є певні сумніви щодо дохідної частини. Я не впевнена, що ми виконаємо план по приватизації, який прописаний, що ми матимемо такі надходження по ПДВ. Але, знову ж таки, в разі того я особисто прихильна до перегляду бюджету, але не за рахунок людей, а, як ми вже говорили у попередній частині, за рахунок зменшення амбіцій у якихось інфраструктурних, культурних, спортивних проектах. Коли в родині немає можливості купити продукти, то вони не йдуть у театр, кіно і не їздять у подорожі. То, може, таку саму логіку варто використовувати і під час системи державного контролю і управління.

Хто в нинішній конфігурації влади є головним ініціатором державних виплат: уряд, парламент, Офіс президента, або наші зовнішні партнери?

Зовнішні – точно ні. Це більше ініціативи Офісу президента і парламенту. Щодо Кабміну, у мене є доволі великі питання по економічному блоку.

На завершення давайте обговоримо таке дещо філософське питання. Зараз ми живемо у, по великому рахунку, соціальній державі. У нас здійснюється багато видатків на підтримку населення, а люди цим часто зловживають. Субсидії нерідко отримують люди, які насправді їх не потребують, і таким чином, дірка у держбюджеті збільшується. Чи планує діюча влада у майбутньому почати позбавлятись від цієї державної моделі?

Ми всю розмову повертаємось до того, що робити глобально. Я погоджуюсь із вами, що подібний підхід побудови соціалізму – не найкраща історія.

Основне – це верификація, визначення тих людей і створення такої системи контролю, яка дозволить фільтрувати недобросовісних отримувачів соціальних пільг. А друге – треба також говорити правду. Ми не зробили кардинально нічого, щоб створити людям умови для самозайнятості та гідного рівня життя. Питання не в тому, що усі люди не хочуть працювати, а лише отримувати виплати. Питання в іншому - де людям працювати? Яка кількість молодих людей виїжджає за кордон? Тому без створення реальних об’єктів промисловості, без уваги до науки, у тому числі, яка буде створювати і розвивати наукоємні галузі, без розвитку промисловості ми не зможемо дати людям можливість заробити гроші і відмовитись від соціальних виплат.

Якщо поспілкуватися у регіонах з людьми, усі кажуть одне і те ж, незалежно від того, у який куточок ви поїдете: раніше був завод чи фабрика на чотири тисячі робочих місць, усі працювали, це було таке містобудівне підприємство. Наразі людям немає, де працювати, альтернатива не запропонована. І от коли ми будуємо велику кількість доріг, в мене завжди постає питання: чи не будуть ці дороги пустими? На мій погляд, це важливо, але немає балансу. Може, варто зараз відремонтувати на одну дорогу менше, але побудувати завод чи комбінат, і дати можливість людям дійсно стимулювати розвиток національної економіки. Усе має бути своєчасно і збалансовано. Сама по собі дорога дає робочі місця у короткостроковому періоді, але не дає можливості щодо заробляння коштів і вкладання в економіку в стабільному і довгостроковому періоді.

Тому питанням розвитку економіки і створення робочих місць ми повинні опікуватись найперше. Тоді б у нас апріорі відпала кількість претендентів на усі ці соціальні виплати, надходження в економіку були б значно вищими, і, відповідно, розвиток був би кращий.

Надія Бурбела

УНІАН в Google News