Чи можна подолати правовий нігілізм в українському суспільстві?

12:03, 23 вересня 2010
Права людини
3 0

Правовий нігілізм у суспільстві є однією з головних причин нездатності майже за 20 років розбудувати Україну як правову державу. Про це вже давно кажуть відомі правозахисники, історики, професійні юристи, судді, але досі держава не зробила жодного кроку в розв’язанні цієї проблеми.

Що містить в собі поняття “правового нігілізму” і до чого може призвести його ігнорування та подальше поглиблення у суспільстві?

Можна зробити значну кількість визначень щодо до цього терміну, але найголовніше - це ігнорування та байдужість до права та закону, зневіра людей у їх важливості та цінності, негативне ставлення до верховенства права. Поширення нігілізму йде не з “низів”, тобто від народу, а навпаки – від держави у формі суперечливих за змістом нормативних актів, порушень прав людини, недієздатності системи правосуддя, коли підзаконні акти, різноманітні відомчі листи та накази нерідко замінюють собою закони, коли доцільність підміняє собою законність.

В Україні правовий нігілізм розвинувся дуже давно – ще за часів Російської імперії. Нерівність перед законом, матеріальна незабезпеченість, нездатність простої людини захистити себе сприяло тому, що в суспільстві зникла повага до закону, до права. Радянські часи погіршили ситуацію. У свою чергу сучасний транзитний період розвитку держави також лише поглиблює проблему.

Для того, щоб відродити правову культуру населення, необхідно в першу чергу підвищити авторитет органів влади у суспільстві: правоохоронних органів та судів, продемонструвати дієвість, якість та ефективність законів. Що ж ми маємо? Ті органи та структури, що повинні слідкувати за дотриманням законів, боротися з їх порушеннями, нерідко самі є суб`єктами багатьох злочинів. Про якість наших законів взагалі складно щось казати. Чим більше законів за кількістю – тим нижча їх якість.

Держава ж навпаки – повинна працювати над тим, щоб наблизити себе та закони до розуміння різними соціальними групами суспільства. Задля того, щоб виконувався будь-який закон, він повинен бути простим та зрозумілим для людей, а не навпаки. А головне – він повинен виконуватися. Ми, мабуть, є єдиною країною у світі, де парламент у такій кількості приймає закони і одразу ж зміни до них. Досвідчені юристи не завжди в змозі відслідковувати те, що приймається Верховною Радою. А що казати про простого вчителя чи медичну сестру? Що вони можуть відслідковувати, коли проживають, наприклад, у селі Тур’я Чернігівської області, де немає ані газу, ані водогону і ніколи не буде!? Про яке підвищення правової культури іде мова? А економічна забезпеченість людей?

Українське населення дуже бідне, і люди думають не про те, як себе законослухняно поводити, а про те, як прогодувати дітей та як сплачувати постійно дорожчаючі комунальні послуги. У таких умовах люди свідомо йдуть на дрібні злочини заради того, щоб прогодувати родину. Про подолання якого правового нігілізму населення можна говорити, поки не будуть вирішені соціальні питання.

Що робить держава Україна задля подолання цих явищ? Нічого. Вона їх тільки примножує.

Хочу навести один приклад. Одна з наймасовіших категорій справ у судах сьогодні є так звані “соціальні” справи – це справи щодо призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням тощо.

До лютого 2010 року ці категорії справ розглядали адміністративні суди у порядку адміністративного судочинства. У лютому Верховна Рада приймає зміни до законодавства і зазначає, що ці справи повинні розглядати загальні суди у порядку цивільного судочинства. І сотні тисяч (!!!) цих справ починають передавати до місцевих та апеляційних загальних судів, десятки тисяч людей очікують на важливі для них судові рішення, які судді просто не в змозі розглянути вчасно. Проте, проходить півроку і Конституційний суд приймає рішення, що лютневі зміни до законодавства є неконституційними. І знову розпочинається процес передачі цих нещасних справ назад до адміністративних судів. І знову бабусі та дідусі повинні переміститися від стін одних судів до інших? Загалом у цих спорах із державою судяться переважно соціально найнезахищеніші люди!

І таких прикладів можна навести багато! Це говорить про вкрай неякісний та “шкідливий” для людей зміст багатьох наших законів та процедури їх реалізації. Ніколи при такій ситуації не буде в суспільстві поваги до законів чи до права взагалі.

З вищеперерахованого можна зробити однозначний висновок, що задля подолання правового нігілізму в українському суспільстві держава, перш за все, зобов’язана провести реальну економічну реформу, де було б передбачено не посилене обтяження населення податками, а зняття соціальної напруги, забезпечення працевлаштування людей, розвиток підприємництва тощо. Іншою важливою справою повинно стати підвищення авторитета правосуддя, покращення правозастосовчої практики, встановлення незалежної та ефективної судової системи тощо. Необхідно пам’ятати і про розвиток інформаційного середовища, незалежних засобів масової інформації.

Але чи дочекається наше покоління того часу, коли влада, незалежно від “політичного кольору” почне дійсно розбудовувати України як правову?

Катерина Тарасова, голова правління ВГО Судова Асоціація України “Фундація сприяння правосуддю”
 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter