Катерина Павленко з гурту Go_A: Сторіччями Україна намагалась вибороти право на існування своєї культури, своєї мови. І сьогодні ідеальний момент, щоб робити українську музику, творити щось класне

Фіналісти Нацвідбору на Євробачення 2020 – гурт Go_A розповіли УНІАН про підготовку до виступу та зміну фінального номера, про суддівство Віталія Дроздова, спроби потрапити на радіостанції та труднощі під час фольклорних експедицій.

Вже зовсім скоро визначиться артист, який представлятиме нашу країну на міжнародному пісенному конкурсі Євробачення-2020 у Роттердамі. Серед інших за перемогу буде боротися колектив, який пробився на сцену без продюсерів і менеджерів. Це Go_A – електрофолк-гурт, який поєднує сучасні танцювальні біти, африканські барабани і потужні гітари з українським автентичним вокалом. Їх виступ на півфіналі вразив навіть європейських глядачів. Під відео з піснею «Соловей» на YouTube багато коментарів англійською з проханням відправити від України саме Go_A.

Про підготовку до фінального виступу та чим ще гурт здивує глядачів, УНІАН поговорив з вокалісткою Go_A Катериною Павленко.

Катерино, вітаю вас з проходом у фінал Нацвідбору. Є багато експертів, які впевнені, що наразі фолк-музика не в тренді на Євробаченні. Як ви ставитесь до цього?

Ми теж чули такі експертні думки. Ми навіть спочатку планували написати форматну пісню для Євробачення. Але потім вирішили, що, перш за все, треба показати, хто ми є. Бо зображувати з себе того, ким ми не є, заради пісенного конкурсу – не має сенсу. Тому ми написали пісню у своєму стилі. Правда, підігнали її під формат у три хвилини. Але максимально спробували показати те, що ми робимо. І по відгуках ми зараз читаємо і бачимо, що людям подобається.

Для нас найголовніше, щоб наша музика подобалась людям. Під відео з нашим виступом багато коментарів іноземною мовою, в яких люди пишуть, що їм також дуже заходить. Вони не розрізняють – це фолк чи не фолк, вони просто слухають музику, кажуть, що це цікавий вокал і їм це цікаве саме тому, що воно не схоже на те, що є у них.

В Європі власної європейської музики дуже багато, а наш український фолк дуже оригінальний, і для них це новинка.

Не хвилювались через конкуренцію, адже з вами у першому півфіналі було ще кілька фолк-артистів?

Чесно кажучи, спочатку ми не думали, що, наприклад, Катя Чілі може бути нашою конкуренткою. Але коли ми подивились номер, то зрозуміли, що він дійсно дуже крутий. Втім, назагал, ми конкуренції не відчували. Ми навіть не думали про це. У нас всі думки були про те, щоб класно виступити й донести свою музику до людей. І я вважаю, що це вийшло.

Як проходила підготовка до прямого ефіру?

Ми відпрацьовували матеріал на репетиційних базах, але також було дуже багато прогонів на знімальному майданчику, на сцені. Три дні поспіль – четвер, п’ятниця та субота зранку – ми проганяли наш номер на сцені.

Під час виступу у прямому ефірі було хвилювання?

На останньому прогоні було дуже велике хвилювання. Але десь за пів години до ефіру Тарас (Тарас Шевченко – засновник гурту, – УНІАН) і я помедитували трохи, наскільки це було можливо в тих умовах (у нас була одна гримерка на двох з Gio), і я себе налаштувала на те, що, щоб не сталося, то на краще. Ми підбадьорили один одного за лаштунками і вийшли на сцену заряджені бойовим духом.

Єдине, що були деякі нюанси по звуку у моніторах, це трошки вибивало з колії, але наприкінці я зрозуміла, що треба йти танцювати, входити в раж і робити все, щоб ми на сцені виглядали класно. Бо я не була впевнена, як пісня звучить у залі.

Один із суддів Нацвідбору, Віталій Дроздов, зауважив, що ваші танці були недоречними. Чи згодні ви з ним?

Я передивилась відео з ефіру і мені навпаки сподобалось. Мені здається, що таке зауваження було через те, що судді дивились на нас збоку і вони не бачили цю картинку з залу. Ті відгуки, які я чула… Всі кажуть, що їм сподобалось, і їм цей коментар здається незрозумілим.

Плануєте якось змінити свій номер у фіналі? 

Найперше, хочемо змінити костюми. Адже, наприклад, моя сукня виглядала трошки по естрадному. Вона, звісно, класно з чоботами поєднувалась, але на сцені чобіт не було видно, тож здавалось, що я просто вийшла у вечірній сукні співати фолк. Тому костюми хочемо трохи змінити. Можливо, і зачіску... Але не буду розкривати всі карти.

Виступ гурту Go_A на Нацвідборі на Євробачення 2020 / фото УНІАН

Ви працюєте без менеджера і продюсера. Складно самотужки все робити?

Складно через те, що ми досі вчимося все це робити. А особливо останнім часом, коли, завдяки участі у національному відборі, до нас підвищений інтерес. І був такий момент, що ми тільки в день ефіру згадали, що треба ж зробити пост про те, що сьогодні ми виступаємо, щоб люди могли за нас проголосувати. Ось всі ці нюанси, якими, зазвичай, займаються професійні менеджери, доводиться робити самим. Складно саме організаційні питання розв’язувати.

Всі фінансові витрати гурту теж на ваших з Тарасом плечах?

Так. Коли ми отримуємо гонорар з концерту, то не забираємо його собі. Половину ми відкладаємо у фонд гурту і потім витрачаємо на різні потреби, наприклад пульт, новий мікрофон чи ще щось. Ось, на Євробачення ми вклали гроші, які збирали роки два з концертів.

А на що саме довелось витратитись для виступу на Нацвідборі – костюми, запис пісні?

Запис пісні ми робили в студії у Тараса. Він її нещодавно відкрив на Лівобережці, називається Kobzar Records. Тож, завдяки тому, що у Тараса є своя студія, це дуже спростило нам роботу. Адже, ми можемо в будь-який момент прийти і працювати. Але ж треба було заплатити за мастеринг пісні, за придбання вушних моніторів, за оренду барабанів, за роботу бек-вокалістів та інші дрібниці. Не скажу, що це були великі витрати, але їх було дуже багато.

З піснею для Євробачення у нас дуже швидко все відбулося. В мене ідея була вже давно. Я просто люблю поджемувати з пацанами. І в мене вдома, під барабани, під бітбокс, я почала наспівувати щось. Потім прийшла до Тараса, кажу: «Є такий шматочок пісні класний, давай спробуємо зробити». І так народилася пісня. Ми її зробили дуже швидко. Єдине, що багато часу пішло на зведення.

У вас часто змінювався склад і лише ви з Тарасом у гурті від самого початку. Хто пише пісні?

Ми з Тарасом пишемо. У нас як завжди відбувається? – Або у Тараса є якась музична замальовка, я її слухаю, ловлю якусь емоцію і пишу текст. Або навпаки: я приходжу, кажу, що є така мелодія, такі акорди, а Тарас робить аранжування.

Інколи збігаються думки. Я колись керувала студентським фольклорним ансамблем. Ми їхали з концерту, дівчата лишились у місті, а я поверталася в Київ і в мене в голові «Веснянки», які ми щойно співали на сцені. А поруч їхав хлопець, який слухав dram and bass. І в мене все наклалось один на одне. Я дзвоню Тарасу, кажу: «Слухай, можна зробити прикольну пісню під dram and bass». А він каже, що в мене як раз є музична замальовка в такому стилі. Так з’явилась наша найбільш знаменита пісня «Веснянка».

У вас цікаве поєднання фолк-музики з електронікою. Звідки берете натхнення?

У нас дуже класно в тому плані, що я не на поверхневому, а на глибшому рівні вивчаю фольклор. Мені це щиро цікаво. Я навчалася в Університеті культури на факультеті фольклористики. І навіть зараз керую фольклорним ансамблем, паралельно з гуртом. Мені все це цікаво. Я неодноразово їздила у фольклорні експедиції. Зараз, звісно, на це дуже мало часу. Але я керую хором ветеранів і там до мене ходять люди від 65 до 96 років. Вони самі приносять мені пісні, наспівують – я їх записую. Тобто фольклор приходить до мене сам.

Але там, де я живу – в місті Березань – я всі околиці об’їздила, була у різних селах.

Як це відбувається? Ви приїздите в село, там же ніхто не сидить і не співає в очікуванні вас. Як ви знаходите людей і як їх записуєте?

Якщо чесно, це дуже складно. Якщо не знати, куди їхати, то можеш нічого не знайти. Часто я приїжджаю, кажу: «Хто там у вас співає?» Кажуть: «Ось, є бабусі, які співають». Приходиш, а це церковний хор. Або бабусі співають в якомусь ансамблі українські естрадні пісні народними голосами. Ніякого фольклору там нема.

Головна проблема в тому, що вони дуже соромляться народних пісень. Вони думають, якщо будуть співати щось сучасне, то це круто. А коли починаєш їх розкручувати, питати, що їх мама, або бабуся чи прабабуся співали, вони починають згадувати і наспівувати. І це саме той матеріал, на який я полюю.

Потім записую їх співи на диктофон. Раніше була проблема – я не всі слова могла потім розібрати. Але після того, як я переслухала тону фольклору, можу навіть розрізнити, це співає Полісся чи Чернігівщина, чи, може, Сумська область. У кожного регіону є певний діалект і навіть звуковидобування.

Фольк-експедиції – це складно. А складно пробиватись в українському шоу-бізнесі?

Ми намагались свою пісню відправити на радіостанції. З однієї нам навіть сказали, що поставлять пісню, тільки якщо ми заплатимо їм грошей. Ми так здивувались. У нас же в країні квоти, і багато програмних директорів радіостанцій постійно пишуть, що немає української музики, але, коли ти їм її надсилаєш, не ставлять. Дуже багато хто з радіо казав нам, що наші пісні занадто фольклорні. От якби естрадним вокалом заспівали, то це був би формат. Але навіщо робити те, що роблять всі?

Мені здається, що сенс творчості в тому, щоб створювати те, чого ще нема. Наша музика взагалі дуже класно продається за кордоном. Ми нещодавно потрапили топ-40 музичного чарту iTunes в Словаччині. В Польщі це взагалі інший світ. Якщо в Україні тобі можуть не дати гримерки, то в Польщі до тебе ставляться інакше – класні люди, класний звук. Їм цікава наша музика. Так само, коли ми виступали в Ізраїлі. Ми їздили представляти Україну на днях Києва в Тель-Авіві. І там люди дуже класно прийняли нашу музику.

Виступ Go_A на Націвідборі на Євробачення

Багато молодих українських артистів намагаються співати англійською, щоб одразу орієнтуватись на Європу. Як ви до цього ставитесь?

Я не скажу, що це правильно чи неправильно. Це просто інший підхід. Але я вважаю, що в Європі англійської музики достатньо, а такої української музики немає. Є українські гурти, які виступають за кордоном, але вони це роблять серед діаспори, у невеликих клубах. А який український гурт їздить по світових фестивалях? Це «ДахаБраха». Вони виступають на відомих фестах не через те, що якась діаспора їх запросила, а через те, що в них дійсно цікава музика. Не схожа ні на що у світі. І через це вони дуже затребувані за кордоном. Тому, мені здається, краще брати приклад з них.

Класно, коли в Україні є своя Нікі Мінаж чи свої Maroon 5. Але на світовій арені ще одна Нікі Мінаж нікому не потрібна.

Тому я дуже дивуюсь, коли у нас є такий великий пласт фольклору, а ним ніхто не цікавиться. Сам факт, що ці пісні дійшли до нас через стільки років, вже вражає. Сторіччями Україна намагалась вибороти право на існування своєї культури, своєї мови. І сьогодні той самий момент, коли нам не забороняють говорити українською, не забороняють писати й співати. Можна просто відкрити ноутбук і робити класну українську музику. Зараз все доступно і це ідеальний момент, щоб творити щось класне.

Сергій Коршунов

УНІАН в Google News