Парадокси судової реформи

Деякі речі, на кшталт обмеження суддівської недоторканості, впроваджуються у рамках судової реформи вкрай важко. А бажання головного регулятора судової гілки влади – Вищої ради правосуддя - тримати руку на пульсі у питаннях затримань і арештів суддів, які переступили закон, скоївши тяжкі і особливо тяжкі злочини, призводить лише до чергової хвилі зневіри, що судова реформа вдасться.

Судову реформу президент Петро Порошенко обіцяв від початку своєї каденції. І це мала би бути головна реформа із чисельного переліку змін, оскільки без забезпечення справедливості годі і сподіватися на успіх у будь-яких сферах суспільного чи економічного устрою держави. Проте за понад 2,5 роки реформування ми потихеньку повертаємося на круги своя.

Ще влітку-восени минулого року здавалося, що справа зрушила з мертвої точки: попри шалений спротив суддівської системи і Верховного суду зокрема, вдалося-таки провести через парламент зміни до Конституції і судового законодавства. Головні новації полягали у звуженні суддівського імунітету, запровадженні конкурсних принципів для претендентів на посаду судді та реформування із розширенням повноважень для головного регулятора судової гілки влади – Вищої ради правосуддя.

За старим законодавством, фігура судді мала статус «напівбог», адже для того, щоб затримати злочинця у мантії, не важливо, за який злочин, потрібно було подання Генерального прокурора до парламенту та згода, щонайменше, 226 депутатів. В результаті, до відповідальності хабарників-суддів притягували не часто. На пам’ять приходить лише знаменитий львівський суддя-колядник Ігор Зварич, якому в кабінеті засівали доларами. Принаймні, так він пояснював наявність на своєму робочому місці великих сум готівки в іноземній валюті.

А от голова Апеляційного суду Києва Антон Чернушенко, у якого також знайшли «килими» з грошей, благополучно накивав п’ятами вже після Майдану: не встигли у парламенту руки дійти до зняття з нього недоторканості.

Нагадаємо, 24 червня 2015 року Генеральна прокуратура повідомила Чернушенку про підозру, але парламент дав згоду на його затримання і арешт тільки за шість днів – 30 червня. Звісно, за цей час скандальний суддя зник. ГПУ оголосила його в розшук тільки 8 липня. А Вища кваліфікаційна комісія суддів змогла зібратися і відсторонити Антона Чернушенка з посади судді Апеляційного суду Києва тільки за два дні – 10 липня.

Знаменитий львівський суддя-колядник Ігор Зварич / varianty.lviv.ua

Повертаючись то сьогодення, нове законодавство спростило документування «подяк» за правильні рішення у залі суду. Вірніше, мало б спростити. Але…

У минулому місяці слідчі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури піймали декількох служителів Феміди, що називається, за руку. Суми хабарів – від кількох тисяч, до кількох десятків тисяч доларів. І радісно побігли в суди обирати запобіжний захід для хабарників, щоб останні не наслідувати приклад Чернушенка. Але в судах на них чекала неприємність.

Так, наприклад, Галицький районний суд Львова не задовольнив клопотання Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) про арешт судді Солом’янського райсуду Києва, затриманого 26 січня під час одержання 22 тисяч доларів хабара. «Ухвалюючи рішення, суддя Галицького райсуду мотивував його публічним зверненням Вищої ради правосуддя», - розповіли збентежені слідчі НАБУ.

Роз’яснення Вищої ради правосуддя, а, по суті, тлумачення статті Конституції, викликало неабиякий резонанс. Виявляється, норму -  «Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину»  - за версією Вищої ради правосуддя, слід розуміти так, що коли суддя підозрюється у тяжкому або особливо тяжкому злочині, то, максимум, на що самостійно здатні слідчі – затримати його на три доби, як якого-небудь сімейного дебошира. А хочете обрати йому запобіжний захід – підіть спочатку отримайте згоду на це у Вищої ради правосуддя. І лише потім тягніть злодія до суду.

Далі ще цікавіше: згідно із загальними нормами кримінального процесу, ніхто не може бути обмежений у свободі пересування (затриманий) на понад 3 доби. Тому, коли цей строк спливає, людину або відпускають, або вже мають рішення суду про запобіжний захід. Однак щодо суддів закон дає Вищій раді правосуддя 5 днів на прийняття рішення – дозволяти чи ні вести суддю-хабарника в суд. Таким чином, навіть затриманий за гарячому, хабарник  має два дні, щоб, поки вирішуватиметься його доля, поїхати з країни далеко і назавжди.

Затриманий за гарячому хабарник має два дні, щоб, поки вирішуватиметься його доля, поїхати з країни далеко і назавжди / Фото УНІАН

Після розголосу щодо скандального тлумачення радою правосуддя Конституційної норми, у ВРП, що називається, увімкнули задню. Було внесено зміни до Регламенту органу, згідно з якими члени ВРП збираються на засідання невідкладно впродовж 3-х діб (навіть у вихідні і святкові дні) для розгляду питань щодо суддів, затриманих за підозрою у тяжких і особливо тяжких злочинах. «З метою дотримання конституційних гарантій незалежності і недоторканності суддів, прав прокурорів, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 3 закону «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 24.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, голова ВРП Ігор Бенедисюк під час засідання 7 лютого оголосив рішення про внесення змін до глави 18 Регламенту «Надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом», - йдеться у повідомленні ВРП.

Таким чином нібито гармонізовано норми Кримінального кодексу із законодавством щодо судочинства.

За словами Бенедисюка, подання Генеральної прокуратури, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про надання згоди на обрання запобіжного заходу, пов’язаного з обмеженням волі, Рада розглядатиме негайно: «Ці зміни дають змогу суду, зі свого боку, розглянути це питання у строк, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, тобто протягом 72 годин з часу затримання особи».

Однак тут є нюанси. По-перше, регламент Вищої ради правосуддя не є законом, відповідно, відступ від нього не є порушенням закону, а всього лишень відступом від внутрішніх інструкцій установи. По-друге, всім відомо, що гуртове – чортове: хтось із членів ВРП може захворіти, поїхати у відрядження, перебувати у відпустці… А, за умови відсутності кворуму, будь-яке рішення прийняти неможливо. Зокрема, і щодо дозволу на арешт судді.

В будь-якому випадку, Вища рада правосуддя мала би звернутися до Конституційного суду, якщо має різночитання із силовиками із САП з приводу тлумачення Основного закону, а не розсилати «цидулки» для суддів, що, мовляв, не беріть до розгляду клопотання щодо запобіжного заходу колегам без попереднього схвалення нами.

Хоча у пояснювальній записці до законопроекту щодо змін до Конституції чітко сказано, що згоди Вищої ради правосуддя для обрання в суді запобіжного заходу для судді, затриманого під час або безпосередньо після скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, не потрібно, суддівська спільнота радо (хто б сумнівався) зустріла це роз’яснення ВРП. Наприклад, голова Ради суддів Валентина Сімоненко стверджує, що Вища рада правосуддя стане запобіжником у разі спроби тиску на суддів з боку силовиків.

Насправді, маємо справу зі спробою реваншу, намаганням відкотити «все, як було» з боку суддівської касти / ombudsman.gov.ua

Допустимо, що можуть бути випадки, коли за певну мзду в тій же САП сфальшують провадження проти судді, підкинуть йому гроші. Але, знову ж таки, з цією фальшивкою слідчі підуть до колег того ж судді. І невже суддя, який розглядатиме клопотання про запобіжний захід, не зверне увагу на білі нитки, якими завжди зшиті фальшовані справи? Це, як кажуть, фантастика.

Втім, пофантазуємо: знову допустимо, що у першій інстанції суд не помітить фальшування. Але ж є ще апеляція, де клопотання розглядає колегія з п’яти суддів. Там вірогідність протягнути замовну справу вже точно дорівнюватиме нулю. То про який тиск тоді може йти мова?

Насправді, маємо справу зі спробою реваншу, намаганням відкотити «все, як було» з боку суддівської касти, не звиклої, що її представників можуть ось так просто (хоча це зовсім не просто) взяти під білі руки.

На цьому тлі дивною виглядає мовчанка і глави держави, і його головного по суддівській реформі – заступника голови Адміністрації президента Олексія Філатова. Якщо у владі вирішили спустити справу реформи судоустрою на гальмах і тихою сапою повернути все «на круги своя», то слід все ж пам’ятати, що, за відсутності суду «іменем держави», громадяни частенько звертаються до суду Лінча.

Дмитро Хилюк

УНІАН в Google News