В’ячеслав Сівчик: "Ніякого Лукашенка не було б, якби не Луб’янка"

В’ячеслав Сівчик: "Ніякого Лукашенка не було б, якби не Луб’янка"

Білорусь займає перше місце за кількістю поліцейських на душу населення в Європі... Країною керує стара партійна номенклатура... Інтерв’ю з головою Білоруського Центру в Україні 

Інтерв’ю з білоруським опозиційним політиком-емігрантом і вченим, головою Білоруського Центру в Україні та Руху Солідарності "Разом" про ситуацію з громадянськими правами в Білорусі та Україні.

З В’ячеславом Сівчиком ми зустрілися в рамках кінопоказу стрічки "Вбивство напередодні весни". Документальний фільм оповідав про тиск з боку спецслужб і доведення до самогубства білоруської правозахисниці Яни Полякової. Показ відбувся в Молодому Народному Русі в рамках Тижня солідарності з Білоруссю.

В українських ЗМІ та, більшою мірою, в колективній свідомості, закріплена така позиція, що в Білорусі, незважаючи на наявність деяких протестних настроїв, значна частина населення країни підтримує або ж нейтрально ставиться до режиму Олександра Лукашенка. Чи це так?

Ні, це не так. На жаль, білоруси позбавлені всіх прав, насамперед, права обирати владу. І тому це значною мірою луб`янківська пропаганда. Тому, що ніякого б Лукашенка не було, якби не Луб’янка.

Хоча вони проводять вибори, але добре розуміють, що якби рахували по-справжньому голоси білорусів, то ніякого Лукашенка вже б давно не було.

Тоді яка основна соціальна база цього режиму. Як йому так довго вдається триматися при владі? Спираючись на які ресурси?

Відповідь вельми проста. Білорусь займає перше місце по кількості поліцейських на душу населення в Європі, у нас без ліку спецслужб і КДБ, його навіть так ніхто й не перейменував. У нас вельми великий, розгалужений карний апарат.

Не дивно, що Білорусь займає друге місце в Європі за кількістю ув’язнених на душу населення, після Росії. Диктатура – це реальність, реальність не лише для політично активних громадян, а й звичайних людей. Ними якраз у переважній більшості й заповнені білоруські в’язниці. Люди живуть за формулою, озвученою Лукашенком: бідно, але мало…

Яка у такому разі може бути альтернативна прорадянському режиму Олександра Лукашенка ідеологія, що мала би перспективу згуртувати опозицію й відповідним чином "спрацювати"?

По-перше, має бути чітке розуміння того, що відбулося. Ми вважали й вважаємо, що внаслідок тих виборів, до влади в країні прийшла середня та нижча ланка КДБ БРСР. Пізніше це відбулося в Росії.

Ви можете звернути увагу на те, хто цієї країною керує. Власне, стара партійна номенклатура, іншої й не було.

Чому така шалена боротьба в Білорусі при такому жорсткому режимі?! Тому що є білоруська нація, є білоруська національна ідея, режим знищує білоруську культуру, проводить політику етноциду. І незважаючи на такий жорсткий авторитаризм, такі масові протести людей.

Це демонструє, що перспектива у Білорусі є, як і в будь-якого народу, який ще може чинити опір.

Шкода, поки ми не можемо домогтися у ХХІ столітті, аби міжнародне право розповсюджувалося на Білорусь, цього й близько немає. Але рано чи пізно це відбудеться й тоді, гадаю, ні силові структури, ні Москва не зможуть захистити Лукашенка.

У нас дуже часто опозиція проводить паралелі між Україною, в плані натиску на свободи громадян, і Білоруссю. Наскільки це виправдано?

Абсолютно помилкова думка. Це награний і поверховий погляд на проблему. У вас ситуація краща, ніж у нас. У вас ще лишилися політичні партії, є незалежна адвокатура, незалежна журналістика. Я називаю ключові речі, що відсутні в Білорусі.

Якраз ці свободи будуть визначати подальшу долю України. І ми можемо лише висловлювати прикрість, що ці свободи зазнають тиску. Бо авторитаризм винищує всіх.

Достатньо прослідкувати долю тих, хто свого часу був у команді Лукашенка у далекому 1994 році. А я нагадаю, що він прийшов до влади практично одночасно з Леонідом Кучмою. У вас наразі, вже третій президент, поки Лукашенко спортом займається в Білорусі й тягає свого позашлюбного сина всюди де можна й не можна.

Так ось, ситуація в Україні стане зрозумілою в найближчим часом, головне зберегти відповідні свободи. Бо вельми страшна й трагедійна доля людей з команди Лукашенка. Там уже практично нікого немає.

А щодо опозиції, то це люди приблизно мого віку, молодші. А так: самогубством завершили життя, вбивства. Ви пригадайте, що було в радянські часи, всіх цих Фрунзе, Кірових, скількох членів Політбюро поставили на коліна й пустили кулю в потилицю?! Калінін мав дружину заслану й нічого не міг вдіяти. Берія виявився англійських шпигуном, так було сказано офіційно. Авторитаризм нищить всіх, і вся ця азіатчина буде знищувати і їх так само.

Власне, тоді нерозвиненість інститутів громадянського суспільства може містити в собі загрозу силового варіанту розвитку подій, насильницької боротьби?

Цей варіант можливий лише за умов прямої окупації Російською Федерацією. Ми ж є прихильниками ненасильницьких методів боротьби.

Розмову вів Володимир Шелухін

Центр інформації про права людини

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter