У Національному музеї виставили художньо-провокаційний проект
У Національному музеї виставили художньо-провокаційний проект

У Національному музеї виставили художньо-провокаційний проект

09:22, 11.06.2012
7 хв.

Глядач має нагоду ознайомитися з роботами українських митців починаючи з XVII ст. і по сьогодні. Низка творів експонується вперше.

У Національному художньому музеї України розгорнувся один з наймасштабніших мистецьких фестивалів останніх років – «Міф «Українське бароко». Глядач має нагоду ознайомитися з роботами українських митців починаючи з XVII ст. і по сьогодні. Низка творів експонується вперше.

Стиль «бароко» є одним з основних елементів нашої мистецької традиції. Він істотно вплинув на українське мистецтво, культуру та національну свідомість і подарував людству багато шедеврів. Найбільше проявів бароко сучасний глядач може побачити в архітектурі; а от невловимі відголоски цього стилю відчуваються і у творах митців ХХ століття: модерністів, авангардистів, художників «Нової хвилі»…

Відео дня

Проект «Міф «Українське бароко» має надати глядачеві можливість подивитись на історію вітчизняного мистецтва крізь «лінію бароко».

Куратори Галина Скляренко та Оксана Баршинова використовували велику кількість візуального та теоретичного матеріалу. Тому проект носить мультимедійний характер – разом із живописом, графікою і скульптурою експонуються відео-роботи сучасних художників і слайд-фільми про барокову архітектуру й книжкову графіку.

Представлені твори Тараса Шевченка, Олександра Архипенка, Олександра Богомазова, Віктора Пальмова, Олександри Екстер, Вадима Меллера, Юрія Луцкевича, Тіберія Сільваши, Анатолія Степаненка, Віктора Сидоренка, Арсена Савадова, Олега Тістола, Дмитра Кавсана, Василя Рябченко, Олександра Ройтбурда, Жанни Кадирової та багатьох інших.

– Проект я задумала ще багато років тому, але не було бази для його втілення, – каже автор самої ідеї експозиції, куратор Марина Скляренко. – Насправді епоха бароко триває. І ця фантастична та дивна модель культури, яка зародилася ще у XVI ст., актуальна й сьогодні. В ній присутні оксиморони, гротеск, віддзеркалення…Приміром, його відбиток бачимо і в сучасній медіа-культурі. Ще – це дискусійний проект, де присутня художня провокація.

Видно, скільки праці та наснаги вкладено у створення цієї експозиції. Але, самі того не бажаючи, організатори влаштували чудову компрометацію нашого сучасного мистецтва. Бо коли новітні «шедеври» красуються поруч із шедеврами минулих століть, можна «прозоро і не заангажовано» побачити, чого вони насправді вартують. Може, якби були представлені справжні перлини сучасного живопису (приміром, подружжя Криволапів), усе це виглядало б не так програшно.

Мало того, до стилю бароко більшість живопису «сучасної лінії» жодного стосунку не має. Ні танцю алегорій та символів, ні елегантної вичурності, ні пишної декоративності й урочистості, які притаманні бароко. Є тільки натяк на виродження цього стилю. Взяти хоча б картину Олега Тістола «Роксолана», де зображено щось схоже на казкового гермафродита, чи «хедлайнера» сучасної лінії Арсена Савадова, який представив «Оммаж Марії Приймаченко» – полотно на всю стіну, яке нагадує хіба що неспокійний сон пані Марії. (Не даремно один із кращих українських мистецтвознавців сказав мені, що оцінює виставку негативно, але коментар давати відмовився).

Фестиваль охоплює дев’ять залів, кожен з яких об’єднаний певною темою. Експозиція побудована не за хронологічним порядком, а за так званим «принципом діалогу». Організатори намагалися показати зв`язок між сучасними і старовинними експонатами. Кожна зала має свою загадку. Підказки містяться в своєрідних цитатах, ключ до зали можна знайти завдяки їм.
Розпочинають «бароковий шлях» роботи Степана Рябченко, Миколи Маценка та Жанни Кадирової. Її проект «Діаманти» показує, як ідея діамантів віддзеркалює ідею подвійності бароко, адже цей стиль сповідує неоднозначне ставлення до життя (мисткиня побачила діаманти в…керамічній плитці, яку всі сприймають лише як матеріал для оздоблення кухні чи ванної кімнати). А за словами ж кураторів, проект виявляє таку рису українського характеру, як небажання подивитися в очі реальності, вигадування різних ілюзій і тяга до фальшивого блиску.

Відомий український скульптор Жанна Кадирова розповіла нам про свої експонати:

– Деякі з цих робіт уже виставлялися. Але головний великий діамант я зробила спеціально для експозиції. Взагалі я не задоволена. Зробили срібний каремат, на якому покояться діаманти; на його місці мало бути дзеркало, у якому б відображались роботи. Сама ж ідея досить проста: діамант – це уособлення статусу, есклюзивності, а кахлі – це щось буденне, що ми бачимо щодня і на що не звертаємо уваги.

Є героїчна зала серйозного спрямуванні. Його тема – традиція героїзації.

В іншій залі розкривається тема краси. Адже буяння життя є характерною ознакою бароко.

Далі всі твори об’єднані темою тілесності – тут глядач має стикнутися з усвідомленням матеріальності.

Наступна зала – усвідомлення і розуміння простору як такого. Адже XVII сторіччя є часом інтенсивного освоєння нових земель. Показані художні експерименти з географічними мапами. Також це час, коли з’явилися кунсткамери, а люди стали цікавитися відхиленнями від норми і варіативністю світу.

Ще є зала, яка може шокувати прихильників комунізму. Бачимо алюзії стосовно соцреалізму з усією його фальшу.
Наступне приміщення присвячене графіці (у XVIIІ ст. вона переживала свій розквіт). Тут представлена лінія поезо-малярства. Бачимо створені з тексту фігурки; а сучасна лінія представила «смс-арт».

І, нарешті, зала з темами обманів і багатомірності світів. Виставлено декілька копій картини Караваджо «Нарцис»; куратори звертають увагу глядача на те, що нікому з художників не вдалося створити точну копію. Також присутня і перебільшена краса (складні пози й увага до деформації притаманні мистецтву бароко).

Остання ж зала являє апогей ідеї театральності, тут розкрита тема ігрової краси.

Отже, ігри між тим, що здається і тим, що є насправді не зовсім вдалися. Коли поряд із «Царськими вратами», древньою скульптурою Архангела Михаїла XVIIІ ст. та містичним релігійним живописом ХІХ ст. красується те, що ніяк не всолоджує погляд (приміром, «Прийди сюди» – чергові живописні клони художниці Влади Ралко з незмінними хворобливими лицями і фігурами), глядач часом хоче хутчіш піти до іншої зали.

Можливо, ці твори поповнять постійну експозицію музею, і стануть її органічним продовженням…Принаймні, керівництво музею було б не проти. Тому цей націлений на модернізацію заклад може потихеньку втратити свій неповторний образ.
Експозиція триватиме до 26 серпня.

Анастасія Безпальча

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся