"Мовний патруль". Чи перейшла сфера обслуговування в Одесі та на Закарпатті на українську

Сфера послуг в Україні переходить на українську. 16 січня набула чинності одна з норм закону про мову, прийнятого Верховною Радою ще у квітні 2019 року. «Мовний патруль» УНІАН поцікавився станом справ в Одесі та на Закарпатті.

В Одесі, яку деякі кремлівські посіпаки досі бачать частиною міфічної «Новоросії», майже ніяких змін не відбулось. Продавці «на винос» продовжують спілкуватися з покупцями звичною для них мовою, в основному, російською. Так само люди, які реалізують каву, глінтвейн, печиво на вулицях і в парках, торговці овочами та фруктами на лотках і в невеликих павільйонах. Аналогічно - в невеликих продуктових магазинах. Так, в одному з таких, на житловому масиві «Черемушки» на наше: «Доброго дня!», продавчиня у відповідь лише похмуро кивнула. А, розповідаючи про склад сосисок і пирогів, говорила винятково російською. Цією ж мовою (в іншій торговельній «точці») привітні дівчата, які жваво торгують солодощами, розповіли все про мармелад і «льодяники на паличках».

Більш відповідально до нововведення поставилися в оптиках. В одній з них адміністратор зазначила, що знає про статтю 30 закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», і довірливо розповіла, як з самого ранку спілкувалася з клієнтами тільки українською, і це викликало у них виключно позитивні емоції. А ось у кількох аптеках, які ми відвідали, говорили російською, попри звернення до провізорів державною мовою.

Інша справа - магазини «Єва», співробітники яких спілкуються з усіма українською. Збити їх з пантелику не допомогли навіть «російськомовні провокації» - тут з клієнтами розмовляють, як того вимагає закон. Так само спілкуються з покупцями в торгових мережах «Таврія» і «Сільпо». Хоча нерідко українська мова персоналу більше схожа на суржик.

В одному з супермаркетів одна з касирів взагалі перейшла на «мову жестів». Наприклад, якщо потрібно просканувати накопичувальну картку, показує клієнту схожу на картку «картонку», суми пише на клаптиках паперу або демонструє покупцеві екран...

В українських супермаркетах мова персоналу нерідко схожа на суржик / Ілюстрація REUTERS

Насправді українську мову в Одесі знає і розуміє більшість. Але в багатьох випадках спрацьовує сила звички і специфіка регіону, в якому значна частина населення все-таки російськомовна.

А от на Закарпатті вимога з 16 січня використовувати у сфері обслуговування українську – мало кому відома тема. Розпитуючи місцевих мешканців про це законодавче нововведення, УНІАН переконався, що люди, які переймаються коронавірусом та локдауном (а хтось ще досі не відійшов від святкувань), майже не звертають увагу на це питання. Хтось десь, звісно, краєм вуха чув, хтось подумав, що його це не стосується, а дехто вважає, що й так розмовляє українською – нехай не літературною, але на достатньому рівні, аби «порозумітися зі свояками».

Певна частина закарпатців вважають, що мовне питання взагалі не на часі. «Про яку сферу обслуговування ви говорите, якщо вона практично вся або вже закрилася, або скоро закриється? З цим карантином невдовзі усім нам одне лишиться – на заробітки за кордон їхати, – обурюється водій рейсового автобуса Володимир Палош. - Автобуси порожні, поодинокі пасажири, заробітку ніякого, ледве на пальне вистачає. Як думаєте, лиш про то думаю, як говорю? Українською говорю, як усі місцеві люди, а якою ще?».

На Закарпатті люди більше переймаються локдауном, ніж мовою / УНІАН

За словами Володимира, для нього не є проблемою відповісти пасажирові угорською чи російською, якщо на цих мовах йому ставлять питання. Каже, що обидві ці мови знає на мінімальному рівні, але його достатньо, щоб порозумітися.

У Виноградові – місті, в якому велика кількість угорськомовного населення, в більшості кав’ярень, у транспорті спокійно розмовляють тією мовою, якою звертається клієнт. «Я знаю українську, бо вчила в школі, і багато друзів говорять нею, часом дивлюся фільми, – розповідає УНІАН продавчиня в місцевому супермаркеті. – Якщо мене питають угорською, відповім угорською, а українською – то українською. У всьому світі продавців, які знають кілька мов, цінують більше. Адже вони зможуть продати товар чи послугу більшій кількості клієнтів, що і є головною метою бізнесу. То чому ми маємо робити інакше? Якщо не знаєш мови покупця, то говори українською, а якщо знаєш, то треба відповісти тією мовою, на якій звертається клієнт, допомогти, не важко ж…».

Власниця «зеленої садиби» в гірськолижному Пилипці Марія Волошин на питання УНІАН про те, чи, на її думку, можуть виникнути проблеми зі спілкуванням українською у сфері обслуговування, каже: «Не бачу проблеми взагалі! Ми говоримо українською, щоправда, з незначними вкрапленнями діалектизмів. Якщо туристи перепитують якесь слово, уточнюємо, пояснюємо, і не виникає ніяких непорозумінь! Говорять з нами російською – відповідаємо російською. Взагалі, наші люди для того, щоб бізнес працював, і китайською заговорять, якщо треба буде. Яка різниця, якою мовою говоримо? Головне – порозумітися».

«Ви мені скажіть: якщо до мене приїжджає турист і володіє, наприклад, англійською, то мені йому що, українською відповідати? Він мене зрозуміє? Він у мене поселиться після того, як я йому банально не зможу його ж мовою відповісти на питання, чи є в мене вільний номер? Чи можу я йому приготувати сніданок? Де розташований магазин чи ресторан?», - додає Марія.

Бізнесмени кажуть, що заради свого бізнесу люди ладні заговорити будь-якою мовою, якщо буде потреба / REUTERS

Власниця кількох перукарень в Ужгороді Світлана Іваниця теж не розуміє, навіщо робити акцент на мовному питанні. «Знаєте, це палка на два кінці. Я не кажу, що така вимога неправильна, ні, державну мову треба знати, це не обговорюється. Але це питання має бути пріоритетним в системі освіти - шкільної і дошкільної, вищої - діти мають вчити рідну мову щодня, цьому має приділятися максимальна увага – і крапка! І тоді мову будуть знати, бо іншого варіанту не буде», - каже вона.

Жінка зауважує, що не розуміє, навіщо вимагати українську у сфері обслуговування: «Хіба це важливо? Треба знати українську в державних установах, вести документообіг тощо. Та навчіть бодай наших суддів, прокурорів та правоохоронців українській, з них починайте, бо як напишуть постанову чи рішення якесь, то точно «убить нельзя помиловать»! Вибачте, просто мала гіркий досвід…».

Світлана наводить приклад інших країн, особливо тих, які роблять ставку на туризм: «У магазини, ресторани, кафе приймають на роботу насамперед тих, хто володіє кількома мовами, або ж продавці вчать мову іноземців, які найчастіше приїжджають – все для того, аби відповісти на питання покупця чи клієнта, надати йому максимальний спектр послуг, пояснити щось, відповісти на питання, допомогти вибрати товар чи послугу».

Але, схоже, як і більшість населення, не дуже знає норми українського мовного закону, бо переконана, що «у нас виходить, треба говорити тільки українською, інакше покарання, де логіка?».

За спостереженнями УНІАН, у жодному угорськомовному чи румунськомовному селі Закарпаття не зустрінеш такого, щоб покупця чи пасажира не зрозуміли, коли він питає українською. Зазвичай, на питання українською намагаються відповідати нею ж.

Пересічні українці не розуміють суті закону, що переводить сферу послуг на українську / Фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

***

Наразі ситуація виглядає так, що і минула влада, за якої приймався закон, і теперішня, за якої деякі норми документу набувають сили, провалили комунікацію з населенням. Ні російськомовні, ні румуномовні, ні угорськомовні українці не розуміють, що саме відбулося 16 січня. Найбільше чули про заборони та штрафи, та й по всьому. І ніхто не має особливого бажання розбиратись, що закон не забороняє розмовляти будь-якою мовою, але у сфері обслуговування варто, принаймні, казати клієнтові: «Добрий день!» замість «Здравствуйте!» чи «Jó nap!», допоки клієнт сам не звернувся до вас російською чи угорською. Адже після цього логічним виглядає спробувати розмовляти його мовою. Це допоможе порозумітися, та й просто ввічливість.

А щодо штрафів. Можна, звичайно, вже зараз скаржитись мовному омбудсменові, але про реальні покарання для порушників мовного закону насправді не йдеться. Адже, наприклад, зміни у Кодекс про адмінправопорушення, які передбачають нові надають можливість Уповноваженому із захисту державної мови притягувати порушників до адміністративної відповідальності набувають чинності лише з 16 липня 2022 року.

Лариса Козова, Наталія Петерварі

УНІАН в Google News