Українські телеканали у прифронтовій зоні Донбасу переважно доступні лише завдяки супутниковим антенам - дослідження

14:36, 02 лютого 2017

Київ. 2 лютого, УНІАН. Доступ до українських телеканалів у прифронтових населених пунктах Донбасу мають переважно власники домогосподарств, у яких встановлено супутникові антени.

Як передає кореспондент УНІАН, про це свідчать дані дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва восени 2016 року, які було сьогодні оприлюднено під час круглого столу у Києві.

За даними дослідження, зокрема, у Станиці Луганській українські канали можуть дивитися тільки ті, хто має супутникові антени, а ті, хто мають звичайні аналогові або приставку Т-2, дивляться тільки російське і «ЛНРівське» телебачення.

«Така сама ситуація в Торецьку, але там також є кабельне телебачення, на якому показують українські канали. В Новопскові та Новгородському за допомогою приставки Т-2 можна дивитися й українські, і російські канали. В селі Зелене Поле учасники стверджували, що російські канали можна безперешкодно дивитися по Т-2, а українські канали «глушаться», - зазначається у прес-релізі фонду.

Під час дослідження з українських інформаційних програм учасники фокус-груп згадували новини на ТРК «Україна», «Інтері», «1+1» та ICTV. Дещо рідше згадували новини на Першому національному каналі, СТБ, «112» та NewsOne.

При цьому у прес-релізі зазначається, що, «хоча більшість тих, хто має змогу дивитися і українські, і російські канали, стверджували, що новини отримують з українських каналів, а на російських переважно переглядають фільми і розважальні передачі, в процесі дискусії виявляли обізнаність з російською версією ситуації в Україні, а часом не тільки обізнаність, а й солідарність із російським поглядом на події в Україні».

За даними дослідження, радіостанції як джерела інформації мають менший попит, зокрема, частина респондентів вказувала, що дротове радіо не працює п’ять і більше років на відповідних територіях, а деякі респонденти про існування дротового радіо взагалі не знали. Зокрема, дротове українське радіо в Станиці Луганській працює, втім учасники фокус-груп вважають, що його немає.

У прес-релізі також зазначається, що, за власними оцінками учасників фокус-груп, Інтернет доступний близько 50% місцевого населення, а от серед молоді цей відсоток істотно вищий - до 100%.

Також у фонді зауважили, що «одним із популярних джерел інформації є чутки». «На думку місцевих активістів, чутки часто поширюються цілеспрямовано. Коли це відбувається, то інформація «запускається» через конкретних «відповідальних» за певну ділянку (вулиця, квартал тощо) людей», - сказано у прес-релізі.

У документі зазначається, що в ситуації обмеженого доступу навіть до якоїсь однієї категорії українських ЗМІ, а також накладання на цей вакуум контенту російських та сепаратистських телеканалів та радіостанцій «поширеною є думка, що правдивої та об’єктивної інформації немає взагалі від жодного з наявних джерел».

Крім того, як наголосили у фонді, ситуацію з обмеженим або відсутнім доступом до українських ЗМІ посилює ще й те, що довіри до інформації з українських джерел загалом мало.

«Це пов’язано, на думку респондентів, по-перше, з тим, що в українських ЗМІ трапляються викривлення інформації, і поряд з традиційною пропагандою це обов’язково потрапляє в поле зору російських і сепаратистських ЗМІ, які «розкручують» її ще більше; по-друге, російське телебачення і радіо домінує у прифронтовій зоні, і довіра до нього підсилюється тим, що його інформацію здебільшого підтверджують родичі та знайомі, які перебувають на окупованій території і ретранслюють інтерпретації російських і сепаратистських ЗМІ», - сказано у матеріалах дослідження.

При цьому зазначається, що російське телебачення і радіо домінує у прифронтовій зоні, а українські ЗМІ часом недоступні або менш доступні і менш численні, ніж російські.

«І якщо з боку Росії та сепаратистів іде перешкоджання українському радіо і телепрограмам (глушіння), то аналогічна робота з українського боку відсутня. Частина представників місцевої влади, а разом з нею місцеві ЗМІ, не зайняли активної проукраїнської позиції. Тому проукраїнські активісти на місцях можуть відчувати себе меншістю, яка не має підтримки місцевої влади і діяльність якої істотно обмежена через несприятливий інформаційний фон, створений російськими та сепаратистськими ресурсами», - наголосили у фонді.