АП / Фото УНИАН

День провокаторів

19:41, 01.12.2016
10 хв.

Хтось сьогодні згадує, як 25 років тому голосував за українську незалежність, хтось розповідає, як три роки тому силовики «місили» все, що рухалося, під Адміністрацією президента, а хтось навіщось мріє зімпровізувати дубль того «штурму».

Перший день зими три роки тому став днем провокацій. Так, більша частина учасників тієї масштабної акції (люди вийшли у знак протесту проти свавілля «беркутівців», проявленого у ніч з 29 на 30 листопада стосовно мирних мітингувальників Євромайдану), просто прийшли на заявлене опозицією віче. Однак були і ті, хто 1 грудня 2013 року захоплював будівлю Київської міськадміністрації, Будинок профспілок, робив спроби «зайняти» Український дім на Європейській площі, а також планував штурм Адміністрації президента на вулиці Банковій. Саме там три роки тому відбулося найжорстокіше побиття людей, які не мали жодного відношення до провокацій, що сталися декількома годинами раніше.

Нагадаємо, у той день, по обіді, група мітингувальників з віче на Майдані перемістилася в урядовий квартал, до президентської адміністрації. Найбільш дивним виглядало те, що деякі молодчики у балаклавах прибули на Банкову на будівельному тракторі – грейдері. Хто і навіщо залишив його на розі Банкової і Інститутської? Як серед простестувальників знайшлася людина, яка змогла завести цю машину і вільно скерувати її на кордон внутрішніх військ, що охороняли АП? Чому у цьому кордоні, замість професійних підрозділів спецпризначення, стояли солдати-строковики майже без екіпіровки? Хто були ті молоді провокатори, які спочатку кричали частину російської нацистської кричалки «а ну-ка, давай-ка…», потім давили ВВ-шиників грейдером і кидали в них каміння, а, викликавши на себе «Беркут», кудись зникли? Ці питання досі залишаються без відповідей.

Так само, як без покарання залишаються «беркутівці», що били кожного, хто попадав у той день під гарячу руку, гамселили кийками і ногами, не зважаючи на пред’явлені посвідчення «преса». У результаті, у той день на Банковій близько 50 українських і іноземних журналістів, буквально, вмилися кров’ю…

Відео дня
Фото УНИАН

Більше того, саме журналістів влада спробувала зробити винними. Так, три роки тому Шевченківський районний суд столиці арештував 9 осіб за підозрою в організації масових заворушить (їм загрожувало від 5 до 8 років позбавлення волі). Серед цих людей був архітектор Микола Лазаревський, екс-директор «Океану Ельзи» Юрій Болотов, інженер Олександр Остащенко, дніпровський журналіст Валерій Гарагуц та інші. Жодних доказів вини затриманих не було, але арештували їх на 2 місяці. За декілька днів після такого «вироку» гучні виступи громадськості все ж вплинули на ситуацію – прокуратура, нарешті, визнала 9 побитих на Банковій потерпілими.

Коли посвідчення не рятують

Сьогодні Олександр Перевозник займається школою пілотів для безпілотних літальних апаратів «Відкрите небо», а три роки тому був фотожурналістом «Ліга.Бізнес.Інформ», і постраждав більше за інших.

Зранку 1 грудня фотокореспондент знімав ходу мітингувальників, починаючи від парку Шевченка і аж до Майдану. На Банкову прийшов, «коли вже безпосередньо під’їжджав трактор».

Згадуючи ті події, Перевозник розповідає, що більшість мітингувальників, які підійшли з Майдану, не брали активної участі в подальшій провокації: приходили, дивилися, йшли назад на Майдан. Однак, певна група людей на Банковій дуже виділялася із загальної маси. За словами Олександра, вони були з рюкзаками, у балаклавах, закривали лице і діяли злагоджено. Саме їх потім в ЗМІ назвуть провокаторами. Перевозник зауважує, що вони не були схожі на типових «тітушок», а скоріше нагадували футбольних фанатів: «Це не були «спортсмени». Це були щупленькі хлопці, невеликого зросту».

facebook.com/alex.zakletsky

Саме ці хлопці кидали каміння у силовиків. У бік мітингувальників воно також прилітало. Але кидали його не солдати внутрішніх військ. «Вони стояли в жорсткому ланцюгу і не чинили ніякого опору. Каміння ж летіло із-за їхніх спин. Однозначно стверджувати, хто його кидав, я не можу. Але, можливо, що «Беркут», – розповідає фотокореспондент.

Олександр не був свідком прориву «беркутівців» крізь ряди внутрішніх військ – коли почали кидати світло-шумові гранати, фотограф відійшов у двір поруч із Будинком письменників, аби відправити знімки в редакцію і розповісти про останні події. Побачивши навалу людей, які від чогось втікають у бік вулиці Інститутської, фотограф вийшов із двору. В цей час йому на зустріч вже летів «Беркут». «У мене в руках була камера, я сказав, що з преси. А мені у відповідь: «Так ти – преса?!» - І почали мене бити», – згадує Перевозник.

Точної кількості силовиків, які його лупцювали, фотограф не пам’ятає. Але, за свідченнями іншого фотожурналіста – Олександра Ратушняка, який зробив декілька знімків побиття свого колеги, «беркутівців» було 7 чи 8 чоловік. Били лежачого, лупцювали кийками і ногами. Перевозник згадує, що не мав можливості підвестися. Техніку, звісно, розбили.

/ Фото УНІАН

Неочікувано, допомогу Олександр отримав від незнайомця «у чорному». «Судячи з фотографії, це був солдат внутрішніх військ. Він побачив розбиту камеру і зірване з моєї шиї посвідчення журналіста. Запитав: «Ти журналіст?». Я сказав, що так. Допоміг мені підвестися і відвів у двір одного із будинків, де були медики-волонтери, які мені надали першу медичну допомогу», – розповідає Перевозник.

Після цього фотограф звернувся до лікарні, йому зашили голову (11 швів), були забиті руки, ноги, спина.

Феміда мовчить

Вже 2 грудня до нього на роботу завітали слідчі, розповіли, що за фактом побиття журналістів було відкрито кримінальне провадження. А 3 грудня Перевозник давав свідчення у прокуратурі. Це було у 2013-му, і тільки в 2015-му у прокуратури дійшли руки до проведення відповідного слідчого експерименту…

Олександр Перевозник розповідає, що зараз не відслідковує перебіг кримінальної справи, і, взагалі, не вірить у справедливе покарання для винуватців, бо, якщо хтось і «сяде», то це буде цап-відбувайло. Ба більше, він переконаний, що і зараз реформа правоохоронної системи не відбулася. І у випадку повторення «гострих ситуацій», силовики, на його думку, будуть діяти так само, як «Беркут» 1 грудня 2013 року.

Фото УНИАН

На відміну від Олександра Перевозника, Олег Хаврук, сьогоднішній координатор Руху сприяння територіальній обороні України, який у 2013-му був заступником головного редактора «Comments.ua», три роки тому самостійно добрався до лікарні, також отримав зашиту голову і пішов із заявою до прокуратури. «Тоді, зокрема, відбулося слухання парламентського Комітету свободи слова, на якому я був присутнім. На цьому засіданні головувала Олена Бондаренко (тодішній депутат від «Партії регіонів», – УНІАН), були там керівники київської міліції, прокуратури. Всі розказували, що розслідування йде. Я розумів, що дійсно важко дізнатися, хто вдарив конкретно мене, тому в мене було єдине запитання: чи були відсторонені керівники цих «Беркутів»? Мені сказали: ні, ніхто не відсторонений, нікому не було ніяких доган», - згадує він.

На його думку, взагалі, атака 1 грудня біля АП була спланованою: «Перший ряд солдатів розійшовся, із-за нього побігли силовики у повній екіпіровці з щитами, кийками. Вони почали просто «місити» все, що бачили перед собою, все, що рухалося… «Беркути» просто дубасили всіх, кого бачили… Я думав, що їхнє завдавання – це захист Адміністрації президента. Втім, схоже, цього разу їхнім завданням було масове побиття людей».

Хаврук / facebook.com/khavruk

Днями Хаврук отримав повідомлення від ГПУ, що він може ознайомитися із матеріалами слідства. «Певно, це означає, що розслідування закінчилося, і матеріали справи будуть передаватися до суду», – зазначає він.

Колишній журналіст каже, що не схильний демонізувати прокуратуру, яка нібито затягує слідство, набагато більше запитань у нього до суддів і до Міністерства внутрішніх справ. «Незважаючи на те, що міністр змінився, по ряду справ ми бачимо, що вони прикривають своїх підлеглих і продовжують їх фінансувати. Більшість «беркутні», яка була на Банковій, продовжує служити в органах МВС. І це убиває більше, ніж те, що слідство так довго тягнеться», – розповідає Олег Хаврук.

Окрім власної справи, чоловік проходить свідком по інших справах, пов’язаних із подіями 1 грудня 2013 року на Банковій, намагається відслідковувати їх перебіг. На жаль, нічого оптимістичного поки не бачить. Колишній журналіст каже, що вірить у справедливий суд як явище, але не в Україні. На його переконання, для вітчизняної судової системи справедливий вирок – це, скоріше, виняток, ніж правило. «Сподіваюся, що моя справа буде одним із таких винятків, але вірити у це, на жаль, підстав поки немає», – додає він.

***

За три роки громадськість продовжує вимагати справедливості та конкретних прізвищ винних у кривавій розправі 1 грудня 2013 року. Втім, негативна тенденція антирозслідування справ Революції гідності працює і тут. Наразі немає жодного судового вироку, тобто, до відповідальності так нікого і не було притягнуто. Хоча справи у судах є.

zyalt.livejournal.com

Наприклад, вже довгий час тягнеться справа екс-командира харківського «Беркута» Владислава Лукаша. Він обвинувачується у перевищенні влади та службових повноважень, як під час подій 1 грудня на Банковій, так і 18 лютого 2014 року на прилеглих до Майдану вулицях. Також Лукашу інкримінується перешкоджання журналістській діяльності та застосування насильства до 19 журналістів, що, в сукупності, призвело до тяжких наслідків.

За словами члена Адвокатської дорадчої групи, що займається справами потерпілих під час Майдану, Павла Диканя, справа Лукаша досі ще навіть не на стадії судового розгляду. Кілька разів по ній було повернення обвинувального акту, а наразі справу розглядає Дарницький районний суд Києва.

Ірина Шевченко

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся