П'ятниця,
09 грудня 2016

Наші спільноти

Чи є в України стратегія звільнення інших "заручників Кремля"?

Учора сталася насправді вкрай довгоочікувана для всіх подія - Надія Савченко повернулася до України. Одиниці знали про подробиці її повернення, і тільки по приземленні президентського борту в Борисполі стали відомі технологічні особливості звільнення Надії. Як і очікувалося, у випадку із Кремлем законні процедури - ніщо, політичні домовленості - все.

По суті, спрацював так званий «естонський сценарій», тобто - звільнення та обмін після президентського помилування. Щоправда, через категоричну відмову Надії йти на компроміс та звертатися до Путіна з проханням її помилувати, довелося шукати нестандартні ходи: з відповідним проханням «звернулися» (лапки - бо, найімовірніше, цей жест був добровільно-примусовим) вдови загиблих російських журналістів Волошина та Корнелюка.

Це свідчить про те, що пошуки формули звільнення - справа техніки. І жодні правові головоломки не стануть на перешкоді, якщо існує принципова домовленість про обмін. Саме тому роль Мінюсту у більшості зі справ інших «заручників Кремля» не є провідною. На відміну від переговорників і тих, чия політична воля можливо впливає на процес перемовин.

Ми з колегами вже протягом півтора року займаємося проблемою українців, ув’язнених у Росії та Криму із політичних мотивів. За цей час їх список розрісся втричі. А повернулися до України з російських місць несвободи двоє: львівський студент Юрій Яценко і, рівно за рік, – Надія Савченко.

Маємо надію, що на решту заручників не доведеться чекати роками. Тим більше що фігурант справи «кримської четвірки», засуджений за «тероризм» Геннадій Афанасьєв та засуджений за «шпигунство» Юрій Солошенко як ті в’язні, чиє становище, можливо, найскладніше з усіх, - вже етаповані до СІЗО Лефортово в Москві. Той факт, що Гену Афанасьєва везли до Москви аж із Республіки Комі, за півтори тисячі кілометрів, а також учорашні заяви президента, сигналізують про те, що невдовзі і він, і Юрій Данилович опиняться в Україні. Утім, деталі переговорів щодо їх звільнення наразі, знову ж таки, залишаються таємницею.

Згідно зі списком кампанії LetMyPeopleGo, у незаконному ув’язненні в Росії та Криму перебуває 31 громадянин України. Усі заручники з-поміж тих, які утримуються на території Російської Федерації, - вже засуджені. Якраз сьогодні Верховний Суд Чеченської Республіки винесе вирок у так званій «чеченській справі», обвинуваченими в якій проходили громадяни України Микола Карпюка та Станіслав Клих.

Маючи всі ці вироки, саме час поставити перед собою питання: якою є подальша стратегія України для звільнення своїх громадян?

Очевидно, що перед нами стоїть кілька важливих завдань.

По-перше, необхідно скоординувати зусилля різних державних органів, а також адвокатів в’язнів, їх родичів і правозахисників для створення формалізованого або неформалізованого об’єднання чи групи, яка опікуватиметься тактичними та стратегічними питаннями, пов’язаними зі звільненням громадян України із незаконного ув’язнення. Прообраз такої групи існував на базі МЗС, але нинішня ситуація вимагає виходу на новий рівень. Навряд чи президент Порошенко так вкладатиметься в звільнення інших заручників, як це було у випадку з Савченко. Її звільнення стало проблемою не лише порятунку конкретного життя, а й, можливо, політичного виживання самого президента…

Хочеться, звісно, вірити в зворотнє, але є відчуття, що без активної позиції громадянського суспільства тема заручників може припасти пилом і зникнути з порядку денного. Цього допускати не можна. Тим більше, Надія Савченко не раз говорила, що має намір серйозно взятися за звільнення решти в’язнів. Можливо, саме вона і може очолити цей процес.

По-друге, така сама координація необхідна для ефективної підтримки осіб, які перебувають в ув’язненні в Криму, а також їхніх родин. Серед них, переважно, кримські татари, але є й українці. Крім того, ув’язнення - це тільки одна із форм тиску. Чи не щодня на окупованому півострові проводяться обшуки, дамокловим мечем нависає над усім кримськотатарським народом заборона Меджлісу, яка в будь-який момент може обернутися початком масових арештів.

Питання підтримки та захисту людей на окупованих територіях - це серйозний виклик, адекватна відповідь на який, окрім іншого, стане інвестицією у майбутню безболісну реінтеграцію Криму до України.

По-третє, необхідно продовжувати політичний тиск на Росію шляхом просування ідеї запровадження персональних санкцій проти осіб, що причетні до порушень прав людини відносно громадян України в Російській Федерації та Криму. Зусилля України на цьому напрямку нині також доволі хаотичні. Оперативні працівники спецслужб, які брали участь у катуваннях українців, судді, які виносили щодо них завідомо неправосудні рішення, слідчі, яке «клепали» сфабриковані кримінальні справи - усі ці особи мають бути відомі західним партнерам України і належним чином «пошановані».

Маємо надію, що наші пропозиції щодо стратегічного підходу України до питання звільнення своїх громадян із російського полону будуть почуті. Окрім іншого, можливо, саме це зменшить небезпеку тієї слизької доріжки, на яку стала Україна, довіривши переговори щодо долі своїх громадян політичним пережиткам пострадянського минулого, які, до того ж, мають із Володимиром Путіним родинні зв’язки.

Марія Томак,  Центр Громадянських Свобод, координатор кампанії LetMyPeopleGo

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів

Новини політики

loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку