"…Зрозуміло, що ніякі слова й аргументи не переконають можновладців, які вирішують долю санепідслужби та опікуються приватним бізнесом. Проте це також підтверджує необхідність існування нашої служби, котра перешкоджає небезпечній діяльності суб’єктів господарювання в країні, стоїть на позиціях створення сприятливих умов для збереження як індивідуального, так і національного здоров’я".
Дивлюсь... Читаю... Слухаю... І думаю, що я, лікар-епідеміолог, донька українського вченого, котрий усе своє життя присвятив створенню, удосконаленню та упровадженню наукової та практичної епідеміології і в цілому санітарно-епідеміологічної служби в діяльність країни, можу сказати, які знайти аргументи, щоб до них прислухались, зрозуміли, погодились та зупинили несвоєчасну, безпідставну, не кваліфіковану, без наукового підходу реорганізацію санепідслужби – рішення дилетанта.
Існуюча понад 80 років служба створювалась у складних умовах.
Так, у 1918 році в Одесі створена перша дезінфекційна станція (спочатку називалась дезінфекційна камера), яка визначала існування великого портового міста у період епідемії висипного тифу. У 1930 році створюється нова для Дніпропетровська установа - велика дезінфекційна станція. У 1932 році почала роботу Київська дезінфекційна станція. Це первісні структурні заклади майбутньої потужної унікальної (бо не рекламувалась за кордоном) санепідслужби, якою вона стала на даний час. Підтвердженням її дієздатності є впровадження нашої системи СЕС у Японії, котра не запозичує безперспективні проекти.
Передбачаю запитання: "Хіба на сьогодні служба не потребує подальшого удосконалення?" Відповім, що потребує. Санепідслужбі потрібна оптимізація у сенсі створення найкращих умов роботи, а не спотвореного тлумачення цього слова як скорочення штату та зміни її структури.
Нам сьогодні потрібно науково розраховане укомплектування штатів, сучасне матеріально-технічне оснащення та, як це не прикро, достатнє фінансування для вирішення усіх поточних питань.
Розмови про корумпованість санепідслужби, позбутись якої дозволить реформування, безпідставні. Передача у зв’язку з цим частини функцій СЕС до ветеринарної служби не врятує від цієї пагубності, бо вона пов’язана не з відомством, а з "людським фактором". Через деякий час, якщо ветслужба не справдить надії сучасного бізнесу, встане питання про її реорганізацію аж до повної ліквідації.
Крім того, обґрунтування реорганізації санепідслужби тим, що вона створена за радянських часів, коли усі об’єкти були державними і остання прагнула забезпечення їх якісну роботу, для чого і здійснювався контроль з боку СЕС, є не професійним або навмисно перекрученим. Вважаю, що у даний час, як ніколи раніше, потрібен Державний нагляд за роботою розгалуженої мережі об’єктів (харчових, торговельних тощо) різних форм власності, для більшості яких найголовніше - отримання прибутку. Не варто сподіватися на порядність, відповідальність та, особливо, законослухняність наших виробників та реалізаторів. По-перше, вони не мають удосконаленої нормативної бази. По-друге, вони часто працюють у пристосованих умовах. По-третє, у них не достатній професійний рівень знань. По-четверте, вони не мають досвіду роботи та інше.
Але повернуся до санепідслужби. Часто чую і сама додержуюсь думки, що наша служба дискредитувала себе перед суспільством або довела свою ефективність здобутими досягненнями.
Так, спираючись на закони епідеміології, напрацьовувались гігієнічні нормативи для усіх існуючих видів діяльності, що впливають на здоров’я людей. Систематичний нагляд СЕС за дотриманням санітарно-гігієнічних, профілактичних та протиепідемічних заходів, передбачених нормативами, призвів до ліквідації натуральної віспи, визнання України вільної від поліомієліту, зниження до поодиноких випадків багатьох інших інфекційних хвороб. Це стало приводом вважати санепідслужбу непотрібною державною структурою, яка себе зжила. Проте руйнування санепідслужби, обмеження її функцій найближчим часом дасть свої негативні результати (не буду конкретизувати - побачимо).
Пам’ятаю, як у 80-х роках минулого століття у мене на практиці були студенти 6-го курсу Київського медичного інституту з Конго, діти заможних батьків, які побували у різних країнах світу, побачили різні державні устрої та системи охорони здоров’я. Ці юнаки могли навчатися де завгодно, але вони приїхали до України з упевненістю, що найкращі знання отримають у нас і запозичать наш досвід роботи санепідслужби. Їх сподівання справдились. Вони не жалкували, що після закінчення навчання треба буде підтверджувати наш диплом у Франції. Висновок цих студентів: "Ви (українці) не знаєте, які щасливі з такими державними системами вищої освіти, закладів охорони здоров’я та санепідслужби". Яка гордість тоді мене переповнювала!
І до чого я дожила? Служба, якій я і мої колеги віддані повністю, визнана недієздатною, корумпованою, такою, що стоїть на заваді розвитку українського бізнесу!
Зрозуміло, що ніякі слова й аргументи не переконають можновладців, які вирішують долю санепідслужби та опікуються приватним бізнесом. Проте це також підтверджує необхідність існування нашої служби, котра перешкоджає небезпечній діяльності суб’єктів господарювання в країні, стоїть на позиціях створення сприятливих умов для збереження як індивідуального, так і національного здоров’я.
На цьому зупиняюсь, і на останок, дякую усім, хто у наш складний час стоїть на захисті служби, не покидає надії на її збереження, докладає зусиль до подальшого існування і процвітання Державної санітарно-епідеміологічної служби України.
Ольга Громашевська, завідуюча протиепідемічним відділом СЕС Святошинського району
