Чому «вороженьки» бояться пам’яті героїв Крут?

28.01.2011 | 12:25

Однією з перших «реформ» у освіті стало видалення з підручників історії згадки про бій під Крутами... Що ж такого небезпечного побачив там нинішній режим?.. Лакеї не можуть оцінити героїв...

Однією з перших «реформ» у освіті стало видалення з підручників історії згадки про бій під Крутами... Що ж такого небезпечного побачив там нинішній режим?..

Убивці оскаженіли, почувши гімн “Ще не вмерла Україна”

Фактів про цю подію більше ніж достатньо. Тому історики мають консенсусне уявлення про події під станцією Крути біля міста Ніжина наприкінці січня 1918 року.

Після оголошення більшовицького ультиматуму Українській Центральній Раді вона виявилася не готовою ані організаційно, ані психологічно до відбиття агресії радянської Росії. У країні мародерствували банди російських солдатів, які втікали з фронту Першої світової війни через територію України, та чинили злочини проти цивільних громадян.

Наступ більшовицьких військ відбувався в умовах підривної діяльності більшовицької партії, навіть не забороненої Центральною Радою. Ніхто не перешкоджав діям відмінної системи революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік населення й навіть загони української армії.

Російські війська захоплювали одне безборонне місто за іншим, користуючись тим, що українська влада не зуміла втримати та демобілізувала свої війська.

27 січня 1918 року з Києва назустріч російським більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив загін, до складу якого входив добровольчий Студентський курінь. Він складався зі студентів Університету ім. Святого Володимира (нині це Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського народного університету, а також із гімназистів київських гімназій. Ці юнаки походили переважно з відомих і шанованих у Києві родин, проте майже не мали бойової підготовки. Студентським куренем керував студент Українського народного університету Андрій Омельченко.

Загін мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач на Чернігівщині. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за м. Ніжином на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3–4 кілометри. Поряд зі студентами зайняли оборону трохи більш досвідчені студенти Української військової школи в кількості 250 бійців. Студентський курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших бійців, то українські сили під Крутами не нараховували й шести сотень бійців.

Проти них рухався передовий загін більшовицьких військ під керівництвом полковника Муравйова кількістю близько 6 тисяч вояків, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була лише одна гармата.

Бій під Крутами відбувався з ранку до вечора 29 січня 1918 року. Вогнем кулеметів та рушниць студенти й школярі відбили кілька більшовицьких атак. У бою загинув Омельченко. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила – учнів Військової школи – дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський курінь) не зорінтувалося чи не почуло наказу й фактично в темряві пішло в наступ та вийшло прямо на позиції більшовиків. У результаті більша частина студентів загинула під час цього неузгодженого маневру, а 35 потрапили в полон.

Сімох полонених більшовики не розстріляли й відправили в більшовицький тил. Один із них згодом дивом урятувався. Решту вбивали під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім різали й кололи багнетами та ножами.

Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого полоненого, який босоніж утік до села. Селянську хату, що дала йому притулок, більшовики спалили. Загалом втрати українців під час бою під Крутами становили близько 300 бійців.

Втрати більшовиків оцінюють за непрямими даними. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, хоча по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших значних сутичок не було. Після бою під Крутами дорога до столиці України для всього корпусу Муравйова була відкрита.

Більшовики убивали киян, котрі говорили українською мовою

Водночас бій під Крутами дав можливість українським військам придушити Січневий заколот у Києві, який у січні 1918 року в розпал більшовицького наступу на Київ почали більшовицькі агенти. Центром бунту став київський завод «Арсенал». Більшовики захопили майже весь центр столиці, але в жорстоких боях були вибиті зі своїх позицій і капітулювали перед українськими частинами. Проте придушення повстання на «Арсеналі» не зупинило наступ більшовицького війська.

Під час обстрілу більшовиками Києва з лівого берега Дніпра зазнали тяжких гарматних ушкоджень низка церков та культурних пам’яток Києва.

Після відступу українських військ у Києві почався червоний терор. Розстрілювали за «буржуйський вигляд», за «косий погляд», «за кожне українське слово» або й просто так, як писав очевидець тих подій, уродженець Дебальцева (Донеччина) поет Володимир Сосюра. Людей хапали просто на вулицях або в домівках і розстрілювали просто за те, що вони говорили українською мовою або мали охайний («непролетарський») вигляд. Зокрема, російські більшовики розстріляли київського митрополита Володимира. Муравйов у своїх зведеннях писав, що він воював з «гайдамаками», «щирими українцями» чи «панами українцями». Загалом за неповний місяць окупації червоними було вбито, за різними оцінками, від 10 до 30 тисяч городян (населення міста на той час не перевищувало 300 тисяч). Через півроку після погрому в Києві та відступу більшовиків самого Муравйова було страчено в міжусобній бійці з більшовиками. За іншими даними, він дезертирував з більшовицьких військ і незабаром наклав на себе руки.

У злочинах проти України брали участь і окремі українці, зокрема Юрій Коцюбинський, син видатного українського письменника Михайла Коцюбинського, Затонський та ін. Вони слугували «українським» фасадом більшовицької агресії Муравйова, приховуючи її окупаційну сутність. Під час репресій в СРСР у 1937–1938 роках усі ці діячі були страчені, що загалом мало б стати уроком для всіх зрадників свого народу. Як сказав колись Юлій Цезар, «я люблю результати зради, але не люблю зрадників».

Усі багатотисячні людські жертви, вчинені російськими більшовиками в Києві й по дорозі до столиці, трапилися через безглузду й подекуди зрадницьку політику діячів Центральної Ради.

2 березня 1918 року російсько-більшовицькі війська було вигнано з Києва, і 19 березня відбулося перепоховання двадцяти восьми студентів, розстріляних більшовиками під Крутами. Їх викопали з братської могили на місці бою. Над цієї могилою місцеві селяни за власною ініціативою насипали курган.

Грушевський зрозумів сенс російської політики, коли зруйнували його будинок

Бій під Крутами в Україні часто порівнюють з битвою грецьких вояків під Фермопілами. У 480 р. до н. е. спартанський цар Леонід добровільно пирушив із загоном у складі 300 спартанців захищати Фермопільський прохід, поки решта 6 тисяч греків рятувалися від варварських військ. Під час героїчної оборони проти персів загинув і сам спартанський цар, і весь його загін та ще воїни з сусіднього міста Феспій, які сказали, що їм соромно бути гіршими від спартанців та ховатися за чужі спини. Схожість між Крутами та Фермопілами справді є – обидва загони пішли майже на вірну смерть проти набагато сильнішого супротивника.

Політики Центральної Ради, діючи під соціалістичними гаслами, популярними на той час, у 1917 році послідовно перешкоджали спробам тверезомислячих політиків, зокрема Симона Петлюри й Павла Скоропадського, створити українську армію. Крім того, у Центральній Раді за оборону відповідали люди, котрі були тісно пов’язані з Москвою, зокрема як її агенти.

Через це всі спроби організації та самоорганізації українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Козакам “згори” наказувалося не виявляти жодної ініціативи. Також було розформовано низку українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати і з білими, і з червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Фактично це була зрада.

 

Михайло Грушевський

Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, далекою від реальної політики чи, тим більше, воєнного будівництва. Він сам зізнався, що почав розуміти зміст російської політики щодо України зразу після того, як під час шаленого артилерійського обстрілу Києва, який з лівого берега Дніпра в січні 1918 року вели більшовики, було зруйновано його власний будинок.

Чи не найголовнішою вадою політики Центральної Ради стало те, що в Україні не було організовано внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз’їдала суспільство та військові частини. У самому Києві діяли агенти й провокатори, які майже відкрито готували заколот.

Тому коли російське радянське військо в складі близько 30 тисяч вояків рушило в Україну, їм реально не було кого протиставити. Центральна Рада поспіхом почала шукати віддані їй частини. Зв’язок не працював, а тому швидко викликати з регіонів і організувати розформовані війська не було жодної змоги. Влада мала під рукою дуже невеликі військові сили.

Напередодні бою під Крутами навіть не було проголошено мобілізації – лише зроблено заклик до патріотів, та й то тільки в Києві, а не в околицях, які могли дати тисячі бійців.

Варто відзначити, що вже через рік після подій під Крутами, під час грандіозних антибільшовицьких повстань в Україні, пересічне українське село виставляло більше бійців, ніж їх було під Крутами в січні 1918 року.

За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: «Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!» Однак такого закріпачення не було в тих бійців, котрі воювали під Крутами. Воно лишалося тільки в безвідповідальних політиків, які виявилися нездатними мобілізувати свій народ і перемогти в тих умовах, коли поразка означала смертельну загрозу самому існуванню українського народу.

Лакеї не можуть оцінити героїв

Як неможливо уявити історію Греції без подвигу Фермопіл, так і справжню історію України неможливо уявити без подвигу Крут.

Героїзм вимірюється не силою, і навіть не результатом, а звитягою і моральним вибором.

Від учинку спартанців подвиг українців відрізняється насамперед тим, що до складу загону спартанців увійшли виключно особисті охоронці царя Леоніда – загартовані в численних сутичках «кращі з кращих» бійців найбільш войовничого царства Греції, та й то лише зрілі воїни – ті, що вже мали синів.

У трагічному українському випадку непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. Водночас ті, хто зобов’язаний був боронити країну – політики, - маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свого обов’язку перед народом, що коштувало йому мільйонів жертв.

...Чому ж відбулася така атака нинішньої влади на ледь відкриту історичну правду героїв Крут? Очевидна причина – передача владою гуманітарної політики України в руки Росії. «Правильний» герой для таких, як Табачник, – лише той герой, якого затвердив Кремль. Без затвердження Кремля «героїв» не буває.

Діячі Партії регіонів регулярно виступали з ідеєю переписати Гімн України. Нещодавно влада видала в ефір на Новий Рік скорочені слова Державного гімну, без слів «згинуть наші вороженьки, як роса на сонці». Видно, на кому шапка горить. Переживання влади зрозумілі – хто як рік зустріне, так і проведе. Тільки забули російську приказку, що із пісні слів не викинеш.

Але є ще один момент.

Владі, заснованій на приватному збагаченні, від природи вороже поняття героїзму. Люди, які на 99% становлять нинішню верхівку (залишимо 1% для дива) навряд чи зрозуміють, як можна ризикувати за якусь не матеріальну, а отже, ефемерну для них річ. Як можна віддавати найдорожче «задля країни», якщо смачніше в неї брати.

Коли влада вклоняється ветеранам Другої світової, вона очевидно робить це ритуально, навіть не розуміючи змісту ритуалу.

Ідейні та безідейні люди за ефективністю співвідносяться приблизно так, як мотивовані люди з Майдану-2004 з мітингувальниками за Партію регіонів, що на День Злуки вимагали по 120 гривень під її офісом. Тобто в пропорції 1 до 1000. Як писав Іван Котляревський, «любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша від гармат».

Кожен рік життя в Українській державі, кожне нове покоління сприятиме, щоб держава ставала ціліснішою. Саме тому в гуманітарній сфері влада проявляє найбільший поспіх.

Масоване видання "виправлених" підручників для дітей має на меті максимально зацементувати національні комплекси меншовартості, які руйнуються кожним новим поколінням українців.

Тепер із молоді, за старими імперськими лекалами, намагатимуться зробити покручів, що зневажають власну країну та її шлях до свободи, прищепити віруси байдужості, корупції та зради.

Манкурт – це не одеський сержант Швець . Манкурт – це людина, у якої імперія видалила серце й мізки, залишивши тільки шлунок. По суті, це є продовженням політики культурного геноциду українців і фіксацією результатів фізичного геноциду.

Гегель якось сказав, можливо, занадто жорстку, але цікаву фразу: «Жодна людина не може бути героєм для лакея. Не тому що вона не герой, а тому що лакей – тільки лакей».

Як кажуть воєнні психологи, за ставленням до героїзму можна безпомилково визначати, на що здатна людина – і чи здатна вона на щось.

Ті, хто за радянських часів боялися «розпікань» на парткомах, «мовчали в кишеню», боялися сказати слово, лежачи на дивані, не можуть зрозуміти, що могло бути інакше, що на світі могли існувати люди, які кидали цьому виклик. Для такого розуміння треба велика доля щирості в самим собою, яка, на жаль, є не в усіх. Як кажуть, кожен кривий цвях думає, що всі цвяхи мають бути кривими.

Нещодавно Табачник, заявив, що сподівається, наша студентська молодь виступить проти «націоналізму», маючи на увазі, український патріотизм. Це називається судити про молодь по собі. Зрадники – завжди слабкіші люди...

Героїзм – це зразки, які формують майбутнє. Кожна спроба (іноді навіть не важливо – успішна чи ні) задає стандарт, на який рівняються цілі покоління, а іноді, як у випадку з Фермопілами, цілі тисячоліття.

Люди, виховані на героїчному, становлять природну загрозу для клептоманського режиму. Тому з українських підручників і забирають героїв Крут.

Олександр Палій, історик, автор посібника для студентів та викладачів загальноосвітніх шкіл "Історія України" (2010)

 

 

З повнішою інформаційною картиною дня можна ознайомитися, передплативши стрічки новин агентства УНІАН Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
У зв'язку з почастішанням провокацій і розпалюванням міжнаціональної ворожнечі в коментарях, ми прийняли рішення тимчасово відключити можливість коментування матеріалів на сайті.
Всі новини Дивитися всі »