Неділя,
26 лютого 2017

Наші спільноти

Хочеш почуватися бидлом? Отримай іспанську візу

Пройшло вже кілька днів, як я заходила в посольство подавати документи, але відчуття власної неповноцінності не покидає мене й досі... Це мій перший візит у країни Шенгену – досі лише чула про ганебне ставлення клерків посольства до людей...

Пройшло вже кілька днів, як я заходила в Іспанське посольство подавати документи на відкриття візи, але відчуття власної неповноцінності не покидає мене й досі... Це був мій перший візит у посольство країни Шенгену – досі лише чула про ганебне ставлення клерків посольства до людей.

Мета моєї поїздки до Іспанії – туризм. Мені давно хотілося об’їздити іспанське узбережжя – але самостійно, без усіляких турфірм. Але я чула, що просто так, прийшовши “з вулиці”, отримати візу я не зможу. Довелося вдаватися до “хитрощів”, запроваджених самими країнами Шенгену – діставати запрошення.

Отримавши запрошення з Іспанії, я спробувала дізнатися, які потрібні ще документи для отримання візи. Та вже на цьому етапі починаються проблеми, бо знайти повний перелік необхідного не так уже й просто.

Спершу я зайшла на сайт Міністерства закордонних справ України, на якому міститься інформація про кожне посольство, зокрема й про Посольство Королівства Іспанії. Про відкриття віз там, однак, нічого не сказано. Подаються номери телефонів посольства, проте, щоб додзвонитися, я потратила фактично цілий робочий день з марним результатом. Наступного дня мені пощастило: голос у трубці надиктував телефон так званого кол-центру (+38 044 369 56 85), де я довідалася, що мені потрібні такі документи: нотаріально завірене в Іспанії запрошення; довідка про доходи особи, котра запрошує; мій закордонний паспорт; копія закордонного паспорта; довідка з місця роботи; довідка з банку про стан моїх рахунків; заповнена анкета. Також послалися на сайт (www.espvac-ua.com/ukraine/index.aspx), на якому іншої інформації, крім тієї, яку дали по телефону, немає. Отже, вирішила я, усе, що мені потрібно, я знаю.

Мені також сказали що я маю оплатити послуги “за призначення дати співбесіди”. Коштує така послуга 35 грн. Ні, я не хочу сказати, що це великі гроші, але дивує те, що клерки просту здачу документів називають «співбесідою»... До речі, під час цієї «співбесіди» зі мною ніхто ні про що не бесідував і при мені мої документи детально ніхто не перевіряв, але за це потрібно платити.

Крім того, я заплатила наперед $41 за візу, в отриманні якої немає жодних гарантій.

Виходить, що посольство країни Шенгену в Україні – це така собі комерційна структура, яка повністю себе оплачує, та ще й заробіток має непоганий, бо за день через посольство проходить щонайменше 300 чоловік.

Отже, приходжу я в посольство з документами на призначений мені час… Там мені кажуть, що потрібно здати всі речі, хоча в мене була маленька сумочка, в камеру схову, яка знаходиться через дорогу. Коштує така послуга п’ять гривень. Судячи з того, як поводяться в тій камері, можу сказати, що це ще якесь чергове відділення посольства. Проте на моє запитання: «Яке відношення ви маєте до посольства й чому саме у вас потрібно зберігати речі?» – працівники просто мовчали.

Запускають мене в середину… Уже про те, що вчасно тебе не приймають, я не хочу й згадувати. Це все дрібниці.

Але за той час, що я чекала під дверима, довідалася багато цікавого. Дивлюся, на стіні вивішено оголошення від 23.05.07, про те, що, починаючи зі вказаного числа, усі документи потрібно перекладати на іспанську мову. Я одразу запитую адміністратора, чому цього ніде не вказано – ні на сайті, ні по телефону ніхто про це не повідомляв, коли я записувалася на «співбесіду», – та, урешті-решт, хоча б іззовні, біля входу, повісили то оголошення.

Адміністративна дама українського, звісно, походження, починає зі мною розмовляти так, наче я в неї позичила тисячу доларів і не віддаю, –  зухвало і зверхньо, як це, мовляв, я сміла взагалі щось її запитати. Театрально тримається за голову, приговорюючи: “Вас триста чоловік на день, а я одна...”

Підходить моя черга здавати документи. Проте на мої документи ніхто й не дивиться, спочатку вимагають показати долари, якими я розплачуватимусь за візу. Про розрахунок у євро не може бути й мови – тільки долари США! Це в посольстві країни єврозони. Показую дві двадцятки й однодоларову купюру. Українська дівчина за віконцем незворушно вдивляється в одну з 20-доларових купюр, крутить їх на різні боки, потім показує на малесеньку, ледве помітну плямку від чорнила… А тоді втомленим голосом: «Ви сьогодні вже не здасте документи, бо я вже закриватиму касу, а ваші гроші не візьму, бо моя начальниця такі купюри не приймає. Прийдете завтра». Я починаю просити, щоб почекала кілька хвилин, думала, устигну швидко десь поміняти. Вибігаю на двір, а в найближчому обмінному пункті сміються: “У Іспанському посольстві приймають лише нові – щойно з верстата – гроші, а в нас таких нема”. Утім, утомлена “тяжкою роботою” дівчина й не думала мене чекати. Мені справді довелося йти до посольства наступного дня.

До наступного ранку я знайшла ідеальні гроші, але виникла нова проблема. Та сама дівчина неохоче глянула на мої документи й повідомила, що анкету потрібно здавати у двох примірниках і заповнювати не зовсім так, як я це зробила... Ще й дивується: «А хіба я вам цього не казала вчора?»

У мене просто відняло мову… Я сіла все переписувати й потратила, ще половину робочого дня.

Урешті після всіх переписувань дівчина змилостивилася й документи прийняла. Про те, що вони заповнені англійською, а не іспансько мовою, вона нічого не сказала. Тож, думаю, мене ще чекає чимало сюрпризів, поки я отримаю візу, а може, й відмову.

Ксеня Коробко, м. Київ (прізвище зі зрозумілих міркувань змінено)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка новин

loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку