Верховна Рада прийняла за основу президентський законопроект щодо вдосконалення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання декларації №4651. Однак цей документ за своїм змістом не стільки вдосконалює відповідальність, як її посилює.
Основними новелами пропонованого президентом проекту закону є збільшення штрафів за неправду в деклараціях. Водночас законопроект передбачає не лише обмеження, але і позбавлення волі, як за недостовірне декларування так і за неподання декларації. І, як бонус, документ не залишає шансів на звільнення від кримінальної відповідальності тим, хто після вчинення правопорушення щиро покаявся, активно сприяє його розкриттю та повністю відшкодував завдані збитки.
Документ за своїм змістом не стільки вдосконалює відповідальність, як її посилює
Відразу означу, що мова не йде про будь-яке толерування чи заохочення корупції. Загально відомою аксіомою є те, що корупція руйнує державу з середини і гальмує будь-який цивілізаційний розвиток суспільства. Але пропоную глянути на питання з точки зору самої природи покарання, яка має на меті не тільки кару, а й виправлення.
Перш за все, декларування недостовірної інформації та неподання декларації не є класичними правопорушеннями, які підпадають під визначення корупційного кримінального правопорушення. Все ж слід пам’ятати, що «не задеклароване» ще не є тотожним до «вкрадене».
Якщо розглядати судову систему винятково як механізм покарання, то ми отримаємо доволі примітивну, недолугу інституцію, котра працює у двовимірній системі координат: чорне або біле. Тому вважаю, що маємо змінити пріоритети з кари на профілактику, з покарання на упередження. А міра покарання має бути не тільки співмірною злочину, але і, що головне, відповідати характеру злочину. Адже саме характер правопорушення відображає його.
Безглуздо ізолювати від суспільства людину, яка за своєю суттю та психологією не є кримінальником
Недостовірне декларування - це погано, але все ж має різницю з випадками, коли особа досягає злочинної мети використовуючи ніж, кастет або пістолет…
Безглуздо ізолювати від суспільства людину, яка за своєю суттю та психологією не є кримінальником, адже у такому випадку ми штовхаємо людину або на неминучу загибель, або на реальний злочинний шлях вже в складі організованої злочинності. Дуже часто люди, які – так дійсно буває - потрапляли за ґрати абсолютно випадково, проходили «університети» в’язниці та, на жаль, ставали на тяжкий злочинний шлях, хоча до ув’язнення це було для них неприродно та неприпустимо.
Віктор Залізнюк, адвокат, радник ADER HABER, керівник практики GR
