Вівторок,
24 травня 2016

Як у Кабміні покрали картини

У стінах українського уряду зникли чотири цінні картини, які належать Національному художньому музею України. Дві з них зникли взагалі, замість інших двох з’явилися фальшивки…

Національний художній музей України традиційно надає уряду мистецькі твори для експонування в кабінетах чи коридорах керівництва держави. Ми вже писали про те, що з приміщень Кабінету міністрів України зникли  чотири картини видатного українського імпресіоніста Миколи Глущенка. Після виходу нашої публікації, в урядових кабінетах картини таки найшлися, проте лише дві з чотирьох: «У риболовецькому колгоспі» 1952 року та «Вітрила на морі» 1951-го. Про «Дніпровські далі» 1937-го та «Село біля річки» 1951-го музейники як тоді, так і тепер заявляють, що вони «фальшиві».

Після публікації про зниклі картини минуло більш як півроку, і весь цей час, як стверджує головний зберігач НХМУ Юлія Литвинець, музейники сподівалися, що їм таки повернуть справжні «Дніпровські далі» та «Село біля річки». Водночас урядовці вперлися – що вони таки справжні.

– Нещодавно в нас знову проводилася звірка, підробки висять, а оригіналів досі немає, – розповідає головний зберігач Нацмузею.

Страхова оцінка «Дніпровських далей» - 560 тисяч 700 грн., а «Села біля річки» - 600 тисяч 750 грн.

За словами пані Литвинець, проблеми зі звіркою картин почалися ще у 2004 році. Тоді під різними приводами музейників не допускали в Кабмін для звірки картин, яка за правилами має відбуватися щороку.

– Ми таки було прорвалися, але половину творів так і не побачили, – стверджує Юлія Литвинець. – На повну звірку нас пустили тільки у 2010 році, коли ми їх закидали листами і почали просто погрожувати їм. У 2008 році ще були оригінали. У 2010-му, коли проводилася повна звірка, уже були підробки. Це шокувало навіть працівників Кабміну, котрі разом із нами зайшли в кабінет керівника Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації Семиноженка, і побачили, що картини несправжні. Кажуть, коли Семиноженко заїхав у цей кабінет, то картини вже були ті, що висять і зараз. До речі, дві інші картини, які, вважається, пропали, теж висіли в приймальні цього кабінету.

 

Фото №1. ”Село біля річки”. Знімок зроблено перед передачею картини до Кабміну у 2001 році

 

 

Фото № 2. Зроблено при звірці у 2010 році

 

 

Фото № 1. «Дніпровські далі». Знімок зроблено перед передачею картини до Кабміну у 2001 році

 

 

Фото № 2. Зроблено при звірці у 2010 році

 

– У 2001 році ми передавали цей твір («Село біля річки»), а зараз висить щось дещо інше. Тобто видно неозброєним оком, що це абсолютні різні картини, – каже Юлія Литвинець. – А в Кабміні стверджують, що це оригінали. Ми зробили звірку, і в акті написали, що наші твори нам не пред’явлені, що ми своїх творів так і не побачили. Це чужі нам твори. Ми не знаємо, що це таке! Ми бачимо, що на картині немає жодної музейної позначки. А на наших творах були й інвентарні номери.

Головний зберігач розповідає, що, наприклад, твір «Село біля річки» пережив дуже багато: спочатку він перебував у допоміжному фонді, потім його перевели в основний фонд, на картині були відповідні позначки.

– І всі позначки були на полотні. Не на підрамку, який можна замінити, а на самому полотні. У наших інвентарних картках це все детально описано, – стверджує вона. – Щодо «Села біля річки» зазначено: значне провисання основи, повсюдний кракелюр (тріщини), значне забруднення в правому верхньому куті, в лівому верхньому куті довгоподібний кракелюр біля 24 см. Тобто твір був весь у тріщинах, трішки забруднений… А тут він просто ідеальний, незаймано чистий. З підписами взагалі… Видно, що старалися, але не дуже в них вийшло. Плюс ще акрилові фарби… А Кабмін упирається, каже, а чим ви докажете, що це не наші твори? Я їм кажу, що це все одно, якби вам привели іншу жінку й сказали, це ваша.

Урядовці пропонують музейникам зробити експертизу сумнівних творів. Музейники не проти, проте…

– Ми, музейні співробітники, прийшли, вибачте, самі не дурні. Ми ці твори знаємо, ми їх обліковували. Та нехай, ми не проти незалежної експертизи, але нехай платять… Зрештою вони ж чудово знають, що це не оригінали…

За словами Юлії Литвинець, крім мистецтвознавчого аналізу, потрібно проводити хімічний аналіз, який покаже рік виконання твору. Проте вони хочуть, аби в цьому брали участь не тільки представники їхнього музею, а й Мінкультури, реставраційного центру.

– Ми б також хотіли, аби була громадськість, аби все це фіксувалося, щоб не запросили якихось підкупних експертів, щоб нам не розповідали, що ми ідіоти, а вони розумні, – каже головний зберігач.

Сам хімічний аналіз не такий уже й дорогий – 800 гривень, але Кабмін, так само як і Нацмузей, працює під держказначейством. У них є коди економічної діяльності, за якими вони можуть чи не можуть проводити певні розрахунки, але в них немає такого коду, як експертиза.

Ми зателефонували в Кабмін до директора господарсько-фінансового департаменту Юрія Гурицького, поцікавитися, коли буде проведена експертиза і чи можна поглянути на ці картини. Проте він був не дуже налаштований розмовляти на цю тему:

– У вас що, немає інших проблем? – роздратовано запитав він

Гурицький заявив, що моя інформація «одностороння». Пояснюю, що тому до нього й телефоную, аби отримати «двосторонню» інформацію.

На картини не так просто поглянути, адже вони знаходяться в кабінеті Володимира Семиноженка (сьогодні керівника Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації) і коли він працює, то цього не можна робити, щоб не заважати, а коли не працює, то кабінет ставиться під охорону. Дивно якось виходить, якщо така сильна система безпеки, то як могли «зникнути» дві картини Глущенка, які потім «дивом знайшлися», а замість ще двох з’явилися «фальшивки»?

Пан Гурицький порадив нам написати запит на ім’я керівника секретаріату Кабінету Міністрів Костянтина Любченка, аби дозволив відвідати кабінет Семиноженка. Ми це зробили... Також кілька днів поспіль телефонували до пана Семиноженка, думали, так швидше організуємо візит і заодно поцікавимося його думку – чи можуть це бути справжні картини Глущенка. Проте секретарка кілька разів брала мої дані, обіцяла, як тільки пан Семиноженко матиме вільну хвилинку, то зателефонує до мене. Схоже, що так і не знайшлося цієї хвилинки.

Ми запитали в Гурицького, коли Кабмін все-таки проведе експертизу, але той не зміг відповісти на це запитання, мовляв поки немає бюджетних грошей…

На запитання, хто раніше обіймав кабінет Семиноженка, Гурицький відповідати не бажає. Мовляв, «треба заглядати в документи». А врешті заявив, що це «комерційна таємниця», тому «нам краще поговорити при зустрічі, а не так по телефону».

Як стверджує Юлія Литвинець, музейники написали скаргу в прокуратуру, звідти її передали в Міністрество внутрішніх справ, а в МВС їм сказали, що «справу загубили». Ми надіслали інформаційний запит у МВС, як таке могло трапитися і чому досі не порушено кримінальну справу. З МВС нам прийшла відповідь про те, що адвокату музею Титичу “відмовлено в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю складу злочину”.

Не знаю, яка була логіка в працівників міліції, але як можна було відмовити в порушенні кримінальної справи, не побувавши “на місці злочину”? Працівники Кабміну підтвердили, що міліція не приходила в Кабмін, не перевіряла картин, не вимагала експертизи.

Та мені все-таки дозволили глянути на картини. Я не експерт із живопису, навіть мені вони здалися фальшивками. Такі новесенькі, наче вчора намальовані. Складається враження, що їх малювали нашвидкуруч… І ніякого тобі кракелюру. До речі, картини вже забрали з кабінету Семиноженка. Мовляв, спеціально для того, щоб мені показати. Чиновники, коли мені  демонстрували “шедеври”, наче самі їх соромилися, весь час виправдовувалися, що вони тут невинні.

Оксана Климончук

 

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку