Заступник Міністра юстиції з питань євроінтеграції Сергій Петухов розповів УНІАН про здобутки України на шляху євроінтеграції / УНІАН

Сергій Петухов: Якщо дороги в село не було, а раптом її зробили, стоїть табличка: «зроблено за підтримки ЄС», – людина одразу оцінить

17:55, 05.06.2018
30 хв. Інтерв'ю

Заступник Міністра юстиції з питань євроінтеграції Сергій Петухов в інтерв’ю УНІАН розповів про три важливі здобутки в контексті євроінтеграції, пояснив, як співпраця України з ЄС впливає на пересічних громадян на рівні громад, та чому права людини є наріжним каменем існування Європейського Союзу.

Восени 2013 року українці показали всьому світові своє тверде бажання бути разом з Європою. Революція гідності стала беззаперечним доказом народного свідомого вибору євроінтеграції, як зовнішньополітичного орієнтира для України. З того часу минуло майже п’ять років. В очікуванні річниці, УНІАН вирішив розпитати представників виконавчої гілки влади, які безпосередньо відповідають за питання європейської інтеграції, про успіхи та невдачі України на цьому шляху.

Першим нашим героєм став заступник Міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції Микола Кузьо

Наш наступний співрозмовник – заступник Міністра юстиції з питань євроінтеграції Сергій Петухов, який в інтерв’ю УНІАН розповів про три важливі здобутки в контексті євроінтеграції, пояснив, як співпраця України з ЄС впливає на пересічних громадян на рівні громад, та чому права людини є наріжним каменем існування Європейського Союзу. 

Відео дня

Ще в 2001 році існував такий собі «План дій Україна – ЄС» в сфері юстиції, свободи та безпеки. Поясність читачам, чому, попри, здавалось би, чималий термін співпраці, комплексної політики України з Європейським Союзом у сфері юстиції у нас не було?

Дійсно, наша співпраця з Європейським Союзом має давню історію, але річ у тому, що довгий час Україна не визначала євроінтеграцію своїм пріоритетом – ми підтримували відносини з СНД і з ЄС. Відповідно, ми не були готові, чи керівництво країни не бажало вести державу євроінтеграційним курсом – цим і визначався рівень нашої співпраці з Європейським Союзом. У 2014 році це кардинально змінилося, тому що Угода про асоціацію є всеосяжним документом, який, по факту, регулює всі найважливіші сфери життя. В нашому розумінні, Угода є кроком до повноправного членства України в Європейському Союзі, адже стандарти, які ми імплементуємо за цією Угодою, є невіддільною та найбільшою частиною зобов’язань країни-члена ЄС.

Сергій Петухов зазначив, що Україна довгий час не визначала євроінтеграцію своїм пріоритетом / УНІАН

У сфері юстиції понад десять років тривав процес гармонізації законодавства, за яким ми оцінювали, наскільки наше законодавство в певних сферах є аналогічним європейському. Сьогодні ми маємо чіткі зобов’язання імплементувати цілий набір директив і регламентів ЄС. І рухаємося так, як, свого часу, рухалися всі країни, які згодом набували членства. Умовно, коли ЄС приймає нову директиву, вона імплементується країнами-членами, і так само її імплементує Україна. Може бути інший термін, але за сутністю ми маємо таке ж правове регулювання цілих сфер нашого життя.

Насправді основне, що відрізняє Міністерство юстиції від багатьох інших міністерств, які відповідають за свою частину співпраці з ЄС, – ми є координуючим органом. Сектор «Юстиція, свобода, безпека», ряд питань в якому координує Мін’юст, охоплює роботу Міністерства юстиції, МВД, судової системи, правоохоронних органів, а через права людини майже всіх інших – Міністерства культури, Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров’я. Наша особиста частина є достатньо невеликою. Тобто, умовно, якщо подивлюся, скільки всього інформації в контексті євроінтеграції я передаю, обробляю, контролюю виконання, то частинка Мін’юсту буде десь двадцять відсотків в кращому випадку. А вісімдесят відсотків – це координація роботи з колегами, вироблення єдиної позиції.

Трохи погортала звіт щодо виконання Угоди у 2017 році, підготовлений Урядовим офісом координації європейської та євроатлантичної інтеграції. В секторі «Юстиція, свобода, безпека» безвізовий режим представлено як беззаперечну перемогу. Які ще перемоги в контексті євроінтеграції ви можете назвати?

Безвізовий режим – це не є одне досягнення саме по собі. Умовою надання безвізового режиму було передбачено 144 пункти заходів, які ми мали виконати. Тобто безвізовий режим прискорив виконання всіх наших зобов’язань в цій частині, і дійсно це велике досягнення. Щорічно Європейською комісією надається звіт за результатами виконання безвізового режиму. Переглядається, чи ми продовжуємо виконувати умови, висунуті для його досягнення. Так от, перший звіт показав, що попри всі побоювання, ми не створюємо міграційних ризиків для Європи, а є надійним партнером.

Заступник міністра юстиції нагадав, що безвіз – не просто окреме досягнення. Умовою надання безвізового режиму було передбачено 144 пункти заходів, які Україна мала виконати / УНИАН

Окрім безвізового режиму, важливим досягненням минулого року є підписання угоди про співпрацю з Євроюст. Це Європейська організація з питань юстиції, яка координує співпрацю прокурорів країн ЄС, дозволяє їм швидко обмінюватися інформацією, створювати міжнародні слідчі групи в розслідуванні найбільш складних злочинів (транскордонна злочинність, незаконний обіг наркотиків, тероризм, корупція, торгівля людьми). Замість того, щоб надсилати один одному листи, прокурори-представники країн знаходяться в Гаазі та, якщо виникає проблема, напряму спілкуються.

Чи вистачає нам нормативно-правових актів, законопроектів аби співпраця практично почалася?

Тут питання не в законопроектах, угода ратифікована. Але щоб вона дійсно запрацювала, має бути налагоджена співпраця на оперативному рівні. Має бути розуміння, хто і як буде відповідати в прокуратурі за цей напрямок, наш представник має бути направлений в Гаагу.

А ви знаєте, як буде обиратися представник від України, на конкурсі чи як?

Чесно вам скажу, я не знаю цю процедуру. Це мають визначати в відповідній прокуратурі, яка дає свого представника. Угода просто дає таку можливість.

Добре, окрім безвізу та ратифікації угоди про співпрацю з Євроюстом, які ще є досягнення?

Я думаю, що важливим є підтримання санкційної політики Європейського Союзу. Це конкретний результат співпраці України з ЄС, нехай, не напряму Угоди про асоціацію, але, водночас, саме Угода передбачає наші тісні зв’язки. Відповідно, базуючись на тісних стосунках України та ЄС, ми можемо просувати наші інтереси, доводити до відома європейських партнерів інформацію про наслідки збройної російської агресії на Донбасі і в Криму. І для нас це насправді досягнення. Адже санкції продовжуються, в санкційний список додаються нові люди, так само залишаються секторальні санкції. Хоча, очевидно, що вони є некомфортними для виробників і для бізнесу в країнах ЄС.

А як щодо того, що зробити не вдалося? Що б ви назвали?

Угода про асоціацію – це програмний довгостроковий документ, яким ми будемо керуватися в наших стосунках з ЄС, як мінімум, п’ять-десять років. Якщо ми достатньо успішно імплементуємо Угоду, зможемо перейти на наступний етап – переговорів про членство в ЄС. Сьогодні про це говорити, очевидно, зарано, адже Угода достатньо амбітна.

Дійсно не все нам вдається, бо ті зобов’язання по імплементації норм європейського права, які ми взяли на себе, були дуже амбітними. Плюс, була певна затримка з набуттям чинності Угоди через позицію окремих країн ЄС, які її не ратифікували. На мою радість, в частині юстиції у мене було не так багато документів, директив, які треба було імплементувати, – і це зроблено. Водночас, очевидно, у сферах, які потребують повних змін або ринку, або стандартів, або додаткових витрат (захист навколишнього природного середовища, енергетика, охорона здоров’я) – там ми не виконуємо все повністю, і маємо надолужити.

Петухов визнав, що Україні вдається не все, бо ті зобов’язання по імплементації норм європейського права, які Київ взяв на себе, були дуже амбітними УНІАН

Також ми поки не переконали європейських партнерів, що ми гідні членства в ЄС. Над цим всім ще слід працювати, важлива і політична складова, і технічна з точки зору виконання положень Угоди. І найголовніше, на чому базується Угода  – Україна та ЄС і країни-члени є вільними та демократичними правовими системами, базуються на принципі верховенстві права і поважають права людини. Це один з наріжних каменів існування Європейського Союзу, Хартія прав людини є складовою частиною статутних документів в ЄС. І це вкрай важливо. Бо членом ЄС може стати не суто заможна чи суто розвинута країна, а та європейська країна, яка поділяє цінності ЄС. І, як на мене, саме цей найбільший шлях у сфері прав людини, верховенства права, незалежного суду, відсутності корупції ми маємо пройти. Для себе вимірюю виконання Угоди не за конкретними технічними регламентами, які дійсно десь можуть бути проблемними, а за тим, наскільки ми просунулися в ціннісному шляху до Європи.

І як нам вимірювати, скільки вже пройдено?

У нас є спеціальний Діалог з прав людини між Європейським Союзом та Україною – це їхній механізм співпраці і оцінки прогресу в цій царині.

Ми задекларували, що поважаємо права людини і є країною, яка базується на принципі верховенстві права. І в цьому діалозі вони підіймають ті проблемні питання, які бачать перед нами, чи ті питання, де хотіли б роз’яснити нашу позицію. Це стосується як індивідуальних справ (розслідування злочинів, випадків заборони публічних демонстрацій), так і загальних положень, які стосуються захисту прав етнічних меншин, виборчого законодавства, захисту прав дітей, жінок.

Чому це цікаво Україні? – Ми отримуємо поради від наших колег, як нам рухатися в сфері прав людини, щоб стати країною, в якій більше людей почувають себе добре. Крім того, через цей Діалог ми маємо важелі впливу на захист прав українців в Європі, якщо бачимо, що держава ЄС неналежно реагує на порушення прав наших громадян.

Ба більше, ми можемо звернути увагу ЄС і країн-членів на порушення прав людини на окупованих територіях в Криму і на Донбасі. Ми хочемо, щоб вони мали якомога більше інформації про це, щоб їхня позиція була жорсткою, щоб вони продовжували тиснути на Росію, нагадувати, що ніхто не забуде про Сенцова, який знаходиться у в’язниці вже чотири роки, ніхто не забуде про Кольченка, ніхто не забуде про кримських татар і Меджліс.

В рамках євроінтеграції Урядом України було створено Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). Ви вважаєте його успішним?

Так, я вважаю цю структуру успішною, бо її очільнику, моєму колишньому колезі Антону Янчуку вдалося за кілька місяців після обрання, створити дієвий орган, який вже сьогодні за рішенням суду керує значними активами людей, справи яких розглядаються в суді.

Звісно, я не знаю безпосередньо оперативної його роботи, але ті рішення, які бачу, є позитивними. І оцінка їхньої роботи суспільством є позитивною. Тому я дуже радію, що так сталося. Бо ми маємо інший негативний досвід, коли новостворені органи розгортали свою діяльність набагато довше і не були такими ефективними.

Наприклад?

Наприклад, НАЗК. Це очевидний приклад. Чи тому, що це колегіальний орган, чи з політичних причин, чи з якихось інших, але, на жаль, чомусь він не став тим ефективним органом, на який сподівалися і громадяни України, і наші міжнародні партнери.

Сергій Петухов: НАЗК так і не стало тим ефективним органом, на який сподівалися і громадяни України, і міжнародні партнери . УНИАН

Щодо АРМА. А як ви прокоментуєте лютневий інцидент в ТРЦ «Гулівер» в Києві? Коли невідомі особи чинили перешкоди та спротив представникам Нацагенства…  Хто має понести відповідальність? Чи несе саме агентство, на вашу думку, репутаційні ризики?

В будь-якій правовій державі, якщо щось відбувається, тільки поліція або армія може застосовувати силу проти людей. В таких випадках, коли орган державної влади за рішенням суду здійснює законну діяльність щодо управління активами, а якісь незрозумілі люди силою заважають це робити… Думаю, в таких випадках правоохоронні органи мають дуже чітко реагувати й притягувати таких невідомих до відповідальності. Бо якщо власник не погоджується з діяльністю державного органу, він має оскаржувати це в суді, є законні процедури. А послуговуватися силою людей, які безпідставно зі зброєю виконують його накази – це небезпечно. Це дуже небезпечно, коли в країні порушена монополія на застосування сили.

Поговорімо про ситуацію з дотриманням окремих прав людини в Україні. По-перше, поділіться особистими спостереженнями, чи вважаєте ефективною роботу нашої Міграційної служби в питанні надання притулку біженцям?  

Це питання завжди є проблемним, як і в інших країнах. Адже треба вивчати факти в кожній індивідуальній справі, при цьому, щоб процедура була не занадто затягнутою. В Україні ще треба працювати над цим процесом, але це робочі моменти, тут немає якихось надзвичайних проблем.  

Назву один з відомих випадків – правозахисник, росіянин втік з Омська через переслідування. На його підтримку виступило чимало міжнародних правозахисних організацій. Втім, наша міграційна служба йому відмовила у притулку. Зараз йде суд. Як думаєте, чи можуть подібні випадки нести репутаційні ризики для України, яка декларує, що поважає права людини, зокрема, в ЄС?

Я не можу оцінити цю конкретну справу, адже не бачив матеріалів. Плюс, не можу оцінювати роботу своїх колег, якщо він звернувся до суду – це зробить  суд. Водночас, ці справи завжди є складними, адже, щоб встановити факт переслідування, міграційній службі й тепер суду потрібні конкретні докази. Насправді, недостатньо того, що про це говорить сама людина чи навіть інші організації. Давайте, не забувати, що є випадки зловживанням правом на отримання притулку. І це стосується усіх країн.

Відверті порушення прав людини завжди несуть репутаційні ризики для будь-якої держави, і це відбувається абсолютно усюди. Є випадки, де не завжди зрозуміло, хто правий, і  рішення, які скасовуються судами, причому, навіть в найбільш демократичних країнах. Це динамічний процес. Очевидно, є випадки критики України за досить консервативний підхід щодо надання притулку, і думаю, що нам є над чим працювати. А зі свого боку скажу, що ми, наприклад, відмовляємо в екстрадиції громадян «третіх країн», якщо в країні, яка запитує таку екстрадицію, їх переслідують.

Сергій Петухов: є випадки критики України за досить консервативний підхід щодо надання притулку, і думаю, що нам є над чим працювати / УНІАН

Болюче питання для спільноти правозахисників – ратифікація Стамбульської конвенції. В урядовому звіті щодо виконання Угоди це визначено ключовим завданням на поточний рік. Минулого року проти ратифікації виступила Рада церков, заявивши про серйозні ризики для українського суспільства та сім’ї. Питання, яке давно мене турбує, чому в світській державі ось такі зауваження мають вагу?

Дійсно, ратифікація Стамбульської конвенції не знайшла підтримки в залі Верховної ради. І дійсно були різні зауваження і народних депутатів, і, зокрема, Ради церков. Це абсолютно нормальний демократичний процес, коли всі суб’єкти суспільства беруть участь в обговоренні.

Певно, думка, яку висловила Рада церков, була важливою чи переконливою для частини тих депутатів, які не голосували за ратифікацію Стамбульської конвенції. І тут не має ніякого конфлікту чи проблеми з тим, що Україна є світською державою. Рада церков так, як і інші релігійні чи громадські організації, має право доносити свою думку до громадян України і до народних депутатів. І народні депутати, зважують баланс думок чи через свої власні переконання приймають те чи інше рішення.

Наскільки я знаю, у Верховній Раді є ініціативна група народних депутатів, які продовжують працювати над питанням ратифікації Стамбульської конвенції. Також долучені представники профільних міністерств. Вони спілкуються з депутатами, пояснюють моменти, шукають компроміс.

Так, ратифікація сьогодні не відбулася, знаходиться в підвішеному стані, водночас, минулого року був напрацьований пакет законопроектів про запобігання насильства над жінками й, по факту, цей законопроект імплементує значну частину Стамбульської конвенції.

Якщо ви знаєте, то в обговоренні лише певні термінологічні питання Стамбульської конвенції викликали занепокоєння (термін «гендер», – УНІАН). Тому я думаю, що сьогодні пріоритетний шлях – це імплементувати у внутрішнє законодавство значну кількість положень Стамбульської конвенції, які не викликають жодних зауважень. А стосовно тих питань, які дійсно викликають занепокоєння, далі продовжувати суспільну дискусію. Можливо ситуація у суспільстві зміниться чи буде більше розуміння положень Стамбульської конвенції, і тоді наступне голосування Верховної Ради може бути позитивним.

В «Національній стратегії з прав людини до 2020 року» був пункт про легалізацію цивільного партнерства для різностатевих та одностатевих пар. Втім, Мінюст, пославшись на чималу кількість звернень від обласних, міських, районних рад, знову ж таки Раду церков, вирішив, що виконання цього пункту неможливе. Ви можете пояснити, чому так сталося? Невже цивільне партнерство не відповідає євроінтеграційному вектору?

Насправді, наш євроінтеграційний вектор і Угода про асоціацію не вимагає визнання чи введення в українське законодавство цивільного партнерства чи інших форм союзів чи угод між одностатевими парами. І в країнах Європейського Союзу це питання залишається на розгляд держав, і підходи європейських держав є різними з цього приводу.

Yаш євроінтеграційний вектор і Угода про асоціацію не вимагає введення в українське законодавство цивільного партнерства чи інших форм союзів чи угод між одностатевими парами / УНІАН

Ми пишаємося, що у нас є ця Національна стратегія і План дій – це документ був напрацьований спільно з багатьма громадськими організаціями й включає багато пропозицій. Ми не відкидали майже нічого з того, що пропонували громадські організації (лише те, що вже існує, продубльовано в інших пунктах чи суперечило стратегічним цілям). Відповідно, цей пункт про цивільні партнерства було включено саме так – як пропозицію, що може бути розглянута.

Очевидно, це був один із пунктів плану, що викликав найбільше обговорення, і певною мірою показав різність думок в українському суспільстві. Думаю, на сьогодні цей пункт виконав свою функцію, тому що викликав жваве обговорення на всіх рівнях. Не лише в Києві, у Верховній Раді чи в Уряді, а по всій країні. Оцінивши величезну кількість отриманих звернень, зрозуміли, що більшість заявників достатньо категорично не підтримують цю ідею. Тому ми вважаємо, що, враховуючи баланс думок, цей пункт плану сьогодні не може бути виконаним. Знову ж таки, в демократичній державі широка дискусія має приводити до консенсусу. Допоки консенсусу в цьому питанні немає – цей пункт не матиме перспектив. Інформація про те, хто був «за» чи «проти» є відкритою, на запит про публічну інформацію її можна отримати і оцінити.

На вашу думку, чи мають гендерні питання з’явитися в регіональних стратегіях і програмах? Аби в майбутньому знову не стикнутися зі «стіною непорозуміння».

Знаєте, я не мислю програмами. Питання, які стосуються людини, її сім’ї, її сексуальності, її здоров’я, особистої поведінки – це чутливі речі, в яких суспільство еволюціонує. Тобто будь-які зміни мають проходити через обговорення, освіту, поінформованість суспільства. В цих питаннях не потрібно поспішати навішувати ярлики, а потрібна широка суспільна дискусія, яка іноді триває роками чи десятиліттями. Це не має бути лише думка експертів чи депутатів.

Як би ви оцінили зацікавленість пересічних українців в євроінтеграції?

Пересічна людина може відчути євроінтеграцію на собі, лише коли отримає конкретні результати. А що відчувають люди? – Люди відчувають безвізовий режим. Для багатьох це перший великий здобуток, бо тепер набагато простіше поїхати за кордон. Інший важливий приклад – люди відчувають допомогу, яку ми отримуємо через безвідсоткові кредити Європейського інвестиційного банку чи макрофінансову допомогу ЄС. Очевидно, не завжди політики кажуть, звідки ці гроші йдуть, але це реальний наслідок. Наприклад, зараз вже підписана угода, і будівництво двох станцій метро у Харкові фінансується Європейським інвестиційним банком за дуже малі відсотки.

Або наша вже реальна сьогодні газова незалежність. Понад два роки ми не купували газ у Росії, і сьогодні маємо можливість вирішувати, чи хочемо в них купувати чи ні, і за якою ціною. Угода передбачає лібералізацію газового ринку та інтеграцію України в газовий ринок Європи. Звісно, нам треба працювати над розвитком інфраструктури, але коли в тебе є вільна можливість купувати газ будь-де на ринку Європи й транспортувати до себе, маєш більшу незалежність. І це стало можливе через інтеграцію з ЄС.

Понад два роки ми не купували газ у Росії, і сьогодні маємо можливість вирішувати, чи хочемо в них купувати чи ні / УНІАН

Євроінтеграція – це більша інфраструктурна пов’язаність. Ми зараз говоримо про можливість більшої підтримки Європейським Союзом інших наших інфраструктурних проектів, транзитних шосе та магістралей, а це - додаткові можливості для бізнесу. Це Угода про вільну торгівлю, яка дозволяє нашим виробникам експортувати свою продукцію в ЄС. Це коли в містечку, де не було до цього роботи, відкриється виробництво ЄС, і буде робота з зарплатнею вісім-десять тисяч гривень. Це реальний наслідок євроінтеграції для пересічного громадянина.

Очевидно, що це приходить не одразу і не до всіх. Бо десь завод збудували, а десь – ні. Комусь треба їхати по безвізу, а комусь це не актуально. Тому важливо інформувати про позитивні впливи Угоди, люди мають знати, який наслідок вона має для них.

Читала, що Кабмін затвердив річний план заходів з реалізації Стратегії комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 роки.

Так, знову ж таки, кажу, люди мають відчути євроінтеграцію. Якщо дороги не було в село, і десять кілометрів до районного центру треба було їхати годину і розбивати машину, а раптом дорогу зробили, стоїть табличка: «це зроблено за підтримки ЄС», – людина це одразу оцінить. Тобто Стратегія комунікації має багато аспектів. Не просто щось показати по телевізору та розповісти: «як добре, що у нас тепер є така Угода». Насправді кожній людині (Стратегія, зокрема, про це говорить) треба розповідати про те, що її безпосередньо стосується в контексті євроінтеграції або показати, як це вже відбулося в сусідній області чи районі. Про підтримку, яку ЄС надає об’єднаним громадам, коли виділяються гроші на створення ЦНАПів, або про допомогу сільським кооперативам. Ці речі треба комунікувати.

Оцініть потенціал цієї Стратегії якось вплинути на рівень радикалізації настроїв суспільства, і як наслідок – на ситуацію з дотриманням прав і свобод громадян. Чи зможе інформованість перемогти обмеженість та категоричність поглядів певної верстви населення стосовно права людини на різноманіття?

Важливий момент, який треба відмітити, це те, що більшість українців підтримують європейський рух України. І це стосується всіх регіонів. Це одна з небагатьох тем, яка об’єднує всю країну. Більшість українців розуміють, що ЄС – це кращі стандарти життя, більша захищеність та більші можливості для них та їхніх дітей.

Те, про що ви говорите, радикальні групи чи люди з радикальними поглядами, які готові застосовувати силу в незаконний спосіб, є в будь-якій країні. В Україні таких людей дуже невелика кількість. Вони не представляють основні політичні сили та українське суспільство. Українська свідомість, насправді, побудована на повазі, толерантності, вмінні вести діалог і розуміти один одного.

Я думаю, що якраз інформування – це один зі способів подолання радикалізації певних верств суспільства чи застосування насильства до людей з іншої думкою. Тому, зокрема, ми говоримо про це, проводимо багато роз’яснювальної роботи. В рамках реформи у нас створено Директорат у сфері прав людини й правової обізнаності – ми є координуючим міністерством в Уряді з точки зору і захисту прав людини, і інформування про права людини. Тому що люди не завжди знають про свої права, права інших чи розуміють свої обов’язки. Тільки це питання не одного дня, а щоденної тривалої роботи протягом років.

За вашими спостереженнями, чи існує потреба ефективнішого залучення органів регіональної влади та громадськості до імплементації Угоди про асоціацію?

Можливостей в Україні дуже багато. Ми цікаві інвесторам і нашим партнерам. Ми маємо багато переваг / УНІАН

Очевидно, але давайте розуміти, ми ж не просто так робимо децентралізацію. Ми говоримо про те, що Україна – це велика країна, яка не має традиції централізованого авторитарного управління. Влада йде від людей і від громад, і передусім, громада має вирішувати свої питання. Багато з тих питань, які є частиною нашого євроінтеграційного процесу, вирішуються на рівні громад. І вигоди, які отримує Україна від євроінтеграції, будуть відчуватися на рівні громад. Відповідно, дуже важливо, щоби мери, голови громад, районні депутати, обласні депутати розуміли та користувалися цими можливостями. Бо знову ж таки, євроінтеграція – це не гроші, які тобі хтось завтра принесе. Це можливості і отримати гроші, і отримати конкурентні переваги, якими треба скористатися.

Можливостей в Україні дуже багато. Ми цікаві інвесторам і нашим партнерам. Ми маємо багато переваг – географічна близькість до Європи, ментальна близькість, маємо освічених людей і кваліфіковану робочу силу, і невеликі кошти. Проблема в тому, що міста, містечка, села не вміють себе презентувати і не завжди знають про можливості. Тому наше завдання донести їм про це, щоб люди, які відповідають за життя громади, знали про можливості.

Як відомо, Україна та ЄС розвивають співробітництво у сфері правосуддя та судоустрою. Звідси питання, чому в нас досі не ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду?

Римський статут по змінах в Конституцію, який було прийнято одночасно з судовою реформою, може бути ратифікований після 2019 року. Ми в Мін’юсті ведемо підготовчу роботу, в Раді зареєстровано законопроект стосовно процедурних аспектів співпраці з Міжнародним судом. На громадському обговоренні був законопроект, який імплементує норми міжнародного кримінального права в українське законодавство (у нас, наприклад, досі немає поняття «злочини проти людяності», а інші міжнародні злочини, визначені різними конвенціями, не повністю коректно відбиті в українському законодавстві).

Це так само складний процес, який потребує обговорення. А популяризації цієї ідеї – додаткових зусиль, пояснень і політикам, і людям, що їм це дає – більша захищеність, неможливість уникнути відповідальності за найтяжчі злочини. Адже Міжнародний кримінальний суд не займається крадіжками чи навіть вбивствами, він займається притягненням до відповідальності людей, які своїми рішеннями призводять до загибелі чи депортації, втрати своєї ідентичності цілими народами чи жителями населеного пункту.

…Воєнні злочини на Донбасі потраплять під юрисдикцію Міжнародного-Кримінального суду.

Так. Вони є частиною предметної юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

Чи задоволені ви темпом євроінтеграційного прогресу України безпосередньо в питаннях юстиції, свободи і безпеки? Яку би «оцінку» від 1 до 12, поставили?

Коли я певний час пропрацював на цій посаді, то зрозумів, що процеси  набагато складніші, і не можуть бути такими швидкими, як здавалось. У нас велика держава, і за кількістю населення, і за територією, і рішення, які можуть здаватися комусь очевидними, не є такими для інших людей, які живуть в іншій частині країни чи мають інший досвід. Саме тому наше завдання – більше інформувати суспільство, робити Європу більш доступною, щоб більше людей могли туди поїхати, щоб більше європейців до нас приїжджали. Адже в Європі так само не завжди є розуміння, що таке Україна. Для когось це країна в війні, для когось корумпована країна, для когось нічим не відрізняється від Росії.

Я не буду оцінювати за балами, бо думаю, що ми вибороли свій євроінтеграційний напрямок. Ми багато чого зробили в нашому русі вперед в Європу. Єдине, що нас може втримувати – це наші внутрішні проблеми. Проблема корупції – це не питання Європи, це питання внутрішнє.

Анонсуйте наступний крок Міністерства юстиції в межах виконання Угоди. Що саме плануєте зробити найближчим часом? 

Найбільш важлива частина в моїй роботі зараз – це питання створення Антикорупційного суду і ефективна робота НАЗК. І хоча ми не маємо безпосередньої компетенції, водночас, слідкуємо за цими процесами, і очевидно, що нам важливо, щоб це відбулося. Це в інтересах всіх українців.

Насправді, як каже профільний віце-прем’єр-міністр України Іванна Климпуш-Цинцадзе, закінчилися швидкі перемоги й досягнення, про які можна звітувати кожного місяця. Тепер продовжується кропітка робота, яка матиме свій результат за п’ять-десять років – ми маємо імплементувати Угоду. Тому короткострокової мети, яка могла би бути реалізована до кінця року – немає. А є поступовий рух, постійна робота, яка має призвести до набуття членства України в ЄС. Не я почав питання європейської інтеграції, не я його буду закінчувати. Але я вважаю цей шлях правильним для України. І якщо ми дійсно імплементуємо Угоду, то будемо готові до членства в ЄС на вісімдесят-дев’яносто відсотків.

Ірина Шевченко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся