Дмитро Медведєв виступив зі спеціальною заявою. Коментуючи небажання США дати юридичні гарантії безпеки РФ у зв`язку з розгортанням у Європі ПРО, він розповів громадянам, що Росія «не може змиритися з послабленням свого потенціалу стримування». По суті, Москва намагається на рівних розмовляти з Вашингтоном мовою ракетно-ядерної сили.
Контрзаходи, озвучені Дмитром Медведєвим, на американську непоступливість і відсутність бажання домовитися про протиракетну оборону (ПРО) в Європі складаються з п`яти пунктів.
Росія вводить до бойового складу радіолокаційну станцію системи попередження про ракетний напад у Калінінграді. У військово-космічні сили надійдуть озброєння, здатні подолати «будь-яку ПРО», міністерство оборони посилить прикриття стратегічних об`єктів. І, нарешті, Росія на заході та півдні розгорне «сучасні ударні системи озброєнь, основою якої буде ракетний комплекс «Іскандер».
Більш того, якщо такі заходи будуть недостатніми, підкреслив Медведєв, то «Росія залишає за собою право відмовитися від подальших кроків у галузі роззброєння і право виходу з Договору про СНВ» (обмеження стратегічних ядерних озброєнь), підписаного Росією з США в квітні 2010 року.
Дежа вю. Усе це вже було.
Як і була Карибська криза-1962, ядерне протистояння 70-80 рр. США і СРСР в Європі. У ті часи обабіч кордону НДР і ФРН були закопані сотні ядерних фугасів, здатних розірвати планету Земля на шматочки.
Схоже, що нинішні кремлівські спічрайтери Медведєва з точністю до коми, списали текст з заяви Юрія Андропова 24 листопада 1983. Тоді Генеральний Секретар ЦК КПРС заявив, що «Вашингтоном оголошено «хрестовий похід» проти соціалізму і, розміщуючи в Європі «Першинг-2» і крилаті ракети, Північноатлантичний альянс хотів би підвести під цю авантюрну політику конкретну ракетно-ядерну базу». У відповідь, як відомо, СРСР розмістив в ЧССР і НДР тактичні ракети підвищеної дальності. А в райони Тихого океану були запущені десятки важких стратегічних ракет з боєголовкою, що імітує ядерну.
Анатолій Добринін, посол СРСР у США (1962-1986 рр.), у своїх мемуарах пише, що «заява Андропова була (рівною міррю це можна віднести і до нинішньої Росії), по суті, визнанням провалу спроб радянського керівництва зупинити розміщення американських ядерних ракет в Європі у відповідь на появу там радянських ракет «СС-20».
Іншими словами, ядерне протистояння Росії (раніше СРСР) і США має 50-річну історію, і аргументи обох сторін давно всім відомі з горбачовських часів.
Водночас слід підкреслити, що наприкінці 80-х між двома світовими ядерними монстрами були підписані десятки доленосних договорів про ядерне стримування та роззброєння. І, очевидно, світ став безпечнішим. Про це говорили і «голуби» і «яструби», авантюристи і консерватори, капіталісти і комуністи по обидва боки Атлантичного океану.
І ось «нова хвиля» ядерного безумства. І що? «Кватирка можливості» домовитися закривається, переговори в глухому куті, тупоголовість політиків, дипломатів та військова риторика в пошані, мілітаристські ескапади на перші шпальти! Немає «нового мислення», немає «перевантаження відносин»? Прощавай кохання, дітей об стінку?!
А що, власне, говорять експерти? Російський генерал, фахівець в галузі ракетно-ядерної зброї Володимир Дворкін, коментуючи заяву Медведєва, заявив, що, за його розрахунками, «європейська система ПРО ніякої військової загрози для безпеки Росії не являє».
За оцінками російських військових, «хоч би де американці розмістили ПРО в Європі, вона нездатна знищити бойові заряди російських ракет на останній фазі підльоту до наміченої мети».
Є й думка російського аналітика, професора Олексія Арбатова, який вважає, що «в стратегічному відношенні розміщення ПРО в Європі ніякої ролі не відіграє для російських ядерно-космічних сил».
Усі дружно кажуть, що всі проблеми і перешкоди "лежать у сфері політики». Саме взаємна недовіра США і Росії, як спадщина «холодної війни», призвела до того, що обидві країни знайшли привід, щоб пустити під укіс ядерну розрядку Горбачова - Рейгана, досягнення якої, воістину, глобальні і доленосні для людства.
Як мислять нинішні російські військові, можна проілюструвати словами маршала СРСР Сергія Ахромєєва, який під час горбачовської перебудови повісився в службовому кабінеті в Кремлі.
У своїх спогадах посол СРСР у США (1962-1986 рр.) Анатолій Добринін пише: «На початку 80-х рр. я зустрівся з начальником Генерального штабу Радянської Армії маршалом Ахромєевим і прямо запитав:
- Ти, що, справді віриш, що США і НАТО найближчим часом можуть напасти на СРСР?
- Це не моє завдання вірити чи не вірити. Я не можу покладатися тільки на політиків і дипломатів і різні ваші конференції. Мій девіз - військова безпека нашої країни за всіма азимутами. Ми виходимо з найбільш гіршого сценарію: з нами воюють одночасно не тільки США і їх союзники в Західній Європі, а можливо, і Японія».
Ви думаєте, читачу, що маршал СРСР був божевільним чи людиною, що страждає недоумством? Це зовсім не так.
Прем`єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, не домовляючись з Ахромеєвим, у колі своїх колег теж говорила: «Якщо Захід демонтує оборону, засновуючи свою політику на надіях, а не на необхідності захистити свободу, - то можуть знадобитися роки, перш ніж ми зуміємо знову повернутися до нинішнього рівня безпеки».
Тобто мислення західних і східних політиків та військових були матрицею повоєнного часу, де право сили було вищим за силу права, де недовіра, страх визначали взаємовідносини держав і суспільних систем. На природне і просте запитання: як сьогодні вести ядерну війну, не підірвавши при цьому весь світ, - відповісти ніхто не міг, ні тоді, ні зараз.
Однак повернімося до заяви Дмитра Медведєва. І США і Росія керуються у своїй безпеці однією філософією: якщо зникне загроза удару у відповідь, виникає бажання вчинити першим ядерну напад.
Позиції сторін також відомі. Російська військова доктрина прямо називає головну загрозу РФ - це США. Кремль не приховує, що і російська ПРО, і російські ядерні сили стримують американців, НАТО, а не якісь інші країни чи союзи.
Офіційний представник Ради національної безпеки Томмі Вітор також заявив учора, що позиція РФ не змусить США переглянути свої плани щодо створення в Європі системи ПРО.
Тобто ядерні сили США і РФ спрямовані одна проти одної, а не проти «третіх країн». Втім, в обох столицях чудово розуміють, що не можна захиститися від кількох тисяч боєголовок. Це загальновизнаний і російською, і американською сторонами факт. Тобто у разі ракетно-ядерної війни взаємна вразливість і загибель обох країн не вимагає доказів і експертиз.
Можна припустити, що обмін погрозами і войовничими заявами Москви і Вашингтона призначені не для забезпечення безпеки своїх країн, а для «внутрішнього користування». Росія намагається довести, що світ не однополярний, і центр сили не тільки в США. Американці продовжують політику силового військового домінування і в усьому світі бачать зону своїх інтересів.
Але ці трюїзми потрібні російським і американським громадянам, особливо в період «утвердження демократії», пов`язаної з виборами до Державної думи, а не людям решти світу. Але є набір міжнародних інструментів, організацій, які могли б вкласти свої «дві копійки» у вічний спір, «хто в пісочниці господар і хто забрав мої іграшки?»
Віктор Тимошенко, полковник, кандидат філософських наук
