Людство постало перед глобальною кризою. Вірогідно, це найбільша криза нашого покоління. Рішення, які люди й уряди зроблять у наступні кілька тижнів, можуть змінити світ на багато років.
І ці зміни будуть стосуватися не лише системи охорони здоров'я, а й економіку, політику й культуру. Про це на сторінках Financial Times ізраїльський історик і філософ Юваль Ной Харарі.
"Ми повинні діяти швидко і рішуче. Ми також повинні враховувати довгострокові наслідки наших дій. Обираючи між альтернативами, ми повинні запитати себе не лише як побороти поточну загрозу, а й який світ ми успадкуємо, коли шторм мине. Так, шторм мине, людство виживе. І більшість з нас будуть живими. Але ми успадкуємо інший світ", - вважає він.
Читайте такожWashington Post: Коронавірус заблокував усі подорожі в світі, але чи це допоможе?
Багато короткострокових заходів стануть нормою життя. Така природа надзвичайних ситуацій. Вони пришвидшують історичні процеси. Рішення, на ухвалення яких в нормальні часи йдуть роки, з'являються за лічені години. Незавершені й навіть небезпечні технології запускають в роботу, тому ризики значно вищі, якщо нічого не робити. Цілі країни стають піддослідними широкомасштабних соціальних експериментів. Що відбувається, коли всі працюють з дому й спілкуються на відстані? Що відбувається, коли цілі школи й університети переходять на навчання в мережі? В нормальні часи уряди, бізнес й освітні системи ніколи не погодилися б піти на такі експерименти. Але зараз не нормальні часи.
"Під час цієї кризи ми зіштовхнулися з двома особливо важливими виборами. Перший - між тоталітарним наглядом і розширенням прав громадян. Другий - між націоналістичною ізоляцією й глобальною солідарністю", - вважає Юваль Ной Харарі.
Щоб зупинити епідемію, населення цілих країн повинно дотримуватися певних інструкцій. Існує два головні способи змусити людей це зробити. Один метод з них передбачає урядовий нагляд над людьми й покарання тих, хто порушує правила. Сьогодні вперше в історії технології дозволять буквально стежити за кожним. 50 років тому КДБ не було здатне цілодобово тримати під контролем 240 мільйонів громадян СРСР. Також комітет не міг ефективно обробляти всю інформацію, яку вдавалося зібрати. КДБ був змушений покладатися на агентів й аналітиків, яких просто не вистачало, що нагляду за кожним громадянином. Але тепер уряди можуть віддати цю роботу усюдисущим сенсорам і потужним алгоритмам замість живих шпигунів.
Читайте такожThe Economist: Коронавірус змушує світ обирати між життям і гаманцем
У битві проти епідемії коронавірусу кілька урядів вже розгорнули інструменти тотального стеження. Найбільше в цьому просунувся Китай. Ретельно відстежуючи смартфони громадян, користуючись сотнями мільйонів камер, здатних розпізнавати обличчя, й зобов'язуючи людей перевіряти й повідомляти температуру свого тіла й медичного стану, китайська влада може не просто виявити потенційних носіїв коронавірусу, а й відстежити їхнє пересування й виявити всіх, хто з ними контактував. Низка мобільних додатків попереджають громадян про те, наскільки вони близько перебувають до інфікованих пацієнтів.
Ця технологія працює не лише в Східній Азії. Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху нещодавно дозволив спецслужбам країни використовувати для нагляду за пацієнтами з коронавірусом системи, призначені для боротьби з тероризмом. Коли відповідний парламентський комітет відмовився схвалювати такі заходи, Нетаньяху все одно їх проштовхнув за допомогою постанови про "надзвичайну ситуацію".
Звісно, в таких заходах немає нічого нового. Впродовж останніх років уряди й корпорації використовували різні передові технології, щоб стежити за людьми й маніпулювати ними. Якщо не бути обережними, епідемія може стати моментом запровадження тотального стеження в історії. І не просто тому що вона нормалізує використання інструментів для цього в країнах, які досі відкидали їх. А й тому що в цей момент може відбутися перехід від нагляду "над шкірою" до стеження "під шкірою".
"До цього часу коли ваш палець торкався екрану телефона й натискав на посилання, уряд хотів знати, на що саме натиснув цей палець. Але через коронавірус фокус інтересів змінився. Тепер уряди хочуть знати температуру вашого пальця і про кров'яний тиск під вашою шкірою", - пише автор.
Одна з проблем, перед якою постало людство в питанні стеження, полягає в тому, що ніхто насправді не знає, як саме за ним стежать і як це буде відбуватися у найближчі роки. Технології стеження розвиваються з неймовірною швидкістю. І те, що 10 років здавалося науковою фантастикою, тепер навіть застаріло. Для експерименту, автор пропонує уявити гіпотетичний уряд, який вимагає від своїх громадян носити біометричні браслети, які стежать за температурою тіла й серцебиттям 24 години на добу. Зібрані дані про це будуть аналізувати урядові алгоритми. Таким чином, ці алгоритми будуть знати про те, чи хтось захворів, навіть раніше, ніж сам громадянин. Ланцюги зараження можна буде радикально скоротити й навіть не допустити. Такі системи потенційно можуть зупинити епідемію за лічені дні. Хіба ж не чудово звучить?
"Але, звісно, зворотний бік медалі в тому, що це легітимізує страшну нову систему стеження. Приміром, якщо ви знаєте, що я натиснув на посилання Fox News замість CNN, це може дещо розповісти про мої політичні погляди й навіть особистість. Але якщо можна відстежити, що відбувається з моєю температурою тіла, кров'яним тиском і серцебиттям, коли я дивлюся відео, можна дізнатися, що змушує мене сміятися, плакати чи що робить мене справді злим", - наголошує Юваль Ной Харарі.
Важливо пам'ятати, що злість, задоволення, любов і нудьга - це біологічні феномени, такі ж як і лихоманка чи кашель. Ті ж технології, які визначають, чи хтось кашлянув, можуть перевірити, чи хтось інший сміється. Якщо корпорації й уряди почнуть масово збирати біометричні дані, вони будуть знати нас краще, ніж ми самі. Вони зможуть не просто передбачити наші почуття, а й маніпулювати ними, продаючи все, що захочуть: від продуктів до політиків.
"На фоні біометричного стеження тактики Cambridge Analytica будуть здаватися чимсь з Кам'яної ери. Уявіть Північну Корею 2030 року, де кожен громадянин змушений носити біометричний браслет 24 години на добу. Якщо ви слухаєте промову Великого лідера, а браслет в цей час фіксує у вас ознаки люті, вам кінець", - наводить приклад ізраїльський історик.
Читайте такожPolitico: Коронавірус повинен вбити популізм
Можна звісно, зробити біометричне стеження тимчасовим заходом, призначеним лише для випадків надзвичайних ситуацій. І цей механізм повинен бути вимкненим, коли лихо мине. Але тимчасові заходи мають огидну звичку переживати надзвичайні ситуації, особливо коли нові критичні загрози з'являються на горизонті.
"Моя рідна країна Ізраїль, приміром, оголосила надзвичайний стан під час війни за незалежність в 1948 році, який виправдовував низку жорстких заходів: від цензури преси до конфіскації землі й запровадження спеціальних норм для приготування запіканки (це не жарт). Війна за незалежність вже давно скінчилася перемогою. Але Ізраїль ніколи не оголошував кінець надзвичайного стану й не скасував "тимчасові" заходи за 1948 рік (розпорядження щодо запіканки було скасоване в 2001 році)", - пише автор.
Тож навіть коли зараження коронавірусом буде зведене до нуля, деякі голодні на дані уряди можуть заявити, що їм потрібна подальша робота систем біологічного стеження через страх початку другої хвилі поширення інфекції, або через новий спалах еболи в Центральній Африці, або будь-яку іншу причину, яка тільки спаде на думку.
"В останні роки триває війна за нашу приватність. Криза коронавірусу може стати переломним моментом для цієї війни. Коли людям дають вибір між приватністю й здоров'ям, вони зазвичай обирають здоров'я", - зауважує автор.
Він зауважує, що саме формулювання вибору між здоров'ям і приватністю - це корінь проблеми. Тому що воно неправильне. Люди можуть і повинні отримати і приватність, і здоров'я. Можна обрати захист здоров'я і зупинити епідемію коронавірусу не через запровадження тоталітарних режимів стеження, а розширивши права людей. В останні тижні найбільш успішні заходи стримування коронавірусу були запроваджені в Південній Кореї, на Тайвані й в Сінгапурі. Хоч ці країни й використовували певні засоби стеження, вони більше покладалися на масштабну діагностику, на чесне звітування й бажання співпрацювати з боку добре поінформованого суспільства.
Централізоване стеження й жорсткі покарання - це не єдиний спосіб зробити так, щоб люди виконувати корисні інструкції. Коли людям пояснюють наукові факти і коли вони довіряють владі, яка озвучує ці факти, громадяни можуть поводитися правильно без "Великого брата" за плечем. Мотивоване й добре поінформоване населення зазвичай більш потужне й ефективне, ніж неосвічені люди під поліцейським режимом.
