Мелітополь: дещо про Геродота, черешні та мед

Сучасний Мелітополь пишається не лише медово-черешневими традиціями. А й традицією, котра не має матеріального вигляду, натомість несе важливий духовний вимір...

Мелітополь – місто соковитих, солодких черешень і густого, кольору бурштину, меду. До речі, про мед (охарактеризований як «густий солодкий напій золотого кольору») з цієї місцевості писав ще Геродот під час мандрів по Скіфії, а в міському краєзнавчому музеї Мелітополя медові присвячено чималу експозицію. Наприклад, золота скіфська пряжка, потьмяніла від часу та тривалого перебування у землі, з мініатюрною бджілкою на ній. Пряжці археологи нарахували приблизно дві з половиною тисячі років, її знайдено – так науковці стверджують – у могилі скіфського бджоляра. Адже сучасна археологія доводить: серед іншого, скіфи імпортували мед та віск. Таким чином, наука підтверджує: від прадавніх часів на території сучасного Мелітополя та поблизу збирають золотавий мед!

Та й сама назва міста походить від давньогрецької мови: «мелітоз» – мед, «поліс» – місто… А в літописних зводах доби Київської русі, копії яких зберігаються у музеї, мовиться про те, як князь Ярослав мудрий наказав суворо карати кожного, хто посягне на «золотий запас» держави: за знищення вулика наші предки рубали руку, а за зруйнування пасіки й смертний вирок можна було отримати. У середньовіччя з Запорізької Січі на Мелітопільщину переселялися старі недужі козаки, які займалися вирощуванням фруктів і бджільництвом, таким чином продовжуючи собі та побратимам віку.

Сучасний Мелітополь пишається не лише медово-черешневими традиціями. А й традицією, котра не має матеріального вигляду, натомість несе важливий духовний вимір: це – міжнаціональний мир і злагода. За даними міської влади, у місті проживає понад 90 національностей, зареєстровано кілька десятків національно-культурних товариств. Щороку в місті відбуваються різноманітні культурні та мистецькі заходи, що на них представники національних громад демонструють свої звичаї, сучасні надбання, та ще й досвідом поміж собою обмінюються.

Так, вельми популярні фестивалі національних кухонь, коли змагаються господині – представниці різних народностей, і кожна пропонує поласувати унікальною смакотою: українські вареники, російські пельмені, болгарські салати, татарські пиріжки з медом, тощо. Перелік страв може розтягтись на кілька сторінок. Нещодавно місцеві національні товариства запропонували Мелітопольські міськраді ідею: одну з вулиць у старій (історичній) частині міста, на якій розташовані будинки та садиби кінця XIX – початку XX століть, віддати в оренду національним громадам для відкриття там ресторанчиків, кав’ярень, мистецьких галерей та невеликих готелів. Це для того, щоб туристи, котрі через місто їдуть до Криму або повертаються з Криму, зупинились на день – два, спробували різні народні страви або придбали народні сувеніри чи взяли участь у майстер-класах, які готові проводити майстри, які представляють різні народи. На сьогодні, цю пропозицію внесено в порядок денний осінньої сесії міськради.

А тим часом, громада Мелітополя виборола право взяти участь у кількох проектах Євросоюзу, що спрямовані на подолання міжнаціональних проблем і встановленню діалогу культур між різними народами. Серед іншого, ідеться про створення Парку міжнаціонального діалогу на території міського парку ім. Горького, а точніше – про реконструкцію та перепланування цієї великої зеленої оази Мелітополя. У такому парку можна розмістити і Центр національних культур і традицій, а також ті ж таки ресторанчики та галереї, що у них можна ознайомитися з культурою того чи іншого народу, поласувати національними стравами. «Після знищення соціалістичної системи промислового виробництва, коли в Мелітополі запанувала криза, бо зачинено майже всі підприємства, – саме розвиток туризму, підтримка приватних ініціатив та ініціатив національних спільнот допомагають місту вижити. Ба більше, саме ідеї, спрямовані на підтримку національних традицій та поглиблення співпраці між етнічними громадами перетворили Мелітополь на місто однодумців, ми відчули себе єдиною громадою, яка взяла відповідальність за розвиток міста в свої руки», – каже депутат Мелітопольської міської ради. Одна з ініціаторів проекту створення Парку Наталя Іванова.

Її підтримує директор Європейської лабораторії міського планування Марк Глаудеманс (Нідерланди), який працює над проектом Парку міжнаціонального діалогу разом з українськими колегами. За його словами, «наш проект дозволить, з одного боку, занедбаний парк перетворити на велику екологічно безпечну територію для спілкування, для пізнання історії Мелітополя та України – я би сказав, ми робимо перехрестя культур в одному конкретному місці. З другого боку, ми виступаємо однією командою, багатонаціональною, але поєднаною єдиним завданням, і маю надію, що саме цей факт і дозволить нам здійснити мрію цілого міста». На думку Марка, Україна в цілому – вельми цікава держава: тут помітна велика динаміка розвитку міст, і водночас бракує фахівців, здатних зберегти їхнє минуле.

Богдана Костюк, спеціально для УНІАН

УНІАН в Google News