УНІАН

Про це він написав у Facebook.

"Сьогодні Сейм Польщі прийняв постанову щодо Волинської трагедії. Перемогли емоції. Зміст документа викликає занепокоєння", - зауважив Клімкін.

Він висловив жаль з приводу того, що польські політики відмовились діяти спільно з українськими політиками та експертами.

Відео дня

"Шкода, що Варшава не прислухалася до пропозицій українських урядовців, депутатів, видатних громадських діячів щодо необхідності діяти разом в цьому питанні – українським і польським історикам вивчити усі аспекти цієї трагедії, парламентам двох країн прийняти спільну заяву", - додав міністр.

Читайте такожТарасюк складає повноваження керівника групи ВР з міжпарламентських зв'язків з Польщею

Він висловив переконання, що односторонніми діями неможливо дійти до справді реального примирення і єднання.

"Нам потрібні спільні кроки", - написав Клімкін.

Як повідомляв УНІАН, сьогодні Сейм Польщі ухвалив постанову, якою визнав події, що розгорнулися на Волині у 1943-45 роках, "геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти мешканців ІІ Речі Посполитої".

Також Сейм проголосив 11 липня національним днем пам’яті жертв цього "геноциду".

Читайте такожДещиця про рішення Сейму Польщі щодо Волинської трагедії: одностороння політична оцінка

Довідка УНІАН. Цього року виповнюються 73-ті роковини Волинської трагедії - взаємного конфлікту на території нинішньої Західної України між українцями і поляками.

Найбільш запекла дискусія триває щодо кількості жертв, які, як вважають в Україні, одна сторона перебільшує, а інша, як переконані в Польщі, применшує. 

Цифра, яка найчастіше звучить в польських ЗМІ з вуст публічних людей і громадських діячів, це 100 тисяч. Натомість польськими істориками поіменно встановлені особистості близько 19 тисяч. 

Натомість в Україні досі серйозно не бралися за підрахунок ні польських, ні українських жертв. За даними історика-ентузіаста  з Волині Ярослава Федорчука, у Волинській області в результаті польсько-українського конфлікту було 8724 жертв з української сторони і 5589 - з польської. 

Також з польського боку зазвичай замовчуються причини і переісторія конфлікту.

На думку професорів Андрія Шваба та Миколи Кучерепи з Державного університету ім. Лесі Українки, головним приводом для запеклого бунту українців проти поляків був загальний контекст польської політики щодо України, другою причиною вони називають війну, яка не сприяє людинолюбству в принципі, і, по-третє, називають вплив на ситуацію з боку НКВД і німців, які охоче стравлювати українців і поляків між собою.

Крім того, як раніше наголосив "Історичній правді" голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович, концепція геноциду не має наукової основи, а виключно політичну. 

Він підкреслив, що геноцид передбачає цілковиту безоборонність, нездатність іншої сторони захищатися. Якщо ж говорити про польсько-українську війну тих років, такої диспропорції між українцями і поляками не було.

Читайте такожПорошенко прокоментував визнання Сеймом Польщі Волинської трагедії "геноцидом"

"Ба більше, з боку польського підпілля так само було безліч агресивних дій щодо українців, ліквідація українців чи у відповідь, чи на випередження. Через це говорити про геноцид не доводиться", - заявив В'ятрович.

На думку українського історика, польська концепція зумисне розглядає Волинь і 1943 рік окремо від решти подій. Але фокус виключно на одному регіоні і одному році, наголошує він,  неправильний з методичної точки зору, адже події розвивалися за "ефектом доміно" - коли сторони "понаростаючій" мстилися одна одній.

"Щоб зрозуміти причини, перебіг і наслідки українсько-польського конфлікту, треба говорити про значно ширші рамки. Безпосередньо це збройне протистояння почалося вже влітку 1942 року на Холмщині, продовжилося у 1943-му на Волині, і тривало там до початку 1944 р. В 1944 році найбільшою ареною конфлікту стала Галичина, де було розвинуте і польське, і українське підпілля. В 1945-1947 роках війна виходить поза рамки Другої світової і триває на території теперішньої Польщі, на землях, які українці називали Закерзонням", - заявив В'ятрович.

На думку історика, мета звуження дискусії лише до Волині і 1943 року - показати поляків як єдиних жертв і українців як ініціаторів. 

"Адже справді серед людей, які загинули на Волині - більшість поляків, на відміну від, до прикладу, Холмщини, Закерзоння, де загинуло більше українців", - наголосив він.