REUTERS

Демократія в небезпеці, попри масові повстання й динамічні соціальні рухи в Лівані, Гонконзі, по всій Європі й Латинській Америці. Дослідники кажуть, що країни в різних куточках планети переживають підйом автократичного правління й занепад демократичних ідеалів і практик.

Автократичне правління або авторитаризм – це коли один лідер чи політична партія користується повною владою, щоб керувати країною і її народом. У 2008 році демократія досягла свого піку, згідно з даними Freedom House. Тоді у світі був найвищий відсоток повністю вільних країн – 46,1%. Через 10 років цей показник скоротився до 44,1%. Хоча повна чи часткова демократія досі лишається найбільш поширеною формою правління.

Читайте такожWashington Post: Китай і Росія намагаються зробити світ безпечнішим для диктатури

Про це на сторінках Business Insider пише виконавчий директор Центру з прав людини Університету Дейтона Шеллі Інгліс. Визначення демократії варіюються. Всі громадяни демократичних країн мають право голосувати на чесних і вільних виборах. Незалежність ЗМІ, свобода слова й зборів, а також верховенство закону – головні риси сучасного розуміння демократії.

Нинішнє скорочення демократії спостерігається найбільше у регіонах з найбільшою концентрацією демократичних режимів. Зокрема, це відбувається в Європі, Північній й Латинській Америках. Приміром, у 2018 році США були названі The Economist «недосконалою демократією». Вони опустилися з 21 на 25 місце в рейтингу зі 167 країн і територій. Колись автократи часто приходили до влади завдяки військовим переворотам чи насильницькому придушенню. Тепер перехід від демократії до диктатури відбувається більш повільно й менш очевидно. Контроль над силами безпеки лишається ключовим в автократичному рецепті. Але явна тактика «сильної руки» вже ні.

Читайте такожМеркель закликала Європу "захищати демократію"

«Я витратила понад 15 років в ООН, де давала поради урядам й адвокатам демократії щодо того, як зміцнити верховенство закону, права людини й демократичне правління. Тепер я дослідник міжнародного права. Я дізналася, що сучасні лідери з авторитарною схильністю більше не зацікавлені й використанні грубої сили для приходу до влади. Вони розумніші, більш гнучкі й здатні підлаштовувати свої методи під зміни, такі як розвиток сучасних технологій і глобалізованої економіки», - пояснює Інгліс.

Вона склала список з 10 тактик, які використовують сучасні лідери, щоб стати диктаторами.

Розширюйте виконавчу владу. Це головний принцип. Сучасна автократія зміцнює свою владу і водночас ослаблює урядові інститути, такі як парламент і суди, які забезпечують перевірки й баланс. Головне використовувати законні методи, що дасть повну демократичну легітимність узурпації влади. Екстремальна форма цієї тактики передбачає скасування обмежень президентських термінів. Щось подібне було зроблено в Китаї. Або ж можна провести регресивні конституційні реформи, щоб розширити владу президента, як у Туреччині.

Читайте такожЛукашенко знову має намір брати участь у виборах президента Білорусі

Придушуйте незгоду й спроби громадян притягнути уряд до відповідальності. Обмеження фінансування й інші бюрократичні обмеження позбавляють народ можливості тримати владу під контролем. Більш ніж 50 країн ухвалили закони, які придушують громадські групи. Деякі демократії теж застрибнули в цей вагон. Необхідність отримувати дозволи на протест, затримання учасників вуличних акцій і надмірне застосування сили для їх придушення – ці інструменти використовуються часто.

Добийтеся підтримки еліт, а за потреби демонізуйте їх. Економічне зростання й процвітання критично важливі, щоб змусити олігархів чи еліти підтримувати автократа. Через державні компанії, медіа-компанії або через заплутані зв’язки між урядом і корпорації, гроші й політика у формі урядових послуг для багатих можуть бути токсичною сумішшю для демократії. За іронією, суспільне невдоволення корумпованістю еліт настільки високе, що сучасні автократи, такі як президент Бразилії Жаїр Болсонару, отримують владу завдяки антикорупційним обіцянкам.

Читайте такожAmerican Interest: Корупція – це новий комунізм

Звертайтеся до популізму й націоналізму. Більшість автократичних лідерів сучасності використовують напругу всередині суспільств з метою зміцнити підтримку. У багатьох місцях страх перед мігрантами й біженцями посилило підйом націоналізму, рухаючи вперед такі політики, як Brexit у Великій Британії. В Індії націоналізм заснований на релігії підтримує режим прем’єр-міністра Нарендри Моді. Звинувачуючи зовнішні сили у проблемах країни, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан демонізував Джорджа Сороса, який підтримував розбудову демократії. І такі випадки поширені.

Контролюйте інформацію вдома і дезінформуйте людей за кордоном. В той час, як у пропаганді й підконтрольних державі ЗМІ немає нічого нового, контроль над сучасними технологіями й інформацією стали головним полем битви. Китай розробив складні технології для цензури й зупинки поширення небажаної інформації, а також відстеження окремих людей у суспільстві. Росія в авангарді контролю над ЗМІ вдома і поширення дезінформації за кордоном. Деякі менші країни використовували вимкнення інтернету, щоб не дозволити суспільним рухам зорганізуватися й спілкуватися.

Придушуйте опозицію. Сьогодні важливо завдавати шкоди опозиційним партіям, не знищуючи їх повністю. Інфільтрація партій, підкуп їхніх членів і використання страху – це ті тактики, які є в розпорядженні автократів. Так можна зберегти видимість політичного змагання, а також стримувати підйом нових і більш демократичних політичних сил.

Читайте такожThe Atlantic: Репресивна машина Росії виривається з-під контролю Путіна

Таємно маніпулюйте виборами. Часи фальсифікації чи скуповування голосів для приходу до влади майже відійшли в минуле. Потенційні автократи знайшли більш хитрі способи, як змінити ситуацію на свою користь. Ці нові тактики включають перешкоджання доступу до ЗМІ, перекручування фактів, зміну правил голосування й прав виборців. Також можна посадити у виборчу комісію своїх союзників.

Завжди можна оголосити надзвичайний стан. Деякі автократи продовжують використовувати старі тактики грубої сили, такі як оголошення надзвичайного стану, щоб відкрити дорогу для подальших репресій. З 2001 року використання загрози тероризму чи організованої злочинності добре служило встановленню авторитаризму. Війна з наркотиками президента Родріго Дютерте, яка призвела до загибелі тисяч людей на Філіппінах, хороший тому приклад. Після спроби перевороту у 2016-му році й до 2018-го, приміром, Туреччина жила в режимі надзвичайного стану. Це дозволило президенту Раджепу Таїпу Ердогану кидати до в’язниці й переслідувати вчених, чиновників уряду, ЗМІ й адвокатів прав людини.

Читайте такожThe Guardian: Глобальна війна за інтернет почалася

Поширюйте свою модель й вплив. Сучасні автократи не тримають своє правління виключно для себе. Використовуючи міжнародну арену й зростання економічних сил, країни на зразок Китаю поширюють власний вплив через фінансування, організовуючи проекти, такі як «Єдиний пояс», який сполучить Азію і Європу. Вони наймають професійних консультантів, щоб вони лобіювали в іноземних столицях політики, які зміцнять їхню владу.

Вчіться й діліться досвідом. Дослідники називають це «автократичним навчанням». Влада таких країн, як Росія, Китай, Іран, Венесуела, Білорусь, Сирія розробляють й обмінюються моделями стримування загрози спалаху громадянських рухів або так званих «кольорових революцій».

Деякі експерти стверджують, що зараз настав «переломний момент», коли скорочення віри в демократію може посилити домінування автократії у світі. Соціальні рухи сучасності дають певну надію на те, що громадянське суспільство, яке лишається ключовим складником демократії, хоч і під тиском, але зможе побороти цю тенденцію. Разом з тим, зміцнення демократії у світі буде неможливим, якщо навіть найбільш давні демократичні країни стануть жертвами тактик майбутніх автократів.

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ