Депутат Європарламенту: Останні двадцять років Україна більше імітувала реформи, ніж їх робила

Депутат Європейського парламенту Пятрас Ауштрявічюс в інтерв’ю УНІАН прокоментував заяву президента України Петра Порошенка щодо можливості подачі Україною заявки на членство в ЄС у 2020 році, а також дав оцінку перспективі такого кроку.

Член Комітету з закордонних справ Європейського парламенту нового складу Пятрас Ауштрявічюс (Petras Austrevicius) професійно володіє питанням щодо членства в ЄС, тому що саме він був головним переговірником вступу до ЄС Литви у 2004 році. Економіст за освітою, після отримання Литвою незалежності, працював в міністерстві закордонних справ, був послом в Фінляндії, після чого був призначений радником прем’єр-міністра, а потім зайняв посаду генерального директора Комітету з європейської інтеграції. В інтерв’ю УНІАН Пятрас Ауштрявічюс прокоментував заяву президента України Петра Порошенка щодо можливості подачі Україною заявки на членство в ЄС у 2020 році, а також дав оцінку перспективі такого кроку.

На вашу думку, чи було відповідальним з боку президента України Петра Порошенка робити таку заяву і називати конкретну дату щодо подачі заявки на членство України у ЄС?

Під час ратифікації Угоди про асоціацію, яка відбулася у Страсбурзі на минулому тижні, президент Європарламенту Мартін Шульц сказав у своєму виступі, що у 2005 році, коли відбувся візит тодішнього президента України Ющенка, той сказав, що Україна буде готова до членства за рік…

Я вважаю, що слова Порошенка дуже мудрі. Він же сказав – будемо готові подати заявку через шість років з сьогоднішнього дня. Він знає всю комплексність та складність перетворень, які необхідно провести в Україні. Я думаю, що це реалістичний підхід. Уряд Яценюка бачить, як він буксує, тому що воля першої особи у міністерстві - це ще не все. Повинні бути виконавці, команда, яка живе самою ідеєю.

Зараз в ЄС немає бажання до розширення. Нам відомо, наскільки це важливо, коли тоді дають надію, яка тебе мотивує. Я бачу ризик, що ЄС, з таким підходом до політики розширення, створює вакуум мотивації. Це не добре. Має бути конструктивний підхід – зробив більше, отримай більше.

Ми на собі знаємо, як важливо притримуватися графіку. Ми вступили в ЄС дуже своєчасно, вчасно провели глибинні реформи і стосовно їх проведення була домовленість між всіма основними політичними силами. Це вело нас вперед. Я сподіваюся, що цей принцип – ми знаємо, що треба зробити і будемо робити, і прийде час, коли ми це зробимо, і тоді ми зробимо інший крок – попросимо членства – це правильний крок. При такому підході ви будете мати багато партнерів, багато друзів – ми будемо допомагати, але й будемо контролювати. Заяву президента Порошенка я сприймаю дуже позитивно, тому що коли він починає говорити про майбутнє, то починає з реформ.

Ви особисто знаєте українців, розбираєтесь в українському питанні. З вашої точки зору, на скільки реальною може бути перспектива членства в ЄС у 2020 році, якщо Україна зможе пройти шлях необхідних реформ?

Євромайдан з’явився після того, як Угода про асоціацію не була підписана / Фото УНІАН

Мені дуже подобається, що у питанні європейської інтеграції України задіяний Вільнюс. Саме з саміту Східного партнерства в Україні розпочалися в драматичні події: Євромайдан з’явився після того, як Угода про асоціацію не була підписана. З поверненням Януковича до Києва люди зрозуміли, що він привіз новину про те, що змін не буде, будемо жити, як жили. І це потрясло людей, які знали, що на них чекає, бо вони розуміють, що так жити далі неможна.

Україна загралася. Останні двадцять років вона більше імітувала реформи, ніж їх робила. Іноді у мене було таке враження, а я приїжджаю в Україну останні десять років, що українці живуть не своїм життям. Вони, посміхаючись, говорили, що все добре, що ми почуваємо себе безпечно, держава кріпне, але я бачив реальне відношення: під час семінарів ми говорили про свій досвід, як ми йшли до ЄС, які перетворення ми робити, але в очах слухачів не було вогнику. Бюрократи сиділи «для галочки», сиділи, слухали, але не запитували. Живого, енергійного діалогу не було. Говориш годину – добре, говориш півгодини – також добре.

Після помаранчевої революції ми мали надію, що справи підуть по-іншому. Але цього не сталося. Ситуація, яка склалася після Майдану, дає Україні останню історичну можливість. Не використати цей момент буде злочином. Це вб’є країну та надію, адже надія вмирає дуже швидко. Зараз ситуація унікальна, за неї вже заплачено життями.

Чи не вважаєте ви, що це останній шанс для України, як для держави?

Державність України може бути, але це буде обмежена державність, так званий обмежений суверенітет. Ми такі суверенітети бачили після війни. Тоді це була справа рук радянських керманичів, зараз це може бути справа рук Путіна чи після путінської Росії.

Вони на це розраховують, вважають, що це той сценарій, за яким повинна йти Україна. Так що використати цей шанс – це громадянський борг кожного українця, у цьому питанні повинна бути повна мобілізація. Українцям треба відкладати в сторону ідеологічні розбіжності, тому що Україну повинна вести у майбутнє потужна коаліція, в яку повинні входити ті політичні сили, які думають про майбутнє і розуміють, що треба зробити.

Ми всі знаємо, які зміни потрібні - треба змінювати те, як думають бюрократи, повинен змінитися підхід до верховенства права, суду, повинна відбутися докорінна зміна ставлення до людини - не відсилати, як це роблять бюрократи, мовляв, «закрий двері і не заважай мені працювати»… Це повинно відбутися на всіх рівнях, починаючи з центрального і закінчуючи місцевим.

Ця піраміда змін та порядок денний реформ – величезні. Тому, якщо президент говорить, що розуміє, які реформи треба проводити в державі, і якщо це буде робитися, то є всі підстави вважати, що до 2020 року, шляхом втілення Угоди про асоціацію і вільної торгівлі, це можливо. За шість років можна багато зробити.

Коли українці мені казали, що Україна - велика за розміром країна, я їм відповідав: «Китай – набагато більша країна, але подивіться, як він змінюється. Якщо Китай може змінитися, то чому Україна не може мінятися?» Що може заважати зваженому політичному слову та згуртованому народу? Ніщо і ніхто. Я вірю в ці слова (щодо подання Україною заявки на членство у ЄС у 2020 році), якщо повністю буде виконана перша частина. І якщо, не зважаючи на всі труднощі, буде просування країни вперед.

Ірина Сомер, Брюссель

УНІАН в Google News