Польський театр у Києві: пантоміми снів під "ярмом"
Польський театр у Києві: пантоміми снів під "ярмом"

Польський театр у Києві: пантоміми снів під "ярмом"

09:24, 16.05.2012
3 хв.

В Україні відбулася перша постановка польського вуличного театру «Театр Снів» під назвою «Кімната». Режисер – Зджіслав Гурський.

10 травня в Києві під «Аркою Возз’єднання» (відомою також як «Ярмою») відбулася перша в Україні постановка польського вуличного театру «Театр Снів» під назвою «Кімната». Режисер – Зджіслав Гурський.

Із польськими вуличними театрами українці вже мали нагоду познайомитися минулої осені, коли інша трупа, «Бюро Подорожей», робила на Софійському майдані виставу за творами Станіслава Лема. До речі, їхню „Carmen Funebre” можна буде побачити під тією ж аркою 12 і 13 травня о 21 годині.

Відео дня

«Театр Снів» від «Бюро Подорожей», наскільки про це можна судити з двох вистав, відрізняється більшою локалізованістю й естетством дії, меншими масштабами «сценографії», більшою роллю акторів. Театр виник під час роботи в майстер-класах пантоміми в Гданську 1983 року і вважається одним з найцікавіших альтернативних польських колективів.

Вистава «Кімната», що й не дивно, з огляду на назву театру, великою мірою витримана у сновидному дусі. Але при цьому – майже без сюрреалізму. За великим рахунком «Кімнату» можна переглядати як набір красивих статичних і рухомих картин у відкритому просторі. А анотацію – хіба прийняти до відома: «Дивовижна кімната знаходиться на кордоні марень і реальності. Її мешканець абсолютно не такий як ми, він більший за нас і світ його теж більший. Він виглядає абсолютно безпорадним і самотнім, але до своїх монотонних щоденних клопотів ставиться з непідробним інтересом, в той же час пильно спостерігаючи за тим, що відбувається навколо, але через призму власних мрій і потреб. Мріючи про кохання не помічає ту, яка турбується про нього, організовує його життя й часом (можливо, не тільки уві сні) стає його парою. Могла б нею бути. Якщо б він її зауважив…»

Отже, на ламаному просторі площі між пам’ятником «возз’єднання» з Росією, пивними палатками, атракціонами, каретами для фотографування та оглядовим майданчиком з’являється чоловік у чорному костюмі на величезних ходулях. Під жваву музику він вражаюче граціозно, аж танцюючи, рухається в просторі своєї умовної кімнати, серед величезних меблів, вішалки та інших речей. Попри свою граційність, високий пан і справді виглядає дещо безпорадно та самотньо.

Коли він лягає спати, його кімнату (або його сон) неселяють дивовижні жінки. Так само на високих ходулях вони з`являються із-за якогось атракціону, здається, з-за тиру, розлякуючи гопників із пивом. Ось вони у кімнаті, жінки бордових, рудуватих, червонястих платтях із прилаштованими вітрилами – наче каравели, живе втілення давнього поетичного порівняння. Іншого разу, іншого сну, вони приходять із дивакуватими парасольками. Іноді й без ходуль. Танцюють, переставляють, а то й перекидають чи забирають меблі, просто рухаються. Одна жінка цього сонного карнавалу, здається, перебуває ближче до межі реальності, у якомусь особливому зв`язку з головним героєм, ніби намагається добитися до нього, але…

Але не знаю, чи є взагалі потреба вглядатися, вдумуватись у сюжет «Кімнати». Хай це для себе вирішить, мабуть, кожен глядач окремо. Всі вони перетнуться лише в одному – в спогляданні вистави як своєрідного альтернативного балету, в якому промовляють не так думки й фабульні повороти, як ритм, рух, пластика, сполучення людей і речей, а також їхнє віртуозне масштабування.

Микола Третяк,

Фото автора
 

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся