У кожному теракті є два типи жертв. Безпосередні та опосередковані. Безпосередні для терористів – ті, кого вони захопили – це знаряддя. Їх життя не цікаве терористам. Злочинців більше цікавить інша категорія – жертви інформаційної хвилі. Ті, хто будуть переживати і за заручників, і вже за себе. І, нібито між іншим, ознайомляться з тим, що ж хочуть терористи. Терористи, зазвичай, прагнуть донести інформацію через чиїсь страждання. Тож, хто б не організував учорашні теракти, ми всі стали його жертвами.
Але, яку інформацію ніс безпосередньо луцький терорист? За великим рахунком - одну маячню.
Хтось узяв відповідальність за підірвані смітники у Києві? Та ніхто.
Інформація, яку отримала вчора вся країна, - сам факт терактів. Україна, яку, попри війну на Донбасі, вважали відносно безпечною країною, такою бути перестала. Якщо захоплюють районні автобуси, то чому не можуть захопити тебе у твоєму супермаркеті? В метро? На робочому місці?
В частини людей взагалі питання: чи справжній був теракт?
Тому перший наслідок – роздратування. Роздратування, що псевдомінування відбирають час. Що перемовини з луцьким терористом велись довго. Що президент вчинив неправильно, пішовши на поступки. Що упередження терористичних актів не працює. Система безпеки неефективна. Що можна наставити камер у столиці, але вони не можуть «побачити», хто ж заклав вибухівку у смітники. Що для людини з двома судимостями не проблема дістати зброю. В частини людей взагалі питання: чи справжній був теракт?
Весь цей негатив поступово сповзає у недовіру. Недовіру навіть не до конкретних політиків, а у невіру в те, що держава може тебе захистити. Розчарування у державі Україна – як для українців, так і для зовнішньої спільноти. Така собі Failed state, з якою не варто мати справу. І головна загроза розмивається – відтепер вона не лише ззовні, не лише у війні з Москвою, тепер вона ще й серед нас.
Нагадайте, це, випадково, не російські меседжі, кремлівські наративи щодо України? Не дивно, що головну участь в розкрутці луцького теракту брали участь саме російські інформаційні канали.
Інший меседж - страх. Страх з’являється тоді, коли фальшиві теракти, врешті, стають справжніми. І він зростає і зростатиме, якщо не знайдуть мінерів смітників. Якщо вибухівка у смітниках когось уб’є, як це було у Дніпрі у 2011-2012 роках. Якщо комусь спаде на думку стати послідовником «луцького терориста».
Росія в такій ситуації живе з 1999 року – коли Путін почав підривати будинки власних громадян.
А ось, коли заганяють у страх, дуже просто надати суспільству інший меседж: «безпека в обмін на свободи». Тобто, розширення повноважень правоохоронців за рахунок обмеження прав людей. Росія в такій ситуації живе з 1999 року – коли Путін почав підривати будинки власних громадян. Чи скористаються цією ситуацією страху наші правоохоронці, щоб посилити свої повноваження? Так, бо те саме вони зробили після кривавої автотрощі під Козином, коли наслідком ДТП стало прийняття у першому читанні законопроекту (№2695) щодо розширення прав поліцейських. Найімовірніше, щось подібне буде і цього разу. А ось чи обміняють українці безпеку на свободи? Навряд. Щонайменше, до сьогодні суспільство чинило цьому спротив.
І ще. Про перспективу. Ми входимо в період підвищеної активності – в період виборів. І це несе найбільші проблеми. Бо ситуація під час виборів, як правило, загострюється. Крива активності завжди йде догори. І завжди є ризики, що, взявши «високий старт» з терактів, до дня виборів ми отримаємо лише зростання агресивності та насилля.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
