Четвер,
08 грудня 2016

Наші спільноти

ДумкаСтрашні, але необхідні знання, яких не вчать дітей в українських школах

Мої діти знають, що потрібно робити, якщо у них у школі раптом розпочнеться стрілянина. Вони точно знають, що потрібно закрити двері у клас на замок, і зайняти таку позицію, щоб їх не було помітно через невелике вузьке віконце у дверях. І головне – сидіти в укритті тихо, як мишки.

…Стрілянина у початковій школі Сенді Хук, коли від рук злочинця Адама Ленца загинуло 20 дітей у віці від шести до семи років та шестеро дорослих, назавжди змінила правила безпеки в навчальних закладах США. Вже ніхто і ніколи не зможе завітати до школи, просто відчинивши двері. Вхід у навчальний заклад - лише після перемовин по гучному зв'язку з Main Office, тільки з документами, і, часом, з особистим оглядом охороною. При школі обладнано стаціонарний поліцейський пост. На посту озброєний офіцер. Причому озброєний він не лише пістолетом, але й автоматичною гвинтівкою М4.

Методично, щотижня, школярі та вчителі відпрацьовують "lockdown". Дітей вчать ховатись там, де їх застала тривога

Офіцерів, що чергують у школах, спеціально вчать завжди бути готовими до нападу і першому знешкодити зловмисника. Дітей – завжди бути готовими до того, щоб не потрапити у поле зору зловмисника і перехитрувати його.

Методично, щотижня, школярі та вчителі відпрацьовують "lockdown". Дітей вчать ховатись там, де їх застала тривога. У туалеті їх вчать закриватися у кабінках і ставати на унітази ногами, аби створити ілюзію, що у кабінці нікого немає. І знову ж, за будь-яких обставин, сидіти тихо.

Facebook/Stacey Wehrman
Трирічна донька Стейсі Філі демонструє мамі, як треба ховатись від терористів у туалеті. Цьому її навчили у дитсадку / Facebook/Stacey Wehrman

Вчителів вчать, що вони відповідальні за свій клас. Вчителька Вікторія Сото з початкової школи Сенді Хук ціною свого життя врятувала від психопата Адама Ланца шістьох дітей, просто ховаючи їх у шафи. Розуміючи, що потрібно, за будь-яких обставин, відволікти увагу від дітей, відважна вчителька кинулась на озброєного покидька. Їй було усього 27 років. Її іменем було названо одну зі шкіл у місті Стратфорд, що у Коннектикуті.

Змалку американців вчать, що у колективі кожен відповідає за кожного, і що протистояти озброєному злочинцю можна тільки гуртом. Відчувати плече товариша – це дуже важливо.

Коли моя старша донька дізналась про трагедію в Орландо, вона дуже переживала. Але навіть їй було зрозуміло, що шансів врятуватись від озброєного напівавтоматичною гвинтівкою AR-15 Омара Матіна у відвідувачів нічного клубу було мало. Ці люди не очікували нападу, вони просто розважалися у нічному клубі. У них не було вчителя або вчительки, що закриє клас на замок і сховає їх у безпечні місця до приїзду загону SWAT.

Змалку американців вчать, що у колективі кожен відповідає за кожного, і що протистояти озброєному злочинцю можна тільки гуртом

Крім того, моя старша дитина знає, що у випадку стрілянини на вулиці або десь у приміщенні, де не буде вчительки, потрібно одразу ховатись в укриття, лягати на підлогу, міцно прикриваючи ліктями боки й підігнати під себе ноги, захищаючи найбільш уразливі ділянки тіла і голову. І, за будь-яких обставин, не бігти. Натовп, що біжить – це перша ціль нападника. Такі поради вже врятували життя багатьом, хто мав нещастя опинитись у зоні лиха.

Я теж дещо знаю про збройні напади. Колись у виробничо-дослідницьку лабораторію, де я працював, приходили консультанти з ФБР, і вчили, що, у разі нападу, потрібно шукати вихід на вулицю і виводити колег. Якщо виходити нікуди – ховатись в укриття і знаходитись нижче рівня 30 сантиметрів. А якщо нападник намагається увірватися до вас у приміщення, зайняти оборонні позиції й атакувати першим.

"У вас за спиною - ваші колеги, в яких є сім'ї, які на них чекають. Тож якщо інакшого виходу немає, потрібно приймати бій. І битись, як герої" – сказав вусатий спеціаліст з антитерористичного відділу.

А ще я точно знаю, що якщо в мене буде зброя, і я опинюся сам-на-сам з нападником, то мені потрібно буде стріляти першому. Тверезо оцінюючи ситуацію, баз паніки, не коливаючись і тільки на ураження. Не по ногах, а по корпусу та у голову. І я знаю, що, попри те, що я буддист, і загалом не люблю зброю, вистрілю першим.

З часом, я обов'язково навчу цього своїх дітей.

Андрій Васильєв, Нью-Йорк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів

Новини суспільства

loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку