"Організований ринок - не лише місце, де зустрічаються покупець і продавець. Потрібна інфраструктура", - директорка Українського клірингового дому Олена Велика

Директорка Українського клірингового дому Олена Велика розповіла, у чому полягає суть клірингу, як він дозволяє захистити продавців та покупців на ринку від ризиків та навіщо він потрібен українському ринку деревини.

Організований товарний ринок - це значно більше, ніж сам процес укладення біржової угоди. За кожним договором стоять зобов’язання покупця і продавця, ризики їх невиконання та необхідність мати зрозумілі механізми, які дозволяють цими ризиками управляти. Саме цю функцію виконує клірингова інфраструктура.

Український кліринговий дім працює з різними сегментами організованого товарного ринку, зокрема з енергетичним сектором та ринком необробленої деревини і пиломатеріалів.

Про те, навіщо товарному ринку потрібен кліринг, хто за що відповідає на біржових торгах, як працює система рейтингування, чому виконання договору не менш важливе за його укладення і хто контролює саму клірингову установу розповіла директорка Українського клірингового дому Олена Велика.

Олено, давайте почнемо з основ. Що таке кліринг і що конкретно відбувається після того, як покупець і продавець уклали біржовий договір? Де в цьому процесі з’являється Український кліринговий дім?

Якщо пояснювати максимально просто, кліринг - це той етап організованого ринку, який починається після укладення біржової угоди та пов’язаний із виконанням зобов’язань її сторін.

Є покупець, продавець, вони домовилися про умови та уклали договір. Але договір сам по собі ще не гарантує, що сторони виконають свої зобов’язання. Покупець має здійснити оплату, продавець - поставити товар відповідно до погоджених умов.

Саме тут і виникає роль клірингової установи. УКД оцінює ризики, визначає та контролює зобов’язання сторін і застосовує механізми гарантування їх виконання.

Тобто ми знаходимося між моментом укладення договору та його остаточним виконанням і відповідаємо за дуже важливу частину цього процесу - управління ризиками, пов’язаними із зобов’язаннями учасників.

У цієї ролі є чіткі межі. Аукціон проводить біржа, вона ж допускає учасників і фіксує переможця. Що саме виставити на торги, вирішує продавець. Деревину покупець отримує від продавця напряму, і розраховуються вони теж між собою. Ми не проводимо торги, не встановлюємо ціну і не стаємо стороною договору.

Якщо говорити саме про ринок необробленої деревини, навіщо йому потрібна така окрема інфраструктура, як УКД? Яку проблему вона фактично вирішує?

Організований ринок не може стабільно працювати лише за принципом "договір укладено - далі сторони самостійно виконують його умови". І це не припущення, це історичний факт. До 2021 року, коли ринок деревини став переважно біржовим, статистика виконання договорів була вкрай невтішною. Тому потрібна система, яка дозволяє оцінювати ризики, контролювати виконання зобов’язань та мати механізми гарантування.

Саме це і є функцією УКД.

Ми не створюємо для учасників проблему. Навпаки, виконуємо додаткову функцію, яка робить ринок більш захищеним і передбачуваним. Для ринку деревини це особливо важливо, оскільки біржові торги - це лише частина процесу. Реальний результат полягає в тому, що укладений договір має бути виконаний. Тому сучасний організований ринок повинен бачити не лише сам факт укладення договору, а й те, що відбувається після цього.

Але учасники ринку можуть сприймати додаткові вимоги та гарантійні механізми саме як додаткове навантаження. Чому, на вашу думку, їх варто розглядати інакше?

Тому що за кожною такою вимогою стоїть конкретний ризик, який необхідно контролювати та пом’якшувати.

Коли учасник укладає договір, він бере на себе певні зобов’язання. Але водночас інша сторона бере на себе ризик, пов’язаний із тим, чи буде цей контрагент належним чином виконувати свої зобов’язання.

Тому гарантійні механізми не варто розглядати як формальну перепону для участі в торгах. Це насправді інструмент, який дозволяє знизити ризик невиконання.

І тут важливий саме ризик-орієнтований підхід. Ми не виходимо з того, що всі учасники однакові. У них різна історія роботи, різна договірна дисципліна, різний обсяг інформації про їхню діяльність. Відповідно, і підхід до гарантування їх зобов'язань має враховувати ці відмінності.

Ми ще й намагаємося менше відволікати гроші учасників з обороту. Частину внеску за форвардом можна взагалі не вносити коштами, а принести банківську гарантію. Таку можливість ми відкрили торік, зараз працюємо з дванадцятьма банками, серед них Ощадбанк і Укрексімбанк. І що краща дисципліна компанії, то більшу частину внеску вона може закрити гарантією.

Ви вже кілька разів згадали виконання договорів. Чому для ринку настільки важливо контролювати не лише сам факт укладення договору, а й те, як він виконується?

Тому що саме виконаний договір є реальним результатом біржової торгівлі. Можна мати велику кількість укладених договорів, але якщо значна їх частина не виконується або виконується неналежним чином, це вже створює ризики для всього ринку.

Тому важливо бачити не лише те, що було укладено, а й те, що відбулося після укладення договору: чи виконаний він, у якому обсязі та у встановлені строки, а якщо ні - з яких причин це сталося і які обставини на це вплинули.

Саме така інформація дозволяє сформувати об’єктивну історію виконання договорів учасником. А вже ця історія може використовуватися для оцінки його надійності та ризиків у подальшій роботі на ринку.

Як УКД визначає, виконано договір чи ні? І що відбувається, якщо покупець не виконав свої зобов’язання?

Ми спираємося насамперед на об’єктивний факт відвантаження, а не лише на пояснення сторін. Відповідні дані надходять до нас через біржі, які займаються організацією та проведенням торгів, з державної системи електронного обліку деревини.

Коли покупець вибрав законтрактований обсяг, гарантійний внесок вивільняється автоматично - без необхідності подавати додаткові заяви чи отримувати окремі погодження.

Якщо ж договір виконано не в повному обсязі, гарантійний внесок утримується відповідно до встановленого порядку. Його розмір залежить від фактичного обсягу виконання: чим менше товару вибрано покупцем, тим більша частина гарантійного внеску може бути утримана. При цьому розмір утримання визначається встановленою формулою, а не суб’єктивним рішенням окремої особи.

Важливо, що ці кошти не залишаються в УКД - утримана сума перераховується продавцю, який через неналежне виконання договору недоотримав відповідний дохід. УКД отримує лише адміністративний збір у розмірі 5% від утриманої суми, який сплачується покупцем і продавцем у рівних частинах.

Рішення про утримання гарантійного внеску приймається колегіально та за єдиними правилами для всіх учасників ринку. Якщо встановлено, що невиконання або неналежне виконання договору сталося з причин, які не залежали від покупця, гарантійний внесок йому повертається.

Крім того, кожне таке рішення може бути оскаржене. Спочатку - в установленому порядку в самому УКД, де звернення розглядається у строк до одного місяця, а надалі рішення може бути оскаржене в судовому порядку.

Ви говорите переважно про зобов’язання покупця. А що відбувається, якщо договір не виконує продавець?

У такому випадку наслідки невиконання продавцем не можуть автоматично перекладатися на покупця.

Якщо продавець не підписав договір або поставка не відбулася з причин, незалежних від покупця, гарантійний внесок покупцеві повертається. Таке невиконання також не повинно негативно впливати на його рейтинг.

Якщо ж у невиконанні договору є вина обох сторін, при оцінці ситуації враховуються обставини та дії кожної з них.

Водночас відповідальність продавця за виконання зобов’язань щодо поставки є насамперед питанням договору купівлі-продажу, а не безпосередньо клірингової процедури. Сьогодні учасники ринку пропонують зробити відповідальність сторін більш симетричною – тобто передбачити для продавця співмірні механізми відповідальності за неналежне виконання зобов’язань.

Ми відкриті до такого діалогу, оскільки для стабільності біржового ринку важливо, щоб відповідальність і захист прав були збалансованими для обох сторін договору - і покупця, і продавця.

Тоді давайте окремо поговоримо про рейтингування. Що це за система і як саме УКД оцінює ризик учасника?

Система рейтингування - це інструмент ризик-орієнтованого підходу до гарантування зобов’язань учасників біржових торгів.

Її завдання - не дати учаснику якусь абстрактну оцінку чи характеристику компанії загалом. Йдеться про оцінку конкретного рівня ризику на основі об’єктивних показників.

Одним із найважливіших показників є історія виконання раніше укладених біржових договорів. Також враховуються інші показники роботи учасника. Сама методика відкрита, будь-яка компанія може прочитати її і перерахувати свою оцінку. Ми дивимося на дві речі. Перша - це сама компанія. Скільки років працює, хто нею володіє, чи є до неї виконавчі провадження і чи не в процедурі банкрутства. Друга - як вона поводилася на торгах. Чи виконувала договори в попередніх кварталах, чи підписувала виграні лоти, чи були до неї санкції біржі. Важить і ціна. Якщо компанія розігнала її набагато вище за ринковий індекс, а потім деревину не забрала, таке невиконання коштує їй у рейтингу в 3,5 раза дорожче, ніж невиконання за спокійною ціною.

За результатами оцінки учасники розподіляються на п’ять груп - A, B, C, D та E - залежно від рівня ризику. Оцінку переглядаємо щокварталу. Уже наступного дня компанія бачить у власному кабінеті свою групу і повний розрахунок балів, а якщо не погоджується з ним - подає звернення, і ми розглядаємо його за п’ять днів.

І тут важливо розуміти саму логіку. Рейтингування не є покаранням за невиконаний договір. Його завдання - зробити систему гарантування більш пропорційною рівню ризику конкретного учасника.

Якщо компанія має тривалу позитивну історію та стабільно виконує свої зобов’язання, це має враховуватися. Якщо ж є проблеми з договірною дисципліною або недостатньо інформації для впевненої оцінки ризику, це також має відображатися у відповідному підході до гарантування майбутніх зобов’язань. Зараз ми аналізуємо дані із усіх ліцензованих товарних бірж, які займаються організацією та проведенням торгів необробленою деревиною. Їх, нагадаю, в Україні станом на зараз 4.

А що принципово змінилося після того, як система рейтингування почала охоплювати дані всіх чотирьох ліцензованих товарних бірж?

Насамперед ми отримали значно повнішу інформаційну картину щодо поведінки учасника.

Уявімо, що компанія працює одразу на кількох біржах. На одному майданчику в неї може бути позитивна історія виконання договорів, а на іншому - інша ситуація. Якщо оцінювати учасника лише за даними однієї біржі, ми бачимо лише частину його фактичної поведінки.

Для якісного управління ризиками цього недостатньо.

Тепер під час регулярних переоцінок використовуються дані від усіх чотирьох бірж. Тобто учасник оцінюється не окремо в межах кожного майданчика, а з урахуванням його діяльності на всьому охопленому системою ринку. Включення всіх чотирьох бірж до єдиної системи не відбулось одномоментно. Це був поетапний процес, який завершився кілька місяців тому інтеграцією четвертої біржі до системи оцінки ризиків.  Для мене це не просто технічне додавання ще одного джерела інформації. Це перехід до більш комплексного ризик-орієнтованого підходу на всьому ринку.

Цю систему ми не вводили кабінетним рішенням. Спершу виклали методику на обговорення ринку, потім перевірили її на торгах в одній області й лише після цього поширили на всю країну і на форварди. Кожен крок ми узгоджували з біржами на засіданнях їхніх рад секцій. Тому це радше спільне рішення ринку, ніж вимога клірингової установи.

Виходить, що однакова методологія оцінки не означає однакових вимог для всіх учасників?

Саме так. Єдині правила не означають однаковий результат для всіх.

Єдині правила означають, що всі учасники оцінюються за зрозумілою методологією та на основі об’єктивних показників. А вже результат цієї оцінки визначає, який підхід до гарантування зобов’язань є відповідним конкретному рівню ризику.

Учасники мають різну історію роботи. У когось роки стабільного виконання договорів, хтось тільки починає працювати на організованому ринку, а в когось можуть бути проблеми з договірною дисципліною.

Важливо також окремо сказати про нових учасників. Відсутність історії виконання договорів не означає, що компанія вже порушувала зобов’язання. Але це означає, що в системи ще немає достатньої статистики, щоб оцінити її надійність із такою ж впевненістю, як учасника з тривалою історією.

Тому відсутність інформації також може бути фактором підвищеного ризику. Найпростіше це видно на цифрах пілоту. Компанія з бездоганною історією вносила 3% від своєї ставки на торгах, компанія з найгіршою - 20%. І ефект виявився не лише в дисципліні.

У Житомирській області, де працював пілот, ціна на торгах відривалася від стартової значно менше, ніж у сусідніх регіонах. Дуб класу D там пішов на 47% вище за стартову ціну, а на Полтавщині - на 140%. Коли невиконання стало дорогим, зник сенс піднімати ціну заради самого виграшу лота, і вона наблизилася до тієї, за якою деревину справді викуповують.

Раніше ми застосовували до всіх однаковий підхід, незалежно від історії поведінки. Однак самі учасники ринку спонукали нас до переходу на диференційований підхід. Вони зверталися до профільного міністерства, яке і виступило модератором діалогу про концепцію запровадження диференційованого ризик-орієнтованого підходу. 

Скажу більше, запровадження цієї системи стало своєрідним антикризовим заходом, який спрацював. Вже після першого пілоту із застосування такої системи було видно ефект впорядкування на ринку. Тому було прийнято рішення масштабувати такий підхід на весь ринок.

Яку роль у всій цій системі відіграє гарантійний внесок  і що з ним відбувається після торгів?

Гарантійне забезпечення - це один із інструментів управління ризиками та забезпечення виконання зобов’язань. Тому я б не розглядала його як формальну додаткову плату за участь у торгах. Його функція зовсім інша - зменшити ризики, які виникають у зв’язку з можливим невиконанням зобов’язань.

І знову ж таки, тут важливий зв’язок із рейтингуванням. Якщо ми оцінюємо рівень ризику конкретного учасника, логічно, щоб цей результат враховувався і в підходах до гарантування його майбутніх зобов’язань.

Кошти обліковуються на кліринговому рахунку учасника, окремо від грошей УКД і окремо від грошей інших учасників. Так вимагає закон, він же прямо каже, що ці кошти не є доходом клірингової установи і що на них не можна накласти арешт за нашими зобов’язаннями.

Далі все залежить від результату торгів. Якщо учасник не виграв, внесок вивільняється, і компанія може залишити його для наступних торгів або забрати - гроші надходять як правило на наступний робочий день, але не пізніше ніж протягом трьох робочих днів. Якщо виграв, після підписання договору внесок переходить продавцю, і той зараховує його в оплату деревини. З внеску ж утримується біржовий збір. А внесок за виконання повертається автоматично, щойно договір виконано. Або ж утримується, якщо учасник порушив свої зобов'язання.

А що відбувається з коштами, які учасники вносять як гарантійне забезпечення?

Потрібно розуміти, що ці кошти не є коштами УКД і не використовуються кліринговою установою на власний розсуд. Повторюсь, що гарантійне забезпечення обліковується на окремому кліринговому рахунку конкретного учасника, відокремлено як від коштів УКД, так і від коштів інших учасників. Відповідно, вони не є доходом клірингової установи. Ми не розміщуємо їх на депозитних рахунках, не отримуємо від цього дохід. Кошти використовуються виключно відповідно до призначення гарантійного забезпечення та в межах процедур, передбачених законодавством і Правилами клірингу.

Тобто УКД не отримує ці кошти у своє розпорядження як власні. Їхній подальший рух залежить від результату торгів та виконання сторонами своїх договірних зобов’язань.

Чи є така модель із гарантійним забезпеченням українською особливістю, чи це поширена практика організованих товарних ринків?

Гарантійні механізми є основою архітектури організованих товарних ринків і використовуються для управління ризиками виконання зобов’язань в усьому світі.

Організований ринок - це не лише місце, де зустрічаються покупець і продавець. Потрібна також інфраструктура, яка відповідає на питання, що відбувається у випадку виникнення ризику невиконання.

Цей механізм старий, як світ. Людство давно зрозуміло, що для впорядкування відносин між різними контрагентами потрібен незалежний "арбітр". Найкращою мотивацією виконувати свою частину домовленості є економічна зацікавленість. Надаючи гарантійний внесок, учасник угоди розуміє, що при порушенні своїх зобов'язань, він його втратить. І якщо ринкова кон'юнктура змінюється не у його бік, то він вже зважає, що можливі вигоди від відмови від своїх зобов'язань нівелюються втратою гарантійного внеску, який незалежний арбітр у такому разі передасть добросовісній стороні.

Саме тому кліринг, гарантування та управління ризиками є невід’ємними елементами розвиненої ринкової інфраструктури.

Для українського ринку важливо розвивати ці механізми з урахуванням власної специфіки та водночас орієнтуватися на підходи, які застосовуються на розвинених організованих ринках.

Хто контролює саму клірингову установу?

Передусім регулятор. Кліринг взагалі неможливий без ліцензії НКЦПФР, і ми отримали її наприкінці 2024 року. Комісія зареєструвала наші Правила клірингу і реєструє кожну зміну до них. Вона ж встановлює вимоги до капіталу, корпоративного управління, внутрішнього контролю, приміщень, програмних продуктів, персоналу і до системи управління ризиками, а ми регулярно перед нею звітуємо.

Далі - самі учасники. Усі документи, за якими ми працюємо, від правил клірингу до тарифів і договору, лежать у відкритому доступі. А зміни, які відчутно впливають на учасників, ми виносимо на обговорення ще до того, як вони наберуть чинності.

І ще один контролер, про який згадують рідше, - закон про фінансовий моніторинг. Ми зобов’язані перевіряти кожного учасника, тому й запитуємо документи. Компанія з країни-агресора чи під санкціями учасником клірингу стати не може, а якщо потрібних документів немає, ми змушені відмовити. Дані, які нам надають, захищені, а нашу систему інформаційної безпеки підтверджено незалежною міжнародною сертифікацією.

УКД працює не лише з ринком деревини. Наскільки досвід роботи з іншими товарними сегментами може бути корисним для цього ринку?

УКД справді працює з різними сегментами організованого товарного ринку, зокрема з енергетичним сектором. Це дає нам практичний досвід роботи з різними моделями торгівлі, ризиками та підходами до гарантування виконання зобов’язань.

Масштаб теж різний. В енергетиці одна операція - це в середньому мільйони гривень, на ринку деревини - близько ста сорока тисяч. Зате покупців деревини тисячі, і більшість із них невеликі компанії. Тому тут особливо важливо не міряти всіх однією міркою.

Звичайно, ми не можемо просто взяти механізм з одного ринку та механічно перенести його на інший. Кожен сегмент має свої особливості.

Але базові принципи є універсальними: необхідно мати якісні дані, оцінювати ризики, контролювати виконання зобов’язань та мати механізми реагування на ці ризики.

Саме ця експертиза є корисною і для ринку деревини.

Як, на вашу думку, має розвиватися роль УКД разом із розвитком торгівлі деревиною?

Разом із розвитком самого ринку має розвиватися і клірингова інфраструктура. Йдеться про подальше вдосконалення системи рейтингування, роботу з даними, розвиток механізмів гарантування та управління ризиками. При цьому важливо, щоб оцінка ризику залишалася динамічною. Рейтинг не є незмінним. Поведінка учасника змінюється, накопичується нова інформація, змінюється сам ринок - відповідно, має змінюватися і база для оцінювання.

Тому регулярна переоцінка має принципове значення.

Для нас важливо не просто забезпечити функціонування вже створених механізмів, а постійно перевіряти, наскільки вони відповідають реальним потребам ринку, і вдосконалювати їх.

І майже кожна зміна, яку ми зробили за останній рік, почалася із запиту ринку. Так з’явилися банківські гарантії, зручніший "єдиний рахунок", оплата внеску за QR-кодом.

Якщо коротко підсумувати: що ринок деревини отримує завдяки роботі УКД?

Додатковий рівень захисту, контроль ризиків і більшу передбачуваність виконання зобов’язань. Але я б окремо виділила ще один момент. Ризик-орієнтований підхід  дозволяє пов’язати фактичну поведінку учасника з підходом до гарантування його майбутніх зобов’язань.

Тобто історія роботи має значення.

Якщо учасник стабільно виконує договори, дотримується взятих на себе зобов’язань, ця історія враховується системою. Якщо виникають проблеми з виконанням, вони також не залишаються поза увагою.

У цьому і полягає одна з головних цінностей ризик-орієнтованого підходу: ринок отримує механізм, який враховує не лише факт укладення договору, а й реальну поведінку його учасників.

Який міф про роботу клірингової установи вам доводиться спростовувати найчастіше?

Напевно, найбільш поширений міф - що клірингова установа лише створює додаткові вимоги та ускладнює роботу учасників.

Насправді завдання клірингу протилежне. Ми маємо зробити ризики більш зрозумілими та контрольованими.

Ще одна важлива річ: кліринг потрібен не тоді, коли вже виникла проблема. Його завдання - створити систему, яка дозволяє працювати з ризиками заздалегідь.

Тому кліринг - це передусім про запобігання та управління ризиками, а не про реагування на вже реалізовані проблеми.

І на завершення уявімо протилежну ситуацію: завтра клірингової інфраструктури немає. Що першим відчують учасники торгів?

Насамперед - відсутність системного механізму оцінки та контролю контрагентських ризиків.

Доведеться значно більше покладатися на власну оцінку контрагента, його історію та здатність виконувати взяті на себе зобов’язання. При цьому не буде єдиного системного підходу до оцінювання ризиків та гарантування виконання договорів. Це значно підвищує адміністративні витрати на контрактацію, в рази уповільнює процес та ускладнює супровід виконання договорів.

Але якщо повернутися до нашої сьогоднішньої розмови, то вся логіка клірингової інфраструктури насправді дуже проста.

Спочатку укладається договір. Потім ми дивимося, як він виконується. Результати виконання формують інформацію про поведінку учасника. Ця інформація використовується для оцінки його ризику. А вже відповідно до визначеного рівня ризику застосовується підхід до гарантування майбутніх зобов’язань.

Саме так ми переходимо від простої фіксації результатів торгів до комплексного управління ризиками. І саме в цьому я бачу головну цінність клірингової інфраструктури для організованого ринку.

УНІАН в Google News