Влада знову імітує активне протистояння російській «газовій агресії». На ультиматуми сусідки вона відповідає то спочатку різко: звернемося до суду, то, «зігнувши коліно»: обійдемося переговорами. При цьому заявляються приголомшливі шляхи порятунку. Так, прем`єр Микола Азаров озвучив ідею по максимуму перевести газові котли країни на вугілля. Причому на це відпущено три роки. Саме за цей термін планується скоротити обсяги закупівлі російського газу втричі.
З урахуванням того, що раніше від використання вугілля відмовлялися, переводили котельні й електростанції на газ, Микола Янович під час інтерв`ю Харківському обласному телебаченню пояснив появу ініціативи: «У нас виходу іншого немає. Там, де можна замінювати газові котли, треба переходити на те, що ми маємо. Не базікати, як базікали в 2005 році, - ми до цієї категорії людей не належимо. А вже якщо ставимо завдання перейти, то ми його реалізуємо». Пов`язав таке рішення прем`єр-міністр з політикою імпортозаміщення.
Його раніше категоричні заяви, як-от, уряд України вже проконсультувався з вітчизняними і міжнародними експертами щодо своїх перспектив у судовій тяжбі з Москвою і готовий почати розгляди, стали м`якшими - «переговори поки йдуть достатньо важко, непросто. Але це зовсім не означає, що ми готові йти на конфлікт або готові робити якісь односторонні дії. Це означає тільки одне: час іде, нам необхідно домовлятися, оскільки відсутність такої домовленості збільшує навантаження на економіку і на наших людей. І рано чи пізно нам доведеться вживати якісь заходи».
Тобто, крок вперед і два назад. Слова прем`єра «не базікати, як базікали» недоречні. Усі дії влади - дежавю. І причина не стільки в безвихідності становища, скільки в небажанні державних чиновників виконувати свої прямі обов`язки - захищати національні інтереси. Та й як це на практиці можна зробити?.. Росія - це не тільки «дружні» державні відносини, а й особисті (причому суто особисті) зв`язки наших верхів.
У листопаді 2008 року, в розпал «газових розбірок» з Москвою щодо боргу 2,4 млрд дол., пов`язаного з компанією RosUkrEnergo, тодішня прем`єр Юлія Тимошенко теж пропонувала «імпортозамісний» вихід з ситуації. Причому у той час Київенерго заявляло, що ситуація з опалюванням (не де-небудь, а в столиці) склалася критична. А «Газпром», за вимогою президента Росії Дмитра Медведєва повернути борг України "будь-яким законним шляхом", підготував позов до Стокгольмського арбітражу. Юлія Володимирівна дала доручення профільним відомствам терміново розробити концепцію забезпечення теплом і гарячою водою житлових будинків не за рахунок використання газу, а за рахунок електрики, якої в Україні виробляється вдвічі більше, ніж використовується. Причому вбивалися відразу три зайці - скорочуються закупівлі російського газу і витрати на надання послуг, а також поліпшується екологічна ситуація.
Тимошенко тоді наголосила, що не може зрозуміти, чому країни, які набагато багатші, ніж Україна, активно використовують електроенергію для теплопостачання житлових будинків, а Україна цього не робить.
"Я не можу зрозуміти, чому Україна так мляво поводиться протягом 17 років незалежності. Чому ми залишаємо Україну залежною від споживання природного газу, а не переходимо на ті системи забезпечення теплом і гарячою водою, які давно освоєні в світі?" - дивувалася тоді вона.
І це абсолютно не дурна ідея. Звісно, перехід країни по максимуму на електрику не може бути реалізований з тією швидкістю, з якою приходять ідеї в голови верхів. Але за 20 років незалежності це зробити можна було. Варто також запитати у Кравчука, Кучми, а чим ви були такі зайняті, чому не думали про завтрашній день України? Адже такі політично просунуті мужі, як вони, не могли не передбачати нинішньої ситуації. Раніше або пізно, але Росія досадила б Україну, яка нічого не робила для своєї повної спроможності, на газову голку. А незалежність - вона, в першу чергу, повинна бути з приставкою «енерго».
Ось і зараз нам пропонують перейти на вугілля, трохи пізніше - пересісти з електропоїздів на тепловози. А далі що?
Нана Чорна
