REUTERS

Демобілізація: як полегшити воїнам повернення з війни

16:50, 08.04.2015
10 хв.

З 18 березня в Україні почалась демобілізація. Згідно офіційних заяв, до 1 травня в запас мають звільнити трохи більше 35 тисяч вояків, передусім, тих, хто відслужив у зоні АТО. Однак це не просто кількість військових, які повернуться додому, а показник тих, кого необхідно забезпечити соціальними виплатами, пільгами, психологічною підтримкою та роботою.

На всіх владних рівнях, від Кабміну до парламенту, офіційні особи запевняють, що усі програми соціальної та психологічної реабілітації, а також розмежування статусів «учасника бойових дій» та «учасника війни», будуть виконані. Втім, реалії засвідчують протилежне: більшість військових не лише зіштовхуються з бюрократією при отриманні виплат та належних нагород, але й відчувають свою «соціальну непотрібність» в уже новому для них мирному житті.

Наслідки абсолютної відстороненості держави від людей, що пройшли пекло війни, можна відстежити на прикладі військових-афганців. Відсутність будь-якої реабілітації, належної фінансової підтримки та допомоги в подальшому працевлаштуванні призвели до того, що кожен другий з них пережив так званий «афганський синдром».

Власне, сам термін «посттравматичний синдром» щодо психологічного стану тих, хто побував на війні, в Україні з’явився якраз після бойових дій в Афганістані. «Такі посттравматичні синдроми не мають тенденції до зникнення. Навпаки, з часом, практично у всіх випадках цей синдром посилюється», - розповів УНІАН військовий лікар-психолог Юрій Каравацький.

Відео дня

За словами експерта, ті, хто пройшов Афганістан, часто не могли застосувати себе у мирному житті, мали численні психологічні зрушення, відчуття непотрібності, як наслідок - алкоголізм, агресивність… «Жодної програми реабілітації для них в СРСР не було. Більше того, хлопці, які повернулись додому з чітким уявленням з минулого, що ветеранів поважають, зіштовхнулись з абсолютно іншим до них ставленням. Саме через службу в Афгані їх не приймали на роботу, виплати за службу були мізерні, суспільство сприймало їх відсторонено… Тому зараз ми повинні враховувати ці помилки, адже наслідки будуть відчуватись ще дуже довго», - розповів психолог.

Законодавство буксує

Слід зазначити, що Верховна Рада у першому читанні прийняла закон про розширення гарантій соціального захисту військових, які повертаються із зони АТО. А президент України підписав указ про посилення соціального захисту учасників АТО. Пояснюючи зміст останнього документу, перший заступник голови Адміністрації президента Віталій Ковальчук розповів УНІАН, що мова йде про відкриття ліній психологічної допомоги, надання соціальних та медичних послуг для українських військових. «Ми плануємо забезпечити працевлаштування, підготовку та перепідготовку військовослужбовців, які демобілізовані із зони проведення антитерористичної операції. Вони можуть бути залучені і до служби в органах правопорядку. Також, президент ініціює розмежування статусів «учасника бойових дій» та «учасника війни» і створення реєстру цих осіб», - зазначив він.

REUTERS

На жаль, жодних інших комплексних програм хоча б щодо створення реабілітаційних центрів для українських військових проведено не було. У парламенті пояснюють, що більшість необхідних для цього законопроектів знаходиться в розробці. Зокрема, про спрощення процедури отримання статусу учасника бойових дій, отримання допомоги та пільг, посилення контролю за отриманням статусів тими, хто до війни не має жодної причетності. «Є кілька груп депутатів, які займаються законодавчим підґрунтям таких змін. Всі ці питання будуть розглядатись на комітеті, а потім виноситись у сесійну залу», - розповів УНІАН перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Семен Семенченко.

Той факт, що парламент досі не ухвалив жодного рішення для вирішення проблем демобілізованих, підтверджують і інші народні обранці. Так, народний депутат від Радикальної партії Андрій Артеменко зауважив, що питання проведення в країні демобілізації варто поділити на дві частини. «Перш за все, є люди, які дійсно пройшли АТО та задіяні в бойових діях, але, через певні причини, так і не отримали статусу учасника бойових дій. Їх тисячі і варто скласти списки тих, хто зіштовхнувся з цією проблемою», - пояснив він.

Зі свого боку, депутати обіцяють розробити законопроект, «який вирішуватиме таку проблему». «Але його винесуть (до сесійної зали) лише після того, як будуть зроблені всі спроби усунення недбалостей, які можна зробити без законодавчого урегулювання. Другою частиною змін, які необхідно ухвалити, є питання добровольчих батальйонів та волонтерів, що бувають в зоні АТО», - розповів депутат.

Втім, наразі ані вказаних законопроектів, ані програм реабілітації на розгляді Верховної Ради немає.

УНІАН уже писав, що із запланованого в коаліційній угоді в частині реформування збройних сил, парламентарі не виконали і половини. Однак, зважаючи на те, що офіційно демобілізація триває до 1 травня поточного року, певні законодавчі зміни щодо цього питання мали не просто бути прийняті ще до початку весни, а повинні вже впроваджуватися та вдосконалюватися.

Через те, що влада не зробила цих давно заявлених і задокументованих у коаліційній угоді кроків, учасники бойових дій повсякчас стикаються з проблемами. Так, киянин Анатолій, що повернувся додому після року служби в АТО, розповів, що досі так і не отримав «обіцяного» статусу. Скаржиться хлопець і на відсутність нагород за підбиту ворожу техніку, соціальних виплат та психологічної підтримки: «З моєї роти нагороду за підбиті танки отримав всього один товариш. Я до Києва повернувся наче в чужу країну. Люди тут живуть своїм життям, так, ніби за 6 годин їзди від столиці війни немає. Роботу свою, попри запевнення про зберігання робочого місця, я втратив. Жодної іншої підтримки, окрім як від рідних та друзів, не відчув. Не знаю, що робитиму далі, відчуваю, що тут просто не знайду місця… Один із знайомих із західної України після поранення повернувся додому. Я приїхав до нього, а він вже другий місяць не виходить із запою… Аби уникнути такого сценарію, у мене лише один вихід – повернутись на схід».

Військові потребують комплексних державних програм

Не менш гострим залишається і питання підтримки родин військових, особливо тих, чиї чоловіки загинули на війні. Психолог Юрій Каравацький зауважує, що для вирішення цієї проблеми Україна могла б звернутися до досвіду Ізраїлю - країни, яка тривалий час існує у військовому конфлікті. «Психологи там не просто працюють у центрах, а їдуть у зони бойових дій, працюють з населенням, військовими, аби ще до повернення додому у бійців було чітке розуміння, як жити далі», - пояснює експерт.

REUTERS

Більше того, за його словами, там існує ціла програма для підтримки родин військових: «Психологи спілкуються з ними, приїжджають по кілька разів, підходять до питання дуже делікатно, намагаються підтримати зв'язок з родиною протягом тривалого часу».

Спеціаліст нагадує, що в Ізраїлі жоден журналіст, або будь-хто не має права викласти у відкритий доступ інформацію про смерть бійця, поки не будуть оповіщенні його близькі, і вони не дадуть на це згоду. «В Україні немає й половини від такого підходу, не розроблено жодної комплексної програми», - розповів він.

На думку військових експертів, саме комплексний підхід дозволить вирішити й питання, які виникають паралельно з проблемами військових. Наприклад, учасникам бойових дій після демобілізації доведеться контактувати з чиновниками, що, безумовно, може призвести до непорозумінь та  конфліктних ситуацій. Саме тому, певне навчання і психологічну підготовку повинні пройти і інші громадяни країни, навіть на рівні соціальних працівників та співробітників міліції.

Наразі, в більшості випадків, демобілізованими займаються волонтери, чий ресурс небезмежний. Волонтер Ольга Кіш розповідає, що кризові центри підтримки військових мали б будувати ще до початку демобілізації. «Наші військові повертаються в родини, до сім’ї, роз’їжджаються по містам, а мали б пройти спеціальну адаптацію у спеціальних центрах, де можна було б зрозуміти, який рівень травми людини, дізнатись, чи потрібна йому допомога, чи він сам впорається з проблемами», - говорить вона.

Люди зустрічають військових / Фото УНІАН

Волонтер нарікає, що практично всі подібні центри, які є в Україні, створені руками волонтерів та медиків, через їх власну ініціативу. «Тобто відсутній державний підхід. Було б добре, якби влада подбала про створення оперативних бригад реагування. Над цим теж зараз працюють волонтери. Однак вони мають недостатньо фінансів та спеціалістів», - зауважує Ольга Кіш.

Цікаво й те, що сама демобілізація не передбачає остаточного повернення військового в мирне життя. Так, згідно українського законодавства, повторно призвати до лав армії демобілізованого зможуть лише за згодою військовослужбовця, і не раніше, ніж через півроку відпочинку. Тому, на думку військового оглядача Віктора Литовкина, зважаючи на те, як в Україні проходить процес демобілізації, доцільніше говорити не про демобілізацію, а про створення резерву Збройних сил. А, підпадаючи під статус резервного службовця, військовий не отримує всіх пільг від демобілізації та має чимало обмежень.

Втім, і такий стан речей можна було б використати на користь і демобілізованих, і держави. Наприклад, на думку директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентина Бадрака, комплексна програма на державному рівні дала б змогу залучити цих військових до управління, експертної оцінки, навчання молодих військових. Тобто, використати їх досвід та не залишити без роботи. Більше того, на думку експерта, від 5 до 10 тисяч демобілізованих військових слід мотивувати і залучити до лав армії на постійній основі: «Влада повинна взяти курс на професійну армію, до лав якої потрібно залучити частину демобілізованих воїнів (від 5 до 10 тисяч осіб). Таких бійців, котрі побажають зв'язати своє подальше життя з українською армією, слід взяти на контроль. І, наразі, відпустити їх додому в довгострокову або безстрокову відпустку».

Ольга Каретнікова-Котягіна

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся