П'ятниця,
30 вересня 2016

Наші спільноти

Експерт: Україна допоможе ЄС повернути Росію до сім’ї європейських народів

Україна могла б стати Троянським конем ЄС у стані Росії… Якщо православна східнослов’янська нація в змозі створити демократичну систему, це може стати імпульсом для демократизації РФ...

Україна могла б стати Троянським конем ЄС у стані Росії… Якщо православна східнослов’янська нація в змозі створити демократичну систему, це може стати імпульсом для демократизації РФ...

У квітні в Оксфордському університеті Великобританії організатори Канадсько-української парламентської програми (CUPP) провели третю конференцію Модель України «Внутрішня та зовнішня політика України: Quo Vadis? (Куди йдеш)?» Торік під головуванням директора CUPP Iгоря Бардина було проведено серію зустрічей молодих лідерів і старших академічних кіл, які обговорювали моделі майбутнього політичного, економічного та соціального розвитку України. 2010 року відбулися дві конференції – в Університеті імені Джорджа  Вашингтона та в Університеті міста Оттава. Основними темами для обговорень стали політичні, культурні та освітні процеси молодої Української держави. Ще одна конференція планується на листопад 2011-го у Національному університеті «Києво-Могилянська Академія».

Конференція, що відбулась навесні в Коледжі Святого Антонія та Новому Коледжі в Оксфорді, зосередилася на питаннях внутрішньої політики, розвиткові громадянського суспільства, верховенства закону та зовнішньої політики Української держави за президентства Віктора Януковича. Наш кореспондент Олена Трегуб поспілкувалася в Оксфорді з одним із доповідачів конференції – паном Андреасом Умландом,  який раніше займався східноєвропейськими студіями в Коледжі Святого Антонія в Оксфорді. Зараз він доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії.

Пане Умланде, у своєму виступі на конференції про можливості зовнішньої політики України ви заявили, що як для України, так і для Європейського Союзу процес зближення Києва та Брюсселя є надзвичайно важливим…

Андреас УмландПоки що Україна є відносно ізольованою країною в системі міжнародних відносин. Хоча держава і є членом  таких організацій, як ООН, Рада Європи, СОТ, вона залишається поза основними економічними та безпековими блоками. З огляду на це, будь-який крок назустріч ЄС матиме користь. Це вестиме до неформальної «секуритизації» і де-факто, якщо не де-юре, до поступового занурення України в нову транс’європейську політичну систему. Недостатня інституціалізація зв’язків України з зовнішнім світом має постійно зменшуватися, навіть якщо зараз це можливо робити тільки відносно невеликими кроками. У найближчому майбутньому Україна має укласти якомога більше угод низького та середнього рівня з ЄС та країнами Союзу, які крок за кроком поглибили б інтеграцію держави у всеєвропейські структури. У далекій перспективі це привело б до повноправного членства України в Європейському Союзі, а також, у разі згоди українських політичних еліт, до членства в НАТО. 

Але ж Україна торік зняла питання вступу до НАТО порядку денного…

Є думки, що на час вступу України до Європейського Союзу членство в НАТО вже не буде актуальним. Це пов’язано з тим, що в наступні роки ЄС може розвинутися до форми квазіфедерації, тобто напівдержави. Найбільш імовірно, європейська інтеграція поглибиться, і Європейський Союз стане неформальним або навіть формальним оборонним союзом, що прямо або опосередковано надаватиме гарантії безпеки країнам-членам. У всякому разі, більшість членів ЄС є членами НАТО, а більшість країн НАТО є членами ЄС.  

Це найважливіша перевага інтеграції України до ЄС?

Я б сказав, що внутрішньодержавний наслідок є таким же важливим. Поглиблення співпраці з Європою навіть до набуття членства в ЄС могло б дати важливі сигнали чи навіть критичні поштовхи щодо майбутніх реформ в Україні. Загальновизнаним є те, що Україна має докорінно змінити свою політичну, адміністративну, економічну, соціальну та освітню систему. Однак питання, яку саме соціально-економічну модель вона має обрати, залишається джерелом суперечок. Плутанина з тим, яку модель обрати підриває задум, ініціацію та реалізацію реформ. Для різноманітних політичних сил України цікавими є не тільки європейські моделі, а й американські, радянські, російські, білоруські, китайські, сінгапурські тощо…

Чи маєте ідеї, яка модель нам найбільше підходить?

Усі моделі мають переваги та вади. Іноді основною проблемою є не те, яку саме модель обрати, а чи взагалі обирається і втілюється хоч якась модель.

Україна нині у скрутному становищі, тож передусім має хоч якось діяти. Пасивність є більш небезпечною ніж дія. Пожвавлення відносин між Києвом та Брюсселем означатиме, що європейська модель поступово стане домінантною. Варто сподіватися, що це зекономить час, кошти та енергію у процесі дизайну, ініціювання та здійснення нагальних реформ.

Ми бачили достатньо сварок, чули багато наукових дискусій, та спостерігали достатньо «багатовекторності». Втрачено багато років та можливостей. Настав час рухатися вперед.

ЄС відіграв таку ж роль провідника в останні 20 років у центрально-східній Європі?

Саме так! На початку 1990-х деякі впливові політологи спочатку мали сумніви щодо шансів швидких і успішних трансформацій пост-комуністичних держав. Такий скептицизм ґрунтувався на т.зв. «проблемі одночасності». Це означало, що пост-комуністичні країни стикалися з більш серйозними викликами, ніж раніше демократизовані країни Латинської Америки та Південної Європи. На відміну від останніх, країнам пост-комуністичного табору потрібно було не тільки демократизуватися, що вже є непростим завданням. Їм треба було одночасно перейти на ринкову економіку та перетворитися з радянських колоній в незалежні держави-нації. Одночасність цих процесів, що часто суперечили один одному, було основною проблемою, через яку експерти давали песимістичні прогнози стосовно пост-комуністичних перетворень. Незважаючи на це, більшість пост-комуністичних країн були надзвичайно успішними у своєму переході від диктатури до демократії.

Отже, можна вважати це успішною політикою ЄС у цьому географічному регіоні?

Схоже, що так. Перспектива членства в ЄС до певної міри компенсувала «проблему одночасності». У той час як країни стояли перед страшними внутрішніми викликами, вони отримали ззовні сильну ідеологічну та практичну підтримку своїх трансформаційних прагнень. Але слід також зазначити, що центрально-східні та балтійські країни мали сильні внутрішні фактори, серед яких традиція управління до комуністичного періоду, що значною мірою сприяло успішному переходу до демократії.

У випадку Болгарії та Румунії поштовхи з боку ЄС стали чи не вирішальним фактором перетворень.

Усі країни центрально-східної Європи досить рано отримали перспективу членства в Союзі. Маючи таку мету, вони проводили реформи рішуче і досить швидко. Врешті-решт вони стали членами ЄС. Натомість ті країни, яким не була запропонована перспектива членства в ЄС, наприклад, Україна, усе ще знаходяться в невизначеній зоні між сучасною демократією та посттоталітарним автократизмом. У цих країнах «проблема одночасності», як і передбачалося, глибоко затримала спроби демократизації та лібералізації. 

Але чому ЄС має бути зацікавлена в допомозі Україні? Які переваги отримають країни Західної та Центрально-східної Європи від більш тісної співпраці з Україною?

Крім залучення України до міжнародних процесів та надання допомоги в проведенні внутрішніх реформ, є ще один чинник, що стосується не тільки інтересів України, а й більш далекоглядних цілей ЄС. Успішна демократизація України мала б відлуння в усій колишній Радянській імперії. Стала європеїзація України, напевно, вразила б еліти та народи інших пострадянських країн. Це призвело б до переоцінки Білоруссю та Росією того політичного шляху, яким вони йшли після розпаду Радянського Союзу. Білоруси та росіяни культурно близькі до України. Таким чином, вони сприйняли б дієву правову демократію в Україні всерйоз.

 Отже, підтримка Європейським Союзом української демократії, громадянського суспільства та верховенства закону має геополітичний вимір. Використовуючи дещо провокаційну метафору, Україна могла б стати «Троянським конем» ЄС щодо Росії. Росіяни часто сприймають поради Заходу щодо необхідності демократизації Росії як не варті уваги, якщо не підривні для їхньої країни. Підтримана Європейським Союзом демократизація України, натомість, була б більш сильним аргументом для дещо схильних до ізоляціонізму росіян. Якщо Україна продемонструє, що православна східнослов’янська нація в змозі створити і підтримувати демократичну політичну систему, це може стати імпульсом для нової демократизації Росії. Україна могла б стати інструментом для повернення Росії назад до сім’ї європейських народів.

Є ще один аспект, що робить важливим зближення України та ЄС. Протягом минулого року, актуальність європейської ідеї для української держави зросла у зв’язку з тривожними внутрішньополітичними процесами. Після обрання Віктора Януковича президентом посилилась і так висока соціальна та культурна поляризація країни. Одним із проявів зростаючої фрагментації української нації став підйом об’єднання «Свобода» Олега Тягнибока.

Але у своїх промовах Тягнибок обіцяє об’єднати націю…

Так… Справді, партія Тягнибока називає себе «всеукраїнським об’єднанням» та постійно проголошує свою відданість Великій Україні. Однак де-факто «Свобода» є регіональною, та з огляду на її специфічний історичний дискурс, сепаратистською партією. «Свобода» просуває ідею націоналізму... Замість того щоб долучатися до формування сучасної української політичної нації, вона радше відштовхує, ніж приваблює, багатьох українців. Більше того, членство «Свободи» в пан’європейському союзі Європейського націоналістичного руху ілюструє ще одну проблему. Партія Тягнибока представляє форму націоналізму, яка хоч і не є маргінальною в Європі, але таврована широким політичним загалом Європи як анахронічна й антидемократична ідеологія. Усунення або хоча б стримання саме такого виду націоналізму стало одним із поштовхів європейської інтеграції в повоєнний період.

Якщо станеться нове повстання типу Помаранчевої революції2004 року, «Свобода» можете стати організатором та ідеологом протестного руху на Галичині. З огляду на несприйняття «Свободи» за межами Галичини, це може від’єднати громадянське суспільство Галичини від решти України. Таке розділення може перетворити новий масовий громадський рух України з антирежимного в антидержавний. Регіональна та ідеологічна фрагментація антиурядових масових дій не сприятиме єдності української держави. Можна назвати також інші глибокі розколи української нації – у питаннях соціальних, культурних, релігійних, освітніх тощо. 

Це занадто похмура картина...

З огляду на це, ідея європейської інтеграції набуває ще більшої значимості. Це той фактор, який все ще об’єднує українську політичну, інтелектуальну, економічну та соціальну еліту, а також значну частину українського народу.

Безумовно, є також історичні події та герої, такі як Голодомор чи Тарас Шевченко, які більше об’єднують, ніж розділяють українців. Але що стосується сучасності та майбутнього України, існує не так багато об’єднавчих концептів, окрім загального бажання достатку, стабільності та безпеки. Приєднання до Європи може стати найважливішою і найменш спірною ідеєю, що має широку підтримку серед еліт Заходу, Центру чи Сходу України, хоча й трохи менше на Півдні. Мабуть, ці чотири виміри поглиблення дружніх відносин України та ЄС є найбільш важливими: залучення України до міжнародних процесів, спрямування українських реформ, вплив на Росію через європеїзацію України та використання європейської ідеї для збереження єдності України. Таким чином, мова про надзвичайну важливість подальшої поступової інтеграції України до Європи є виправданою.

Розмовляла Олена Трегуб

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку