Перший Президентський: старт каденцій Ющенка та Януковича як урок для Порошенка

УНІАН порівняв досвід першого року президентства трьох останніх голів держави. Попри кардинальну відмінність у зовнішньополітичній та економічній ситуаціях на момент прийняття присяги, обоє Вікторів і Петро зіштовхнулись з однаковими політично-адміністративними проблемами, і кожен вирішував їх по-своєму.

Для всіх трьох останніх очільників держави перший рік став доволі показовим, та, можливо, визначальним щодо їх подальшої політичної долі.

Як і Віктор Ющенко, Петро Порошенко прийшов до влади на хвилі народного протесту, в результаті революційних подій на Майдані. І один, і інший отримали надвисокий рівень електоральної підтримки та високі сподівання, які покладали на своїх кандидатів українці під час виборів. Обоє державників у своїх передвиборчих програмах наголошували на проєвропейському векторі, проведенні радикальних реформ та відході від олігархічної державницької моделі.

Політичним успіхом і, частково, самим фактом обрання на посаду президента і Ющенко, і Порошенко завдячують іще одному президенту України, а, точніше, його помилкам – Віктору Януковичу.

Стартові позиції

Попри певні схожості, старт президенства для усіх трьох політиків був все ж кардинально різним.  Так, Віктор Ющенко хоч і прийшов до влади після Помаранчевої Революції, розпочав президентство при відносно стабільній економіці. Україна на початку першого року президента Ющенка не мала кабального газової угоди та війни з Російською Федерацією, економічної кризи та зруйнованої армії. Більше того, понад рік, до набрання чинності нової редакції Конституції, саме цей керівник мав доволі широкі, «кучмівські» повноваження.

Головною проблемою Віктора Ющенка на стартових позиціях (як згодом і в Петра Порошенка) були завищені очікування виборців. Останні вірили, що Ющенко – український Вацлав Гавел, який нарешті почне розвиток країни за європейським зразком. Як і від Петра Порошенка у 2014-му, 2005-го року люди чекали швидких змін: реформ, реконструкції в держапараті, подолання корупції, створення сприятливих умов для малого та середнього бізнесу та зменшення податкового тягаря. Цікаво, що жодних значних зрушень, окрім певних косметичних змін, на всіх цих напрямках обидва «президенти революції» в перший рік так і не запропонували.

Власне, через 365 днів Віктор Ющенко спромігся розтратити не лише кредит довіри виборців, але й втратити єдність «помаранчевої команди», розпустити уряд Тимошенко та перетворити свій образ «дієвого президента» на «президента, що багато і нудно говорить».

У Петра Порошенка ситуація на момент набуття повноважень склалась найгірше: анексія Криму, початок війни на сході країни за фактичної відсутності армії та паралізованих спецслужб, надзвичайний рівень недовіри суспільства до судів та правоохоронних органів і вщент розграбований бюджет. З іншого боку, вищеперераховані негативні обставини для Порошенка-політика були і є своєрідним виправданням: більшість свої поразок та невиконаних обіцянок він міг пояснити саме надскладною ситуацією в державі та війною. Такі виправдання, щоправда, не надто допомагає діючому президенту. Згідно опитування Інституту соціології НАН України громадяни оцінили роботу Порошенка на 4,7 за десятибальною шкалою. Для порівняння, у Віктора Ющенка в перший рік правління після обрання середня оцінка діяльності склала 5,6 бали,  а у Віктора Януковича – 5,1.

Розчарування людей, які надали Порошенку велику підтримку – результат невиконаних обіцянок / Фото УНІАН

На думку політичного експерта, громадського діяча Олеся Донія, таке розчарування людей, які надали Петру Порошенко надзвичайно велику підтримку – результат невиконаних обіцянок, які, в першу чергу, позначаються саме на рівні життя громадян.  Експерт додає, що за рік українці стали значно біднішими, олігархи, попри декламації та видимість боротьби із ними, зміцнили свої позиції, а сама Україна навіть не почала наближатись до тих європейських перспектив, заради яких виходила на Майдан.

«Українці стали біднішими і збіднення триває, боротьби з монополіями не відбувається, йде збільшення впливу влади на медіа та на олігархів, які тримають ці медіа, реальної боротьби з корупцією не відбулося. Євроінтеграція виявилася «пшиком» і реальних кроків по євроінтеграції не відбулося. Прикро, але всі ідеї, за які боролися на Майдані, нівельовані», - резюмує Олесь Доній.

«Головна проблема  Порошенко, і уряду, і влади в цілому – зволікання з реформами, з боротьбою з корупцією. Якщо Порошенко вирішить цю проблему, у нього буде політична перспектива, якщо ні – будуть проблеми, і перший рік тому – яскраве свідчення. Уже зараз рейтинг Президента значно впав. Якби були проведені рішучі кроки, сьогодні багато промахів та негараздів можна було б списати та пробачити» -  вважає політолог і соціолог Володимир Фесенко.

Експерти перераховують реальні досягнення команди Порошенка: суттєве зміцнення армії, часткове наведення ладу в СБУ, перемога у, передусім, інформаційній війні за мізки західних політиків і дипломатів, яку розв’язала проти України Росія, але констатують, що ці досягнення мало відчуваються або усвідомлюються пересічними українцями, які воліють бачити зрушення на краще у повсякденному житті.

Зовсім інший старт мав Віктор Янукович. По-перше, щонайменше половина країни не очікувала від приходу до влади одіозного політика жодних «революцій», а ті, хто все ж голосував за його кандидатуру, робили це, радше очікуючи, навпаки, відсутності змін. Сам по собі прихід Віктора Януковича до президентського крісла був наслідком розчарування українців діяльністю попередника. Нового голову держави не сприймали, як самостійного гравця, здатного приймати самостійні рішення. Навіть від інавгурація президента Януковича нічим, окрім казусів та словесних ляпів, не запам’яталась.

Втім, на відміну від Ющенка у минулому та Порошенка у майбутньому, Віктор Янукович виявився доволі ефективним, коли мова пішла про узурпацію влади та зосередження всіх важелів управління в своїх руках. Політики, які були наближені до Януковича, розповідають, що той любив контролювати виконання будь-якого рішення, будучи абсолютно впевненим у непохитності своєї влади.

 Політреформа зразка 2004 року суттєво обмежувала повноваження глави держави / Фото УНІАН

Власне, як і у випадку з Петром Порошенком, найбільшою юридичною проблемою для Віктора Януковича на початку каденції стала політреформа зразка 2004 року, що суттєво обмежувала повноваження глави держави. Але, на відміну від чинного Гаранта Конституції, який не виявляє бажання змінювати політичну модель країни, Янукович вже восени 2010 року домігся скасування політреформи. Після цього Янукович одразу розпочав зміцнення своєї владної вертикалі. Більшість у Верховній Раді з допомогою підкупу було переформатовано під  Януковича.

Взаємодія з парламентом та кадрове питання

Віктор Ющенко – мабуть, єдиний президент, який розпочав з фактичної руйнації президентської гілки влади та особистого впливу на життя країни. Спроба віддячити посадами усім своїм соратникам часів виборчої кампанії призвела до того, що президентська команда стала тріщати по швах практично з перших днів, а вже восени 2005 демократична більшість у парламенті розкололась. Сталось це одразу після скандалу, який розпочався із заяви глави президентського Секретаріату (так тоді називалась Адміністрація президента) Олександра Зінченко. Той звинуватив оточення Ющенка у перевищенні повноважень для реалізації власних бізнес-інтересів. Конфлікт загострив і без того непрості стосунки глави держави та прем’єра, Юлії Тимошенко. Як результат, Віктор Ющенко змушений був відправити у відставку одразу трьох свої майданних соратників – Юлію  Тимошенко, Петра Порошенка (секретаря РНБО на той час) та самого Зінченко.

Фесенко переконаний, що уже в перший рік свого правління Ющенко допустив всі можливі помилки / Фото УНІАН

Ющенку довелось домовлятись з своїми політичними супротивниками, соратниками Віктора Януковича. Однак, це не врятувало помаранчевого керівника.  Уже під кінець першого року він залишився без підтримки парламенту, а в 2006 році після виборів Ради, набула чинності політреформа, забравши у Віктора Ющенка левову частину повноважень. Більшість у ВР здобули регіонали, комуністи та соціалісти, яким вдалось призначити прем’єром опонента Ющенка номер 1 – Віктора Януковича.

Політолог Володимир Фесенко переконаний, що уже в перший рік свого правління Ющенко допустив всі можливі помилки: він зробив Юлію Тимошенко прем'єром, згодом зняв її з поста, пізніше, після виборів Верховної Ради, зробив хибну спробу домовитись із ПР, коли ті вже сформували більшість. Відтак, головним провалом колись популярного політика стала саме неспроможність правильно використати владні ресурси, які були в його руках.

Уже до річниці «помаранчевої революції» Ющенко був главою країни, яка мала політичні розбіжності практично між усіма гілками влади.

Саме тому, перше за, що взявся «реанімований» Віктор Янукович – формування парламентської більшості «під себе» та призначення уряду із своїм прем’єром. Це дозволило йому отримати всю повноту влади ще  до  скасування політреформи-2004. Останній акт теж був здійснений в перший рік правління.

Політологи зауважують, що контроль президента Януковича над парламентом був близьким до тотального.

«Цього не очікували ані його опоненти, ані більшість експертів. Саме ця концентрація влади має дуже суперечливий ефект. З одного боку, вдалося подолати конфлікти в середині державної влади, сформувати парламентську більшість, що є важливою передумовою для здійснення реформ. Але, з другого боку, саме концентрація влади в одних руках і перетворення політичної системи на президентську створює передумови для авторитарних тенденцій», - коментує Володимир Фесенко.

Більше того, на відміну від команди Віктора Ющенка, в Партії регіонів жодним чином не виказували наявність внутрішніх протиріч та поділів біло-блакитної команди на незалежні групи. Попри існуючі розбіжності, що час від часу просочувались в пресу, регіонали не розкололись та завжди демонстрували солідарність, надто у питаннях узурпації влади та розкрадання країни. Цікаво, що ні в перший рік, ані в подальші – Януковичу не знайшлось альтернативи серед політичної більшості, яку він контролював.

Янукович почав просувати у владу Сім’ю / Фото УНІАН

У питаннях підбору кадрів Янукович ставку зробив на «донецьких» - вихідців із Донеччини і Луганщини, яких він знав особисто і з якими вів справи задовго до обрання президентом. Але, зрештою, відчувши в якийсь момент цілковиту безкарність і впевнившись у власній вседозволеності, Янукович почав просувати у владу Сім’ю – відданих особисто йому людей та друзів свого старшого сина.

Петро Порошенко зробив практичні висновки з діяльності президентів-попередників. Отримавши суттєву підтримку українців, він, на відміну від Ющенка, розпустив Раду. Однак, намагатись повернути собі надзвичайні повноваження зразка Януковича чи Кучми, а, відтак, забрати на себе усю відповідальність за ситуацію в країні та ризикувати новою хвилею народного невдоволення, Петро Олексійович не став.

Утім, дострокові вибори у парламент та сформована коаліція не призвели до політичної консолідації та єдності влади відповідно до задумки президента. Хоча, після перевиборів, Порошенко спромігся досягти призначення спікером Ради своєї людини – Володимира Гройсмана, однак, при цьому глава держави так і не отримав достатній для швидкого законодавчого оформлення своїх ініціатив контроль над ВР – не лише  у стінах приміщення на Грушевського в цілому, але й навіть у фракції свого імені – БПП.

Сьогодні депутати практично не приховують – обрана Рада не надто ефективна, і, можливо, заслуговує на дострокове припинення повноважень. Однак, зважаючи на сьогоднішні рейтинги політсил, результат гіпотетичних дострокових виборів навряд чи буде на користь Порошенку. Більше того, чергове розчарування у владі, може призвести до повторення післяющенсківсього сценарію – реставрацію соратників Януковича, які сьогодні вичікують в опозиції. Через ці обставини найближчим часом президенту доведеться працювати з поточним складом парламенту, ефективність якого, зважаючи на фактичну війну і надскладну ситуацію в країні, є надто низькою.

І хоча в офіційних коментарях коаліціанти запевняють, що міцні як ніколи, неефективність їх роботи і протиріччя чітко помітні: наприклад, по досі не прийнятому закону про вибори (що було обіцянкою Порошенка, – УНІАН), не запроваджених змінах до Конституції, тощо.

Що ж до кадрового питання, то, як і у попередників Порошенка, політика чинного президента викликає чимало нарікань. Йому вдалось уникнути характерних для двох останніх голів держави помилок – на найвищих державних посадах наразі немає відвертих політичних суперників Порошенка, чим міг «похвалитись» Ющенко, та й вінницька прописка не стала в Україні квитком до владних кабінетів – як передбачала януковичівська модель, однак, від доволі болючих провалів це все нинішнього Гаранта Конституції не вберегло.

У цьому контексті політолог Тарас Березовець називає конкретні  прізвища, зокрема, Валерія Гелетея – міністра оборони і Віталія Ярему – колишнього Генерального прокурора України: «Це – провал. Всі ці справи, розслідування злочинів під час Революції Гідності (одна з передвиборчих обіцянок Порошенка, - УНІАН), в кращому випадку затягувалися, в гіршому – були розвалені корупційною складовою», - зауважує експерт.

Політолог Олександр Палій вважає кадрову політику найслабшою ділянкою у роботі Порошенка-президента: «Він оточує себе людьми зі свого ж бізнесу, і також призначає людей з колишньої влади. Старі кадри підбираються і ставляться без пояснень».

Також президенту закидають дуже повільне (надто як для країни у стані війни) призначення голів місцевих адміністрацій. А деякі кадрові зміни (наприклад, у Вищій Раді юстиції та ін.) затяглися через неузгодженість дій президента, уряду та фракцій Верховної Ради.

Від Європи до Росії і назад

Свій перший закордонний візит Віктор Ющенко здійснив до Росії. Втім, саме з керівництвом Кремля у нього склались найгірші стосунки. Уже в перший рік його президенства  розпочалася газова війна з Росією – з ринку були усунуті посередницькі структури «РосУкрЕнерго», а вартість російського газу для України зросла з 50 до 95 доларів за тисячу кубометрів.

Погіршення стосунків із Російською Федерацією за Ющенка було прогнозованим / Фото УНІАН

Газовий конфлікт двох країн призвів до погіршення міжнародного іміджу як України, так і Росії, хоча в Європі та США ще тривалий час до самого Віктора Ющенка, ставилися прихильно.

В принципі, погіршення стосунків із Російською Федерацією за Ющенка було прогнозованим, адже з самого початку своєї  президентської кар’єри він проголосив курс на євроінтеграцію. Однак, як і більшість обіцянок, цей напрямок залишився невиконаною ініціативою. Президент продовжував їздити по світу (значна частина його закордонних поїздок випала саме на перший рік), говорив там про демократичні свободи та насолоджувався славою «героя революції».

На противагу попереднику, Віктор Янукович свій перший закордонний візит здійснив до Брюсселю. Тим не менш, цю поїздку доречно було б назвати «ритуальною», адже з в перших місяців каденції Янукович і його команда орієнтувалась на уподобання свого традиційного електорату, що симпатизував Росії, та й взагалі намагались провадити зовнішню політику у фарватері Москви. Звідси – заяви та дії задля примирення із РФ, відмова від зближення з НАТО. Пізніше Янукович почав всіляко намагатись всидіти на двох стільцях, неодноразово заявляв, що  «місце України – в ЄС», та, певний проміжок часу, докладав чималих зусиль задля підписання Угоди про асоціацію України та ЄС.

Однак, багатовекторність виявилась невдалим вибором для команди «регіоналів», зрештою, там і не приховували, що без російської згоди ніхто у Європу вікно не відчинить. У перший рік президентства Януковича його указом було ліквідовано центр євроатлантичної інтеграції. У якості бонусу за згортання реальних кроків у західному напрямку РФ Україна отримала сумнівні Харківські угоди. Європейці все частіше висловлювали своє невдоволення «вибірковим правосуддям», ситуацією зі свободою слова, зростанням рівня корупції та ознаками узурпації влади, відсутністю реформ. Віктору Януковичу так і не вдалось налагодити стосунки з міжнародними лідерами та отримати підтримку ЄС. Власне, саме відмова від євроінтеграційних ініціатив і призвела до ганебного дострокового завершення роботи Януковича на Банковій.

Що ж до Петра Порошенка, то обирати зовнішній курс йому не довелось. Євроінтеграційного вектору вимагали не лише українці, та й, враховуючи організацію РФ конфлікту на сході України та анексію Криму, рух на Захід був безальтернативним.  Через те частину своєї передвиборчої програми Порошенко побудував на обіцянках здобуття безвізового режиму для подорожей у Європу для українців, підписання Угоди про асоціацію, і, з часом, вступу в ЄС.

Порошенко зарекомендував себе, як досвідчений та хороший дипломат / Фото УНІАН

На Петра Порошенка як президента, покладали великі надії й тому, що той зарекомендував себе, як досвідчений та хороший дипломат. Справді, певних здобутків йому все вдалось досягнути – і США і Європейський союз запровадили, щодо РФ невигідні для себе санкції та надали України фінансову підтримку.

«Він зміг побудувати потужну коаліцію на захист України, куди увійшли і США, і європейські країни. Україна отримала всі міжнародні транші МВФ, які були можливі. Україна почала переорієнтовувати свій експорт із російського ринку на ринок Європейського Союзу. Вперше за довгі роки ухвалена велика кількість законів із Євроінтеграції», —  переконаний політолог Тарас Березовець.

Однак, більшість експертів сходяться на думці, що на зовнішній вектор варто дивитись в цілому, тобто – не на поточні дії, а на отримані кінцеві результати, і тут у Порошенка ситуація не є безхмарною.

«Ризький саміт, що пройшов у травні – свідчення програшів Порошенка на європейському полі. Президенту Порошенко треба щось робити: починати реформи, ризикуючи втратити владу і власність, але здобути повагу народу за мужність і державність», - констатує політолог Віктор Небоженко.

Експерти також закидають надмірну поступливість президента вимогам Росії – акцентуючи увагу на відкладенні набуття чинності у повному обсязі Угоди про асоціацію та запізнілій денонсації різноманітних міждержавних угод з РФ, що виглядає нонсенсом: вимагаючи від міжнародної спільноти введення санкцій проти Росії, Україна фактично не впровадила їх сама.

З іншого боку, дипломатія є мистецтвом можливого, і ті політологи, що схильні виступати адвокатами Порошенка, зауважують: усьому свій час, а для того, щоб створювати незручності для Кремля, передусім слід гарантувати себе від можливих ризиків – для чого потрібен час, наприклад на зміцнення армії, пошук нових партнерів у ВПК та ін.

Не дивлячись на усі свої дипломатичні таланти, Петро Порошенко досі не замінив багатьох дипломатів, призначених у часи Януковича. А посольство у країні, яка є наразі чи не найважливішим партнером – США – кілька місяців взагалі не має очільника, а, відповідно, не здійснює свою місію належним чином.

Перший рік – фундамент для прогнозів

Віктор Ющенко, маючи надзвичайний рівень довіри, із статусу державного «героя» скотився до найнижчого за всю історію українського президенства рейтингу під час наступних виборів. Віктор Янукович, влада, якого здавалось непохитною – змушений був втікати до Росії, залишивши по собі пам’ятник своєї безталанної влади – Межигір’я. Два попередника Петра Порошнека можуть стати для нього хорошим прикладом, якщо він  прагне протриматися довше одного року.

 Існує безліч прикладів країн, які і за умов воєнного конфлікту та економічної кризи, демонстрували зростання та реформування / Фото УНІАН

Більшість опитаних політологів, оцінюючи майбутні перспективи Порошенка, схильні до оптимізму: мовляв, таких проблем, викликів і ризиків не було ні у кого з його попередників, країна поки що ціла, а суспільство поступово приходить до консолідації, принаймні, в ідеологічних питаннях. Щоправда, експерти тут же додають: складна ситуація – не привід для невиконання обіцянок, адже існує безліч прикладів країн, які і за умов воєнного конфлікту та економічної кризи, демонстрували зростання та реформування.

Оцінюючи перший рік Петра Порошенка, можна підсумувати: вміння робити висновки із своїх помилок матиме вирішальне значення для подальшої кар’єри Президента та його популярності. Так, серед головних кроків, які повинен зробити глава держави, політологи називають заміна чиновників, які не зарекомендували себе як професіонали та просування реформ.

«Українці могли б багато списати Порошенкові, якби розпочались якісь дієві кроки, зокрема у галузі економіки, або місцевого самоврядування. Через рік головними викликами для Порошенка залишається теж саме, що він обіцяв на початку своєї каденції – реформи та боротьба з корупцією. Якщо Порошенко вирішить ці проблеми, у нього буде політична перспектива », - вважає політолог Володимир Фесенко.

За оцінкою експертів, ті обставини, що Президент протягом року зміцнив свою бізнес-імперію, досі не продавши її, як обіцяв, відсутність радикальних змін старої системи управління державою та невиконання з різних причин більшості передвиборчих обіцянок, призвели до падіння його рейтингу. Щоправда, поки соціологи констатують: якщо б вибори пройшли зараз, діючий керівник країни зберіг би своє крісло, хоч, ймовірно, і не без другого туру.

Соціолог Ірина Бекешкіна зауважує, що рік, максимум два – той час, який українці дають на «розгойдування» новій владі.

«Це – якщо брати звичайні умови, а у нас – ситуація після Майдану, смертей та війни. Можна сказати, що зараз протестні настрої накопичуються, виборці поступово розчаровуються, але все ще тримають «паузу». Великих акцій протесту немає, бо громадяни враховують конфлікт на Донбасі та той фактор, що протестами може скористатись зовнішній агресор. Однак, кожному терпінню є межа, особливо враховуючи, що команда влади досі не змогла навіть злочини Майдану довести до розкриття та покарання винних».

Водночас, політолог Віктор Небоженко, переконаний, що рік, який минув, - це останні дні, коли ще можна було списати поразки та помилки на війну та той стан, в якому чинна влада отримала країну.

Порошенко через півроку після обрання, зауважив, що другий строк президенства – останнє, що мотивує його в роботі / Фото УНІАН

«Президент завжди втрачає рейтинг у перший рік, особливо, президент у важкій ситуації. Як для доволі провального року у сенсі помітних для суспільства дій, Порошенко зберіг хороший показник. Зараз [у Президента та його команди] завдання стоїть не просто утримати, але й підняти цей рейтинг. Я давно знаю Порошенко, попри все, він – сильна особистість. Це не Віктор Ющенко і не Янукович. Він справді може багато змінити, якщо докладе зусиль та проаналізує перший рік».

До речі, сам Петро Порошенко через півроку після обрання, зауважив, що «другий строк президенства – останнє, що мотивує його в роботі», мовляв, важливіше знайти винних у смертях на Майдані та розпочати курс країни на європейський шлях розвитку. Утім, із першим, із другим поки що, нажаль, все складається н кращим чином, через що президенту все ж варто задуматись над майбутніми перспективами.

Зрештою, приклад, як не треба діяти, якою може бути ціна бездіяльності та яким  буває кінець президенства в Україні, Порошенко міг спостерігати менш як півтора роки тому.

Ольга Каретнікова-Котягіна

УНІАН в Google News