Поминання Голодомору: на Печерських пагорбах плакали і запалювали свічки...

Поминання Голодомору: на Печерських пагорбах плакали і запалювали свічки...

Уже п`ять років, як українське суспільство знає про Голодомор... Чому вирішили присвятити ходу дітям?.. Цього вечора біля Меморіалу з нами були представники посольств усіх країн ЄС...

Уже п`ять років, як українське суспільство знає про Голодомор. П`ять років, як його визнав український парламент. П`ять років, як він перестав бути таємним сімейним знанням або знанням вузького кола істориків та очевидців. П`ять років, як ми в останню суботу листопада, зазвичай за день-два до початку Різдвяного посту приходимо або на Михайлівську площу (так було за Ющенка), або до «Свічки» (Меморіалу пам`яті Голодомору) і запалюємо свічку.

Торік після обрання Януковича президентом влада Голодомор просто проігнорувала. Наче його не було. Але історик Володимир В`ятрович, звільнений з СБУ Хорошковського за інтерес до історичних архівів, оголосив поминальну акцію біля Меморіалу Голодомору. Тоді біля Свічки зібралося людей п`ятсот. Цього року Центр дослідження визвольного руху (його заснував той же Володимир В`ятрович) оголосив ходу, присвячену дітям, загиблим під час Голодомору. І біля метро Арсенальна, звідки вона мала розпочатися, зібралося щонайменше дві тисячі осіб.

- Як нас багато цього разу. Як вдалося зібрати стільки людей? - цікавлюся я у В`ятровича, який шикує колону.

- Я написав у Фейсбуці, запрошував знайомих, - відповів він.

На шляху ходи висіли плакати. «У 1932-33 у нас забирали хліб. Зараз хочуть забрати пам`ять ». «Померлі від Голоду зникнуть без твоєї пам`яті».

Попереду колони поставили діток. Вони несли поминальний хліб та зв`язані букети калини.

- Чому вирішили присвятити ходу дітям? - запитую В`ятровича перед початком ходи.

- Я, коли вивчав архіви, виявив, що в 1939 році в перших класах українських шкіл було по одному-два першокласники. Були школи, де набору в перший клас не було взагалі. Це показують документи. Був лист колгоспника Миколи Реви, який написав про це Сталіну, щоб відкрити очі «вождя» на трагедію. Він отримав шість років таборів. У 1939 році в школу не пішли діти, які не народилися або померли, ледь народившись в 1932-33 роках.

Володимир розповідає, що недавно прочитав лекцію про інформаційні війни Кремля проти Голодомору і що методи, які застосовує російська влада сьогодні схожі на ті, якими користувалася сталінська Росія. Замовляти проплачені статті західним виданням, розмивати поняття Голодомору тим, що це був «природний голод», розширювати межі. Ще вони, користуючись тим, що люди плутали фотографії жертв голоду 1945-46 років в Бессарабії і Голодомору 1932-33 років, звинувачували українців у фальсифікаціях, чинили тиск на уряди, щоб ті не визнавали Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом.

Колона рушила до меморіалу. Попереду йшли діти.

- Тату, можна я відкушу від хліба? - запитував п`ятирічний хлопчик, який ніс коровайчик.

- Ні. Святослав, не посміхайся в камери, це поминання, - осмикував сина тато, який вів за руку ще одного малюка, а третього віз у візочку.

- Скажіть, ви давно знаєте про Голодомор, - питаю тата трьох дітей.

- З дитинства. Я лежав на печі і слухав розповіді дорослих. Про те, як вимерло сусіднє село Шевченкове, як люди їли людей ... Це те, про що я розповідаю своїм дітям, тому ми й прийшли ...

Йти до свічки всього хвилин десять. Але колона розтягнулася. Трохи позаду нас ішов Юрій Павленко, колишній міністр молоді і спорту в команді Ющенка.

- Ти де тепер працюєш? - почула я наддемократичне запитання учасниці ходи до колишнього міністра.

- Я уповноважений президента з прав дітей, - відповів Павленко.

- А Янукович визнав Голодомор 1932-33 років геноцидом? - наполегливо продовжувала запитувати жінка.

- Ні. Але він на шляху до цього, - запевнив жінку Павленко.

Відомо, що вранці чотири президенти України, включаючи Януковича побували біля Меморіалу. Вшанували пам`ять померлих від Голодомору між собою по-президентськи. Хоча їм правильніше було б бути з громадськістю. Поки Янукович йде до визнання Голодомору таємними стежками. Ну хоч так ...

Дякуємо історикам, що, незважаючи на труднощі та регулярні походи на «антиісторичну профілактику» в правоохоронні органи, вони відвоювали свято, спасибі людям - все пам`ятають.

2006 року я писала, яким масштабним стало найперше поминання жертв Голодомору. А все тому, що в кожній сім`ї, у кожного члена знімальної групи будь-якого телеканалу була особиста і жива пам`ять про цю драму. Була розповідь з вуст у вуста. І сьогодні, коли колона підійшла до Меморіалу, тут вже були тисячі людей. Різні люди. Люди з метро, ​​і з модних машин. Люди в поношених светрах і дорогих дублянках. Люди, що говорять вишуканою російською та літературною українською мовами. Вони стояли біля Меморіалу та піднялися на пагорби. Вгору злітали білі кульки, що символізують ангельські душі замордованих голодом дітей. Присутні тримали свічки і слухали промову ведучого. І це був той випадок, коли виявляти журналістську допитливість було недоречно. Я не могла підходити і питати: «А що ви пам`ятаєте? А звідки ви знаєте?» Адже люди, тримаючи в руках свічки, плакали і молилися. Значить, вони й пам`ятали і знали. Яка, власне, різниця, звідки.

- Хліб клали новонародженому в колиску, ним благословляли молодят, ним проводжали в останню путь... Хліб був головною стравою будь-якого свята, суттю нашого хліборобського роду. Наших людей позбавили хліба, - лунав голос ведучого. - Голод знищує душу. Він породжує страх, який передається з покоління в покоління... Правда про геноцид реанімує пам`ять. І ми повернули пам`ять. Ми пройшли точку неповернення, коли це можна забути назавжди...

Сьогодні сто сіл Україна спекли обрядовий хліб Україні і принесли його на панахиду... До меморіалу підійшли люди з українських сіл, які несли хліб.

Упізнавала народних депутатів з різних фракцій. Усі були без прапорів. Привіталася з нардепом Михайлом Волинцем, який тримав свічку.

- Я родом з Вінниччини, мені все мама розповідала. Я про Голодомор знав з дитинства, - розповідав він своєму супутнику.
Ведучий став перераховувати, хто приніс до Меморіалу поминальні свічки. Свічки передали: перший президент Кравчук, президент Ющенко і Катерина Ющенко, були передані свічки від усіх національно-патріотичних, ліберальних і християнських партій України.

А ще цього вечора біля Меморіалу з нами був посли та представники посольств усіх країн ЄС, і нових, і старих її членів. А також Канади, Японії, Пакистану, Афганістану, Грузії. Вони розуміють ціну людського життя. Поминали хоч і без президента, але з важливими гостями важливих для нас країн. Потім була панахида. Оскільки померлих не ховали, як треба, а просто скидали в ями, вони йшли невідспівані. Останньою рядком панахиди були слова молитви: «Нехай Бог ублажить і до праведників віднесе. Яко благ і людинолюбець ».

Після панахиди вийшов чоловік, який пережив Голодомор - Степан Руденко з Прилук. Розповідав Степан Руденко, що ми читали у дослідників Голодомору Джима Мейса і Роберта Конквеста. Але це була розповідь від першої особи:

- Узимку ми їли промерзлий буряк, а навесні ранні листя. Дві мої сестри, Шура і Ніна, п`ять і сім років, померли. Їх поклали в одну труну. Батько, коли помирав від голоду, хотів потримати мене на руках. Але мати боялася, що у нього будуть передсмертні судоми і він може зашкодити мені. Так він і не взяв мене на руки. Вони всі мученики ...

Потім була хвилин мовчання. Хвилина торжества пам`яті над політичною кон`юнктурою, хвилина торжества історичних знань і віри в Бога над безбожним режимом.

Маша Міщенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter