Що за Піховшек! Блискучий Піховшек

Як він нам врізав! Як накрутив хвоста! Це ж просто насолода!

Починаючи з „письменник Сергій Жадан та брати Капранови, які називають себе письменниками” і закінчуючи воістину геніальним пасажем про ветеринарів – це просто вершина публіцистики та перлина словесності!

Відео дня

Шановні викладачі журналістських факультетів! Вам просто негайно треба включити статтю нашого гуру професії до своїх навчальних програм, як зразок – ні, взірець полеміки. Особливо – звертаємо увагу – полеміки на тему ролі інтелігенції в суспільстві. Саме в такий спосіб варто про це говорити.

А нам залишається лише посипати голову попелом і покаятися у своїх гріхах перед мудрим Добкінимта інтелектуальним Піховшеком, а також негайно стати на шлях виправлення.

Ви ж вслухайтеся у цей просто-таки цицеронівський текст: „Я б порадив бр. Кармановим не пропускати регулярні візити до лікаря-ветеринара. Бажано знайти двох ветеринарів, братів-близнюків, так гарантій лікування додасться”.

Ну хіба попреш проти такого потужного інтелекту?

Можна, звісно, у свою чергу, вимудрувати якийсь каламбур із колоритного прізвища журналістського гуру й порекомендувати йому, відповідно, регулярні візити до гінеколога – але ми не будемо. Не нам змагатися зі славетним майстром публіцистики. Не нам...

Залишається тільки прислухатися до порад вельмишановного вчителя та написати роман про Помаранчеву революцію.

Утім, ми його вже написали. Звісно, не наважимося радити його прочитати такому величному й мудрому журналістові, яким, безперечно, є пан В’ячеслав, але задля справедливості хочемо звітувати: ваше замовлення виконано. У „Щоденнику моєї секретарки” є і про отруєння Ющенка, і про Тимошенко. От тільки про Піховшека там немає. Мабуть, ми просто недооцінили роль цього потужного інтелектуала в інформаційній війні 2004-го. Але то не біда. Книжка продається нівроку, третє видання не забариться, і ми зможемо внести туди правки.

Щоправда, спадає на думку (уже просимо вибачити шановного пана Піховшека, що не використовуємо його формулювання „в голову не може прийти”, ми просто не володіємо українською на такому рівні), так от, спадає нам на думку, що людина все-таки може висловлюватися з власної волі. Що ми залюбки й робимо.

А проте ці думки можуть не сподобатися можновладцям, і вони у відповідь спустять на тебе собак. Це не аж як приємно, але буває. Однак коли спускають не просто собак, а собак з медалями, чемпіонів породи – це вже можна сприймати за комплімент.

Це означає, що ти влучив. І влучив увічі. Вперше – коли написав, що теперішня влада смертельно небезпечна для кожного українця. А вдруге – коли припустив, що Добкін міряє на себе образ покійного Кушнарьова.

Одне слово, наші гіпотези блискуче підтвердилися, інакше на них ніколи б подібні персонажі у такий спосіб не зреагували.

Окремо хочеться звернути увагу на обговорення під статтею. Зазвичай коментатори УНІАН не дуже прихильні до нас. Саме вони, а точніше деякі з них, раніше частенько використовували аргументацію рівня нашого шановного майстра слова. Але цього разу він, схоже, вибив у них з рук зброю, тому дописувачі вимушено взялися до аналітики. За що ми їм і дякуємо. До речі, як дякуємо й мешканцям Facebook, які розібрали на молекули статтю Добкіна й позбавили нас необхідності ловити автора за язик.

Тому наведемо тут найбільш показові коментарі з УНІАН, особливо звертаючи увагу на те, що це не наші думки, а цитати.

харкiвець: В’ячеслав з завидною впевненістю береться міркувати про тонкі матерії, але виходить або як у слона в посудній лавці, або як у одного відомого героя роману – все навпаки, а саме - "абирвалг".

Jupiterr: Пи…шек, не пиши Допе дебильные тексты и не надо будет этот маразм коментировать.

Ромашка: Шутишь? Как это Славчик Пихва не осознает своей продажности? Он всегда заявляет "Я бело-голубой журналист", а всем известно насколько продажные все до единого бело-голубые. Деньги не пахнут.

Кінець цитати. Та і власне казці кінець.

P.S. Кілька років тому нашому видавництву запропонували рукопис “Піхвостраждання юної Оленки”, присвячений проблемам дівочого пубертатного періоду. Тоді ми відмовилися, зважаючи на провокативну назву. І тільки зараз завдяки вельмишановному панові Піховшеку почали розуміти, що піхвостраждання – це не назва. Це – жанр.

Брати Капранови