День пам’яті Голодомору скасувати не вдалося

16:33, 29 листопада 2010
Права людини
0 0

Українські православні обох патріархатів та греко-католики біля «Свічки» разом поминали своїх  померлих

Як добре, що Ющенко збудував за свого президентства меморіал пам’яті жертв Голодомору. Нехай навіть це було дорого. Якою б  коректною до російської влади не була українська влада, як би вона не мінімізувала торжества річниці Голодомору, цей меморіал вже не зруйнують, людям є де збиратися в останню суботу листопада. Вчора біля «Свічки» (так називають Національний меморіал пам’яті жертв Голодомору) в сам музей стояла черга. 

Вже зараз, коли людей, здається, більше цікавить хліб, аніж історія, ми чуємо думку:  залиште, ви цей Голодомор, не треба жити із головою повернутою в минуле. Опоненти гаряче заперечують, що держава не повинна програвати своє минуле, бо вона не матиме майбутнього. Минуле, майбутнє, боротьба, поразка… В православній церкві є більше десяти  днів вселенського поминання померлих, батьківські суботи. Окрім того, після кожної літургії священики служать панахиду.  Якщо поминання померлих – святий  обов’язок християн, то про що ми сперечаємося? Все, що потребують від нас наші померлі – згадувати їх та бажати спокою їхнім душам, в церкві, вдома, серед друзів. Тим більше, життя та смерть тих, хто загинув в 32-33 роках були страшні. Ні, комусь знадобилося політизувати цю трагедію.

Наступ на Голодомор відбувався поступово. То екс-арматурниця, а нині очільницяДержархіву бовкнула щось на кшталт, що фотографії Голодомору несправжні, змонтовані із фото зі Сталінградської битви. То хтось з українських лідерів сказав, що це спільна біда, а не саме геноцид українців, то провладний канал, якось обмовився та сказав, що під час Голодомору загинуло два з половиною мільйони людей. Не сім, як  зазначає представництво ООН в Україні, два. 

Наступ відбувався. Але скасувати це поминання було неможливо. Це підтвердили торжества біля Свічки, там було багато людей, там знову роздавали свічки та жалобні стрічки, були політикі, які не розгортали своїх прапорів, були Кравчук, Ющенко. Два президенти – державники прийшли до свого народу. «Ми знаємо, що це був геноцид, – казав Леонід Кравчук, – Ми знаємо винуватців. Ми знаємо, що мусимо робити, щоб це страхіття не повторилося. Держава повинна берегти національну пам’ять».  Ющенко повторював те, що казав раніше, що правди не потрібно боятися, що слід заглянути у безодню минулого  й усвідомити, що наш захист - ми самі.

До Свічки прийшло багато симпатичних людей. Ніна Матвієнко, Сергій Квіт, Євген Сверстюк.

Біля пам’ятнику дівчинці, почула діалог молодого подружжя.

– Бачиш, цю дівчинку, це моя бабуся така сама була. Як Голодомор згадувала все життя плакала, – розповідала жіночка.

– А моїх вислали. Вони в Сибіру, прадіди на лісоповалі загинули, а дід повернувся, – ділився він.

– А мої дід та баба…

– А у моєї сестри в родині загинули…, чулося то тут, то там.

У Комплексі на проекторі виводилися вирізки радянських газет тих часів. Диктор начитував історію того, як створювався Голодомор. Начитував ті матеріали про три колоски та чорну дошку, які видалили із сайту президента, коли президент змінився.

Свічки та сльози…  Влада не поворухнула пальцем, щоб підтримати традицію, втім на площі біля Лаври зібралося три тисячі людей. До пам’ятника під’їжджали та під’їжджали машини. Більше машин біля Лаври (сам меморіал розташований в двох хвилинах від головного входу Києво-Печерської Лаври) буває тільки на Паску. Знаєте, скільки можна висловити у спільному мовчанні? Навіть якщо це лише одна хвилина мовчання? Коли ми розходилися із заходу кожен, напевно, йшов до своєї церкви. Хтось на Аскольдову могилу до греко-католицького храму, хтось до Михайлівського собору (Київського патріархату), а хтось з нами на вечірню до Трапезної (храм Києво-Печерської Лаври). Одні несли із собою свічки. Інші викладали їх на алеї.  І вже було неважливо, хто до якого храму йде. Ми спільно, незважаючи на церковні юрисдикції, помолилися за наших співвітчизників.  Пам’ятати їх та згадувати. Це все, що зараз потрібно їм. І це те, що потрібно нам.

Маша Міщенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter