Ryanair літає з аеропорту Франкфурт Хан \ Олександр Куницький

Операція "евакуація". Як кореспондент УНІАН повернувся з Німеччини, не очікуючи на допомогу держави

14:26, 28.03.2020
8 хв.

Через те, що європейські країни одна за одною почали закривати кордони, питання "як знайти шлях додому?" постало перед тисячами українців. В ніч на 28 березня пообіцяла остаточно це зробити й Україна. І ті, хто залишилися поза Батьківщиною, вже понад добу штурмують нечисленні пункти пропуску. Кореспондент УНІАН зустрів оголошення карантину у Німеччині і розповів, як йому вдалося виїхати звідти під час закриття кордонів.

Цей текст я пишу вдома, в Україні. Проте, щоб опинитися тут, я пройшов нелегкий шлях.

Останні два місяці я жив та працював в німецькому місті Бонн. Перший випадок коронавірусу в цьому місті був зареєстрований в кінці лютого. Вірус підхопив 22-річний студент і працівник шкільної «групи продовженого дня». Інфікований юнак родом з розташованого за 90 км від Бонна містечка Гайнсберг, яке стало одним з епіцентрів коронавірусу в Німеччині. Хлопцеві стало погано і він звернувся до лікаря. Тест на коронавірус йому робити відмовилися, адже він не належав до групи ризику. Тож він оплатив 130 євро з власної кишені і отримав позитивний результат. З цього моменту в Бонн офіційно прийшов коронавірус.

На звичний ритм життя мешканців міста це вплинуло не відразу. Спочатку на карантин закрили лише школу, в якій працював інфікований. Але вже приблизно через тиждень на карантин пішли всі школи та гуртки. Приблизно в цей час німці приєдналися до всесвітнього «флешмобу» щодо спустошення полиць з туалетним папером. Ще десь за тиждень закрилися всі магазини, крім продовольчих. Роботодавці почали просити співробітників працювати з дому, а деяких йти у відпустку. Змінилися правила проїзду в автобусах – передні двері не відкривалися, а підходити до водія стало заборонено.

Відео дня
Роботодавці почали просити співробітників працювати з дому, а деяких йти у відпустку \ Олександр Куницький

Весь цей час (і на момент мого від’їзду) люди безперешкодно гуляли на вулицях та були без масок. В аптеках (а я обійшов їх чимало) масок не було. Збиратися групами понад двоє людей в Бонні заборонили нещодавно.

Слідкуючи за розвитком ситуації в Німеччині, я все більше починав хвилюватися за своє повернення в Україну. І, як виявилося, не даремно. Закриття українських кордонів через коронавірус неабияк ускладнило життя мандрівників. Особливо тих, які опинилися за кордоном. Скасування авіа, автобусних та залізничних рейсів змусило шукати альтернативний шлях.

Мій рейс до Києва був запланований на 30 березня і, очікувано, був скасований. Найближчий рейс система бронювання авіакомпанії Wizzair показувала 5 квітня. Так довго чекати я не міг та й не було гарантії, що карантин не продовжать. Тому вирішив летіти раніше. Але як? Нові квитки за два дні до закриття кордону купити не вдалося. Згодом на сайті Ryanair побачив пропозицію купити квитки з Німеччини після 17 березня. Але виникли сумніви. Я подумав: «Можливо компанія просто не встигла прибрати ці рейси з системи бронювання? Адже на сайті конкурента - Wizzair - не було рейсів під час карантину».

Інформації щодо авіакомпаній, які впустять в Україну не було ніде. Лише обіцянки президента Володимира Зеленського та інших чиновників повернути всіх додому та порада зареєструватися на сайті Міністерства закордонних справ.

Покладатися на фортуну та українських чиновників я не став, і купив квиток на 22 березня з аеропорту Франкфурт Хан до Києва. Як виявилося, правильно зробив. Адже за кілька днів до мого вильоту з’явився список спеціальних рейсів для повернення українців, на які можна купити квитки за «пільговими цінами». І, наприклад, квиток на рейс з Франкфурта коштував майже 200 євро. Тоді як я купив квиток з багажем на Ryanair за 70 євро.

Дорога на батьківщину виявилися вкрай нервовою. По-перше, я до останнього не знав, чи відбудеться мій політ. По-друге, сюрпризів підкинув шлях до аеропорту. Тут слід зазначити, що Ryanair літає з аеропорту Франкфурт Хан, який, попри назву, знаходиться приблизно посередині між Франкфуртом та Люксембургом — приблизно 120 км до кожного міста. Я їхав з міста Бонн, у якого прямого сполучення з цим аеропортом немає. Тому спочатку я потягом дістався невеликого міста Кобленц, звідки до аеропорту курсує автобус під номером 615. Але знайти його виявилося дуже важко - на автобусних станціях просто не було жодних знаків про місце зупинки. Проблукавши півтори години (добре, що я виїхав завчасно) і опитавши з десяток людей, я готувався до найгіршого – не встигнути на рейс.

Закралися думки, що автобус або скасували через коронавірус, або його тут ніколи й не було. Звісно, був варіант викликати таксі, але мені досі страшно уявити, скільки б це коштувало.

Допомога прийшла несподівано і вчасно. Я підійшов до не дуже охайно одягненого чоловіка, скоріше за все, людини без певного місця проживання, з проханням підказати автобус до аеропорту. Чоловік виявився дуже доброзичливим і провів мене до невеликої зупинки за мостом, де красувалася вивіска: «615». Якою ж була моя радість, коли автобус приїхав!

Зізнаюсь - за проїзд я не заплатив. На своє виправдання скажу, що на це були об’єктивні причини: до водія підходити не можна, а інших способів оплати не було. До речі, такими обмеженнями у зв’язку з коронавірусом для несплати активно користуються й самі німці. Коли я зайшов до салону і запитав у пасажира, як купити квиток, він махнув рукою і запевнив, що можна їхати безкоштовно.

Дорога від Кобленца до аеропорту зайняла приблизно півтори години і пройшла в цілковитій самотності. Мій єдиний попутник вийшов з автобуса на початку шляху. Нових пасажирів до самого місця призначення не було - лише я та водій.

кою ж була моя радість, коли автобус приїхав! \ Олександр Куницький

Аеропорт зустрів мене постапокаліптичними краєвидами. Не притаманна для летовища відсутність натовпу людей, розкидане сміття та навіть труп птаха на терасі МакДональдзу складали моторошне враження.

Дорога від Кобленца до аеропорту зайняла приблизно півтори години \ Олександр Куницький
Дорога на батьківщину виявилися вкрай нервовою \ Олександр Куницький
Не притаманна для летовища відсутність натовпу людей \ Олександр Куницький

Я безперешкодно зайшов всередину терміналу, мене очікувала стандартна процедура – реєстрація, перевірка багажу та паспортний контроль. Примітно, що всі співробітники аеропорту були без масок. Я чекав, що нам хоч виміряють температуру. Проте ніхто й не думав це робити.

Я безперешкодно зайшов всередину терміналу \ Олександр Куницький
Всі співробітники аеропорту були без масок \ Олександр Куницький
Я чекав, що нам хоч виміряють температуру. Проте ніхто й не думав це робити. \ Олександр Куницький
В терміналі аеропорту було порожньо \ Олександр Куницький

В салоні літака, який був заповнений на 60-70%, без масок були як пасажири, так і співробітники авіакомпанії Ryanair. За таких умов заразитися було - раз плюнути. Або пчихнути. Мені пощастило, що поряд зі мною ніхто не сидів.

В салоні літака був заповнений на 60-70% \ Олександр Куницький
Без масок були як пасажири, так і співробітники авіакомпанії \ Олександр Куницький

Після приземлення в аеропорту «Бориспіль», всіх пасажирів попросили залишатися на місцях. Згодом в салон зайшли прикордонники, які роздали анкети для заповнення персональної інформації, виміряли температуру та перевірили паспорти.

За таких умов заразитися було - раз плюнути \ Олександр Куницький
Пасажири в основному теж були без масок \ Олександр Куницький
Після приземлення в аеропорту «Бориспіль», всіх пасажирів попросили залишатися на місцях \ Олександр Куницький

Цікаво, що в анкеті, яку я віддав на паспортному контролі, не було ні слова про необхідність зберігати двотижневий карантин.

В анкеті не було ні слова про необхідність зберігати двотижневий карантин \ Олександр Куницький

Але, як свідомий громадянин, я самоізолювався. Зараз з дому - ні ногою.

Олександр Куницький

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся