Росія бреше. І про «братні народи», і про «русский» Крим, і про «самовизначення народу Донбасу» (такого «народу» взагалі не існує). Росія понад десять років бреше завжди і всюди, аби виправдати свою агресію проти України.
Певно, зараз у українців навряд є думки про те, що хоча б колись росіяни, говорячи про «братні народи», Київ – «мать городов русских» та вічну «дружбу», були щирими. І вже немає сумнівів, що інформаційна складова – важлива частина розв’язаної росією війни. А для просування «свого» бачення рф готова використовувати будь-які засоби.
Коли десять років тому на усіх міжнародних майданчиках росія наполягала, що не є стороною в «українській кризі», президент-утікач Віктор Янукович, силами російських спецслужб, опинився в російському Ростові-на-Дону.
У жовтні 2014 року російський диктатор володимир путін зізнався, що Янукович, мовляв, «просив вивезти його в росію».
«Що ми і зробили», - констатував путін.
Згодом стало зрозуміло, навіщо Кремлю ця «благодійність»: Януковича використали для формалізації збройного захоплення Криму.
Вже 3 березня 2014 року представник рф Віталій Чуркін на засіданні Радбезу ООН демонстрував «звернення» Януковича до путіна з проханням «використати Збройні сили російської федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України».
А у відомчій медалі міноборони рф «За возвращение Крыма» назавжди закарбована дата початку російської агресії проти України: 20 лютого 2014 року.
В чому полягала російська брехня?
По-перше, після втечі Янукович вже не був легітимним президентом (22 лютого Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України»). Виконання обов’язків президента було покладено на голову Верховної Ради Олександра Турчинова.
По-друге, рішення щодо допуску на територію України підрозділів збройних сил інших держав, згідно з Конституцією України, міг приймати лише парламент.
По-третє, російські «невідомі зелені чоловічки» на той момент вже хазяйнували в Криму. Спецпідрозділи збройних сил рф без розпізнавальних знаків провели захоплення будівель кримського парламенту та уряду ще 27 лютого 2014 року.
«Одна обставина суттєво полегшувала росії завдання приховати свою агресію. Ще з 1997 року в Криму легально перебували частини російського чорноморського флоту. Тому ворожим генералам було куди і чим таємно перекидати додаткові війська. Спецназ, десантура і мотострілки прибували з росії десантними кораблями і військово-транспортною авіацією; вони накопичувалися у закритих військових містечках флоту в Севастополі». Максим Майоров Eксперт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Він нагадує, що на початку путін та його оточення розповідали байки про «місцеву самооборону» та «народ, який сам повстав проти перевороту на Майдані». Насправді ж «зелені чоловічки» були кадровими російськими військовими, які, порушуючи міжнародне гуманітарне право, познімали з уніформи знаки державної належності.
Російська пропаганда вигадала для своїх анонімних солдатів романтичну назву: «вежливые люди» (українською - «ввічливі люди»). Однак їх «ввічливість» проявлялася передусім у мовчазності: вони були чужинцями, які не орієнтувалися в іншій країні, а тому намагалися зайвий раз не контактувати з місцевими.
«І «зелені чоловічки», і «ввічливі люди» - це евфемізми, тобто слова і фрази, які приховують те, що відбувається насправді. Цей прийом часто використовують пропагандисти. Перша фраза має радше негативне і глузливе забарвлення. Друга - вочевидь має на меті створити позитивний імідж російських військових, і саме її активно поширювали російські пропагандисти. Але обидві фрази приховують реальність і применшують серйозність ситуації: військові у формі без знаків розрізнення - окупанти, загарбники, які порушують міжнародне право і звичаї ведення війни». Ольга Юркова співзасновниця проєкту StopFake
Ще в грудні 2013 року на підсумковій прес-конференції у путіна запитали, чи можливе введення російських військ в Україну, зокрема в Крим. І відповідь була така: «Це – повна маячня. Нічого такого немає і бути не може».
А вже за кілька місяців «маячня» перетворилася на реальність. Російські солдати почали блокувати і захоплювати ключові об’єкти в Криму.
Наприклад, аеропорт у Сімферополі. Або будівлю кримського парламенту.
Відбувалося це за підтримки бойових вертольотів, які на найменшій висоті порушили кордони України і залетіли в Крим з боку росії.
Цікаво, що навіть у той день, коли російські військові, захопивши аеродром Бельбек (4 березня 2014 року), готові були стріляти у беззбройних українських рядових та офіцерів, володимир путін продовжував заперечувати участь своїх військових у кримських подіях.
Однак аналіз зброї, проведений за фото- та відеоматеріалами , свідчив, що її власниками можуть бути виключно регулярні військові формування рф. Йшлося не лише про те, що техніка, яка потрапила в об’єктиви, була на озброєнні виключно російської армії. А й про те, що росіяни діяли в Криму настільки зухвало, що, приховуючи шеврони, навіть не намагалися приховати, наприклад, військові автомобільні номери.
Про завчасну підготовку до анексії свідчить і те, як швидко російські та проросійські посіпаки організували в Криму свій «референдум», і як швидко МЗС рф підготував і надав російському президенту «монументальну» працю про порушення прав людини в Україні , і як це було використано для поступового просування «русского мира» на Донбас…
І лише 17 квітня 2014 року путін вперше публічно зізнався, що в Криму перебували російські військові, і що вони фактично «забезпечували» проведення псевдореферендуму.
А те, що росіяни планували «роботу з повернення» Криму до складу росії ще 22 лютого, воєнний злочинець володимир путін розповів в російському документальному фільмі «Крим. Шлях на Батьківщину».
«Ситуація розгорнулась таким чином в Україні, що ми змушені були почати роботу з повернення Криму до складу Росії», - сказав він.
Восени 2014 року путін вже прямо визнає – Крим захопили російські військові: «Ми ніколи цього не приховували: наші Збройні Сили, скажімо прямо, блокували Збройні Сили України, розквартировані в Криму…».
З того часу росія наплодила купу версій, що саме стало причиною вторгнення в Україну, яке почалося з Криму. Станом на зараз в Кремлі воліють не згадувати, що наговорили десять років тому, а намагаються приплести ще давнішу історію. Мовляв, Крим добровільно увійшов до складу росії ще у… 1783 році.
«Цей міф — важлива частина концепції «исконно русского» Криму. Так російська пропаганда виправдовує завоювання чужих територій: це нібито «повернення» власних земель. Насправді анексію Криму у 1783 році складно назвати добровільним чи мирним приєднанням». Єлизавета Чеховська Старша аналітикиня VoxCheck
Вона також звертає увагу на цілковиту брехню росіян про те, що буцімто «у 1954 році до складу УРСР Кримська область РРФСР була передана з грубим порушенням чинних на той час правових норм».
Історик Сергій Громенко пояснює, що існує кілька пропагандистських теорій про те, чому Крим перейшов до складу України «незаконно». Одна з них — нібито під час передачі Криму до складу УРСР в парламенті росії не було кворуму.
«Цей міф спростовує звичайна перевірка документів. У протоколі засідання Президії Верховної Ради РРФСР, яка голосувала за передачу Кримської області, вказано, що в засіданні брали участь 15 з 27 її членів. Цього було цілком достатньо для ухвалення рішення», - зазначає Єлизавета Чеховська.
«Інший міф – ніби Росія не давала згоду на зміну «своєї» території, і приєднання Криму до України було нелегітимним з огляду на радянське законодавство, - розповідає старша аналітикиня VoxCheck. - Насправді російський парламент як вищий орган влади, що представляв РРФСР, у 1954 році вніс поправки до 14 статті республіканської конституції, яка визначала склад РРФСР. Тобто парламент надав згоду на зміну території Російської республіки».
Але і це ще не все! Посилаючись на власну історичну міфотворчість, у березні 2024 року російська держдума виступила з ініціативою скасувати рішення про передачу Криму зі складу РСФСР до УРСР у 1954 році.
Тобто, з одного боку, росіяни на офіційному рівні досі торочать про «референдум» та «волевиявлення» мешканців Криму десятирічної давнини. З іншого боку – потребують після «остаточного рішення» про повернення півострова в «рідну гавань» зробити ще «більш ніж остаточне».
«Навіщо їм це знадобилося? Хто знає. Ця банда імперських реконструкторів явно почуває себе не досить впевнено. Адже, якщо ти відчуваєш впевненість, тобі не потрібні «додаткові історичні аргументи»». Петро Олещук Доктор політичних наук
Та одним Кримом росія не вдовольнилась. Вже на початку квітня 2014-го, продовжуючи на офіційному рівні заперечувати присутність російських військових на українській землі, в Кремлі вже готували розповіді про те, як «прості шахтарі» на Донбасі змогли в першому-ліпшому «воєнторзі» придбати форму, дуже схожу на російську, військові квитки, дуже схожі на російські, а також російський мовний акцент та, звісно, російське озброєння.
На жаль, доволі довго рф вдавалося вводити в оману увесь світ. Хоча для українців присутність на сході України росіян була беззаперечною. І тут варто окреслити кілька важливих дат.
Терорист та військовий злочинець, колишній офіцер ФСБ рф, а нині «політичний в’язень» Ігор Гіркін (Стрєлков) у 2021 році зізнавався, як перейшов український кордон 12 квітня 2014-го і привів разом з собою п’ятдесят бійців у Слов’янськ Донецької області.
«Пусковий гачок війни все ж таки натиснув я. Якби наш загін не перейшов кордон, все б закінчилось як у Харкові та в Одесі», - вихвалявся він.
Тобто ніякого «внутрішнього конфлікту» чи «громадянської війни», як про це полюбляють розповідати в Кремлі, в Україні не було. А війна насправді була нав’язана ззовні – громадянами рф, які захопили мирне тилове місто в Донецькій області.
Неподалік міста Торез (нині Чистякове) Донецької області зенітним ракетним комплексом «Бук», який належав російській 53-й зенітній ракетній бригаді з Курська, було збито цивільний літак Boeing 777 авіакомпанії Malaysia Airlines. Катастрофа рейсу МН-17 забрала життя 283 пасажирів та 15 членів екіпажу літака. Як росія цинічно брехала про це УНІАН детально писав в матеріалі.
24 травня 2018 року влада Австралії та Нідерландів офіційно звинуватили росію в катастрофі. 17 листопада 2022 року Окружний суд Гааги визнав винними трьох підозрюваних – громадянина рф Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), громадянина рф Сергія Дубинського та українця з числа місцевих сепаратистів Леоніда Харченка.
Україна повідомляє, що під час бою захопила БМД-2 з зафарбованими тактичними знаками, яка належить повітряно-десантним військам рф - В/Ч 74268 першої парашутно-десантної роти Псковської дивізії ПДВ росії. За кілька днів, 25 серпня, сили АТО взяли в полон групу російських десантників. Офіційно вони перебували «на навчаннях в Дагестані».
Докази перебування російських десантників в Україні у серпні 2014-го зібрали навіть журналісти російської «Нової газети». Але міноборони рф все заперечили. 26 серпня з'явилися повідомлення про погрози журналістам, які приїхали до Пскова шукати інформацію про загиблих.
Російський співак і депутат держдуми Йосип Кобзон на окупованій Донеччині відвідав у госпіталі поранених «шахтарів» і «трактористів». Але серед них якимось дивом опинився танкіст-контрактник із Бурятії.
У російської пропаганди на це, правда, теж знайшлося виправдання. Мовляв, «окремі групи військових» могли «заблукати на кордоні» і, таким чином, опинитися в Україні.
Такої версії, до речі, намагались дотримуватись ГРУшники Євгеній Єрофєєв та Олександр Алєксандров, яких 16 травня 2015 року бійці 92-ї бригади ЗСУ затримали неподалік міста Щастя в Луганській області.
Але лише у грудні 2015 року путін визнав, що росіяни на сході України таки є. Мовляв, вони «вирішують там певні питання, зокрема у військовій сфері», але... не належать до регулярної армії.
Хоча такі твердження повністю нівелює інформація, зібрана в 2014-2015 роках командою волонтерського проєкту InformNapalm. Активісти, аналізуючи відкриті джерела, зокрема персональні сторінки у соціальних мережах самих російських військових, склали мапу, де початковою точкою кожної кривої є пункт постійної дислокації військової частини на території рф. А кінцевою точкою – місце події на території України, до якої причетні військовослужбовці цього підрозділу.
«Забрати Донбас під свій вплив — ця ідея для Росії не є новою, вона мріє про це ще від моменту проголошення незалежності України. Для цього в 90-і роки Кремль намагався використати масштабні протести шахтарів, що спалахнули в той час, в «нульових» – підтримати проросійських політиків на «сєверодонецькому з’їзді за відокремлення» і провести «референдум щодо республік» (цю історію УНІАН розповідав в цьому матеріалі), а в 2010-х – забрати Донбас силою. Наприкінці 2021 року в російській держдумі озвучили новий план: щоб приєднати Донбас до Росії, необхідно визнати незаконним акт Ради народних комісарів від 1922 року, який нібито приєднував Донбас до України… Тобто, методи різні, але мета завжди була одна», - йдеться в аналітичному матеріалі StopFake про те, як росія намагалася забрати Донбас.
«Задача путіна у 2014 році полягала у переконанні міжнародної спільноти у тому, що російськомовні регіони України хочуть стати частиною рф. Однак коли росія каже, що Донбас «завжди був русскім», вона завзято не помічає, що за декілька років з окупованих районів Донбасу та Криму до 2 млн людей виїхали саме на територію України. Внаслідок вторгнення рф на українську територію мільйони російськомовних людей стали вимушеними переселенцями. Після того, як спроба розпалити «русскую весну» у 2014 провалилася на півдні та сході України, стало очевидно, що ніякого російського Харкова, Запоріжжя, Херсона, Одеси та інших міст не існує. Російській пропаганді було важко пояснювати, чому навіть частина Донецької області не поділяє ентузіазму так званої ДНР, залишаючись у складі України. Було очевидно, що кордони «русского мира» проходять виключно там, куди вдалося просунутися російським військам». Олександр Замковой Фактчекер StopFake
Після цього, за словами Олександра Замкового, за відсутності відкритого протистояння між українцями та росіянами, російська пропаганда вигадала міфічний «народ Донбасу», якому можна було «протиставити українців, допомагати, співчувати і, у довгостроковій перспективі, «забрати додому».
«Це мало розхитувати міф про хоч якусь громадянську війну в Україні, яка, в уяві російських пропагандистів, мала б обернутися «геноцидом жителів Донбасу»> від рук «українських карателей», про що неодноразово попереджав путін. «Захист Донбасу» і став приводом до повномасштабного вторгнення у 2022 році», - підкреслює експерт.
Попри те, що увесь світ засуджує анексію Криму та, у більшості, визнає, що й на Донбасі рф теж перебуває вже десять років, українцям – час від часу – доводиться спростовувати якусь чергову псевдоісторичну маячню росіян, нові вигадки Кремля чи вкиди російських спецслужб. Та, врешті, сьогодні в історії про «громадянську війну» в Україні та «допомогу» росіян у «самовизначенні народів» в Криму, на Донбасі, в Одесі, Харкові, Херсоні чи Києві, у світі вірять все менше.