Об’єднання опозиції: чи переросте ненависть до влади у захист інтересів суспільства?

Головний конфлікт не між опозицією та владою, а між суспільством та владою... Усім набридла гризня всередині опозиції... Якщо опозиція продовжить боротися між собою – виграє влада... Експертні оцінки...

Опозиція розпочала підготовку до парламентських виборів. І за традицією заявила про об’єднання. Чи є перспективи в цього об’єднання? І чи приведе воно опозицію до перемоги? Чи виграє від цього виборець та чого чекати владі від спільних дій опозиціонерів? Диявол, як відомо, криється в деталях. Тож які деталі та підводні камені угоди про спільні дії об’єднаної опозиції? З цими запитаннями ми звернулися до політологів.

Вадим Карасьов, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

ГОЛОВНИЙ КОНФЛІКТ НЕ МІЖ ОПОЗИЦІЄЮ ТА ВЛАДОЮ, А МІЖ СУСПІЛЬСТВОМ ТА ВЛАДОЮ

Підписана угода про спільні дії об’єднаної опозиції – лише документальне підтвердження намірів опозиції об’єднатися та об’єднаними зусиллями відповісти на виклик чинній владі. Причому не всієї опозиції, а лише її частини, хоч і значної.

Як показує практика української політики, не завжди такі документи втілюються в реальні, а головне – в результативні дії. По-перше, дуже важко буде підписантам узгодити кандидатів у мажоритарних округах. Навіть якщо взяти найбільш рейтингових мажоритарників – вони розкручуватимуть під час індивідуальної кампанії бренд своєї партії. Оскільки немає бренду «загальна опозиція» чи «об’єднана опозиція».

Друге, що обмежує ефективність таких підписань, декларацій, маніфестів – відчувається така, що не проговорюється, але відчутно проявляється, монополія лідерів опозицій на об’єднавчу місію. Тобто при всіх об’єднавчих намірах хтось хоче бути більш об’єднавчим, монополістом такого об’єднання, обмежуючи при цьому можливості залучення до об’єднаної опозиції інших лідерів, інших партій.

А головна проблема опозиції та, що вона залишається опозицією влади. Це опозиція одних політиків до інших політиків, які перестали бути політиками при владі. Нинішня опозиція, при всіх правильних та неправильних заявах і кроках, залишається опозицією вчорашнього дня, незважаючи на те, що там багато молодих політиків та людей. Тому що вона не бачить – сьогодні головний конфлікт не між опозицією та владою, а між суспільством і владою. І для того, щоб справді бути об’єднаною опозицією, опозиція має, можливо, не тільки і не стільки об’єднувати себе, скільки об’єднати суспільство.

Якщо вдасться опозиції об’єднати протестні, бунтівні, незадоволені спільноти, групи, асоціації – тоді процес об’єднання опозиції буде набагато ефективніший та проходитиме набагато легше, без всяких претензій на опозиційність, опозиційного «вождизму» та інших «дитячих хвороб» опозиційності в українській політиці.

Зараз з’являються нові політики, які вміють працювати і в мітинговій протестній стихії та на рівні еліт. Я можу сказати, що квиток у політичне майбутнє має Анатолій Гриценко, який користується довірою в суспільстві. Політичне майбутнє має Віталій Кличко, бо він свіжий і ще зможе себе виявити в політиці. Безумовно, перспективний політик – Наталія Королевська. Вона вже довела, що вміє грати на стику еліт і суспільства, на стику легальної та вуличної політики.

Що характерно та парадоксально – у цих політиків немає гарантій проходження до парламенту. Але в них є більше політичних перспектив, ніж у тих, хто має такі гарантії.

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій:

ОБ’ЄДНАНІЙ ОПОЗИЦІЇ НЕОБХІДНА СВІЖА КРОВ ТА ВІДКРИТІСТЬ

Заява про об’єднання опозиції, безумовно, позитивний момент для опонентів влади. Але спосіб, у який це відбувалося, на мою думку, не зовсім відповідає тому, що потрібно опозиції. По-друге, для того, щоб об’єднання мало перспективи, необхідно було б робити не просто публічну заяву про об’єднання. Треба було публічно заявити, на яких критеріях буде це об’єднання, яким чином воно реалізовуватиметься, скажімо, щодо узгоджуваного списку єдиних кандидатів у мажоритарних округах.

Найголовніше, це відсутність в угоді першого пункту щодо звільнення Юлії Тимошенко. Крім моральних аспектів, навіть суто технологічно для опозиції було б правильно обрати це одним з основних мотивів ведення виборчої кампанії об’єднаної опозиції, використовуючи момент протистояння Януковича й Тимошенко. Вони ж декларують, що хочуть після перемоги звільняти Януковича. Отже, необхідно було б персоніфікувати цей момент. Це був би виграшний варіант для опозиції. Мені не зрозуміло, чому вони на цьому не роблять акцент. Чи вони не хочуть визволити Тимошенко, чи вони до цього не додумалися, пишучи угоду про об’єднання? Проте в останнє слабо віриться…

Мені здається, що партії, котрі підписали угоду, не зовсім правильно діють щодо інших опозиційних сил. Складається враження, що лише партії, які підписали угоду, є єдиною опозицією, а всі інші – ні. Потрібно було б до цієї угоди залучити й громадські організації, рухи. Це мало б робитися більш широким загалом, бо все звелося до вузькопартійного політичного моменту. Тобто чим би ширше поле інтересів, яке торкається громадян, вони захопили, тим би простіше їм було на парламентських виборах отримувати перемогу.

Опозиції треба повернути довіру до себе. Але повернути довіру до тих старих кадрів та облич, які були раніше, – практично неможливо. Тому необхідно вводити «свіжу кров», пропагувати нові ідеї через нових людей. Цього всього поки що немає. Таке враження, що вони хочуть законсервувати ситуацію та закріпити виключно за собою статус опозиції. Це все дає підстави говорити: якщо не буде вдосконалення, то це об’єднання так і залишиться на папері, стане формальним замилюванням ока. Якщо ж буде більше відкритості й публічності, то в такого об’єднання може бути майбутнє.

Андрій Золотарьов, керівник центру «Третій сектор»:

УСІМ НАБРИДЛА ГРИЗНЯ ВСЕРЕДИНІ ОПОЗИЦІЇ

Є технологічний аспект, а є політичний. Що стосується технологічного аспекту, то зрозуміло, що протистояти виборчій машині влади опозиційні сили, якщо вони виступатимуть окремо, абсолютно не в змозі. Це наочно показали позаторішні вибори до місцевих рад. При всіх політичних невдачах Партії регіонів та при рейтингу, що тане, не можна скидати з рахунків адміністративні, фінансові та інші можливості, які здатна застосувати партія влади. Тому, якщо технологічно кандидати не будуть розподілені по мажоритарних округах, щоб вони не конкурували одне з одним, то опозиція програє з тріском. Зараз, після підписання ними заяви про об’єднання, у них з’являється шанс.

Щодо політичного аспекту... Якщо спиратися на соціологію, то людям набридла гризня всередині опозиції. Сьогодні виборець не конвертує падіння рейтингів партії влади в зростання рейтингу опозиційних сил. Тому відповіддю на позицію людей «коли хочеш змінити владу, зміни й опозицію», є саме політична частина цієї угоди – продемонструвати єдність.

Водночас у мене як у технолога, дуже великі сумніви в частині того, як це буде реалізуватися на практиці. Дуже різні люди – кожен зі своїми інтересами – підписали угоду.

Виборець вимагає єдності. 22 січня на Софійській площі, принаймні частково, представники опозиції задовольнили очікування свого електорату.

Ігор Жданов, президент аналітичного центру «Відкрита політика:»

ЯКЩО ОПОЗИЦІЯ ПРОДОВЖИТЬ БОРОТИСЯ МІЖ СОБОЮ – ВИГРАЄ ВЛАДА

Бажано, щоб опозиція, після підписання угоди про спільні дії об’єднаної опозиції України, не замикалася, була більш широкою. Бажано, щоб демократичні сили тепер не кричали, що, мовляв, «ми – істинна опозиція, а всі інші, хто не входить до Комітету опору диктатурі, – ні». Як на мене, це найбільш небезпечний розвиток подій. Це може призвести до того, що в підсумку виграє влада, якщо опозиція все ж таки продовжить боротися між собою.

Об’єднання – це нормальна ідея, але в тому випадку, коли з нього не виштовхують інші опозиційні партії. 22 січня ми бачили «Фронт змін», БЮТ, Кличко, ще пару партій… А де решта? Партії, які теж давно заявили про свою опозиційність?

Ще одне питання – як діятимуть опозиціонери на мажоритарних округах. Там можуть виникнути серйозні проблеми. Будуть кандидати, погоджені об’єднаною опозицією, але без серйозного рейтингу в окрузі. І будуть кандидати, які теж є опозиціонерами, але не належать до жодної політичної сили, проте давно працюють у окрузі, мають підтримку людей та шанси на перемогу. Це може призвести до конфлікту між двома опозиційними кандидатами. Звичайно, влада цим обов’язково скористається. І в такому разі – виграє.

Володимир Фесенко, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:

ЯКЩО ОБ’ЄДНАНА ОПОЗИЦІЯ ВІДКИНЕ ГЕТЬМАНСЬКІ ІНТЕРЕСИ, ТО МАЄ ШАНСИ НА ПЕРЕМОГУ

Опозиції доведеться шукати певний формат колективності, чого зараз не вистачає. Я бачу боротьбу, зокрема проти нової хвилі опозиційних лідерів, тобто «старих» проти «нових», що відбувається всередині опозиції. Усе це працюватиме проти об’єднавчих процесів опозиції.

Частково, вважаю, ці об’єднавчі ініціативи спрацюють. Буде створено спільний список мажоритарників, але повного об’єднання не буде. Спостерігатимуться сплески конкуренції всередині опозиційних сил у мажоритарних округах. Я не виключаю, що окремі учасники конвенції можуть вийти з угоди. Кандидат номер один на такий вихід – це «Свобода». Коли буде вже не абстрактний список з мажоритарними округами та квотами, а конкретний – де і хто балотуватиметься від конкретної партії за конкретним округом, ось тут розпочнуться проблеми.

Виникає два варіанти: або опозиція все ж таки об’єднається, і тоді в неї буде шанс на перемогу (нехай невеликий, але шанс), або, якщо гору візьмуть конкурентні інтереси, традиційні проблеми української політики – гетьманські амбіції, - шансів на перемогу практично не залишається.

Всередині опозиції наявний потенційний конфлікт. Він є у свідомості виборців і проявляється у вигляді прямої чи опосередкованої конкуренції. Коли йдеться про підписання документа, фактично всі опозиціонери демонструють готовність об’єднуватись, але насправді ми бачимо конфлікти, суперечки між Турчиновим і Яценюком, з одного боку, та Гриценком – з другого, «наїзди» керівництва фракції БЮТ на Королевську – ці складні стосунки з молодшим партнером по блоку. Незрозуміло, якщо опозиція об’єднуватиметься, які будуть відносини між “Батьківщиною” та УСДП. На такі питання поки що немає відповіді. Виникають різні підозри, що старші в різних сенсах товариші намагаються відкинути на маргінес своїх молодших колег. У кожному з цих випадків свої причини, але це передусім побоювання конкуренції, побоювання, що нові політики та нові політичні сили можуть посилити свою популярність. А це означатиме виклик тим політикам, котрі хочуть монополізувати свій статус, зокрема в опозиції.

Записала Леся Дідківська

УНІАН в Google News