Як важливо вміти домовлятися з потрібними людьми

Міська влада може скільки завгодно заявляти про наміри оживити столичне виробництво, працевлаштувати випускників, підвищити добробут городян, залагодити конфлікти на ринку... Але всі чудово знають, що виконати ці обіцянки вона не в змозі

Міська влада може скільки завгодно заявляти про наміри оживити столичне виробництво, працевлаштувати випускників, підвищити добробут городян, залагодити конфлікти на ринку, ввести знижки для пенсіонерів на продукти харчування, а для студентів - на інфраструктуру розваг тощо. Всі чудово знають, що виконати ці обіцянки вона не в змозі... Ну немає у чиновників реальних важелів впливу ні на ціни в супермаркетах або кінотеатрах, ні на рівень зарплат на міських підприємствах. Не зможуть вони і нові робочі місця створити. Все перераховане залежить виключно від волі представників бізнесу.

Проте керівництво столичної держадміністрації з приходом нової команди управлінців щедро роздає подібні обіцянки. І, що дивно, деякі вже навіть примудрилося виконати. Чим же пояснити таке "перевищення повноважень"?

Відповідь, на наш погляд, можна знайти в стилі управління, який сповідує голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. У його виступах досить часто лунають висловлювання "домовилися", "спільне рішення", "взаємодія". Попов домовився з підприємствами про приватизацію відомчого житла мешканцями, Попов домовився з меценатами про озеленення Києва. Попов домовився про стажування київських медиків в Австрії і про багато іншого.

Саме в результаті подібних "домовився" припинилося скандальне будівництво на "Либідській", на Печерській площі, біля станції метро "Театральна" і на Троєщині, а довгобуд на "Театральній" став Музеєм історії Києва.

Таке "ручне" управління містом викликає критику з боку деяких опонентів столичної влади. З одного боку, правильну. Не повинне рішення таких важливих для міста питань залежати від волі лідера, його комунікаційних якостей або просто від настрою. З іншого боку, українське законодавство фактично позбавило місцеву владу повноважень, що дозволяють директивними методами втілити обіцянки в життя. Мало того, воно позбавило міських управлінців навіть можливості контролювати дотримання багатьох законів. І в таких умовах уміння і бажання керівника міської влади домовлятися зі сторонами конфлікту, та й просто із зацікавленими особами, залишається, мабуть, одним з можливих і найбільш дієвих важелів впливу на ситуацію в столиці.

Однак, якщо погодитися з таким висновком, виникає інше питання: скільки проблем, конфліктів і розбіжностей зможе залагодити одна людина протягом дня, місяця, року? І чи можна говорити в цьому випадку про ефективне управління містом?

Схоже, неоднозначність ситуації в КМДА усвідомили вже давно. Тому з деяких пір переговори за участю керівництва міста стали, якщо можна так сказати, більш широкими і концептуальними. Від конкретних договорів, декларацій і угод в мерії перейшли до масштабних документів. І не за фактом конкретної проблеми, а, так би мовити, працюючи на її упередження.

Пробні кроки були зроблені ще наприкінці 2011-го. Так, глава КМДА Олександр Попов, не чекаючи масових акцій протесту з боку "афганців", від імені керівництва міста підписав Меморандум про співпрацю з Київським міським союзом ветеранів Афганістану, в якому, зокрема, сторони домовилися про п`ятирічне "перемир`я" і конструктивне вирішення наболілих питань. Пізніше такий же Меморандум про співпрацю був підписаний між КМДА та Київською міською організацією ВГО "Союз Чорнобиль України". Незважаючи на істотне скорочення пільг цим групам соціально незахищених громадян, можливо, саме завдяки вмінню Попова "домовитися" до соціальних бунтів і масштабних акцій протесту в столиці справа не дійшла. І це далеко не повний перелік "колективних" домовленостей з КМДА.

А вчора в будівлі столичної мерії відбулося підписання трьохстороннього Меморандуму, або Територіальної угоди, про співпрацю між керівництвом КМДА, членами Київської спілки профспілок та міською Федерацією роботодавців. Цей документ стосується вже навіть не тисяч, а сотень тисяч киян. І передбачає співпрацю по цілому ряду питань.

Як повідомили учасники підписання Меморандуму, документ складається з декількох розділів, які демонструють комплексний підхід міської влади до виконання обіцянок та вирішення нагальних проблем киян:
1. Сприяння розвитку підприємництва та сфери послуг.
2. Зайнятість населення.
3. Оплата праці.
4. Збереження і розвиток соціально-побутової сфери.
5. Охорона праці, охорона здоров`я, забезпечення безпечної життєдіяльності населення.
6. Соціальні виплати та гарантії.
7. Організація оздоровлення, культурного дозвілля та розвиток фізкультури і спорту для киян.
8. Соціальний діалог.

Загальна спрямованість декларацій: роботодавці беруть на себе зобов`язання щодо покращення ситуації в перерахованих питаннях. Гарантують нові робочі місця, підвищення оплати праці, почнуть, нарешті, приймати участь у вирішенні питань побуту, житла та дозвілля своїх працівників. Члени профспілок, безумовно, від цього виграють. А ось що змусило роботодавців погодитися, судячи по всьому на "позапланові витрати"? Відповідь, як нам здається, криється в словах Олександра Попова, сказаних під час підписання Меморандуму: різнобічна підтримка соціально відповідального бізнесу.

"Ми ще в минулому році взяли курс на підтримку київських виробників... Тут у мене одразу до вас буде прохання: якщо вас не допускають до тендеру, ставлять перешкоди, прошу терміново інформувати мене", - сказав Олександр Попов.

Міська влада в цих тристоронніх переговорах фактично виступає в ролі посередника, третейського судді чи арбітра. Хоча і вона має вигоду від взаєморозуміння між роботодавцями та профспілками: можливість виконати обіцянки, дані киянам. Ну чим не "ефективний менеджмент"?

Дарина Миколайчук

УНІАН в Google News