Українські найманці у Франції: вірність за 1000 євро на місяць

Після підписання контракту чоловіки зобов’язані здати паспорти, натомість вони отримують військове посвідчення.  Повернути ж собі паспорт у разі небажання продовжувати службу – непросто...

Наофіційному сайті французького іноземного легіону про національний склад говориться, що переважна більшість вояків - це слов’яни, хоча до лав приймають чоловіків з усього світу. Майже 15% особового складу – українці.

Легіонери – це професійні вояки, які наймаються на службу за контрактом. До лав приймають чоловіків від 17 до 35 років, з доброю фізичною підготовкою. Центри набору добровольців розташовані по всій Франції, але, зазвичай, більшість новоприбулих направляється до Марселю. 

Зарплатня у легіонерів за французькими мірками середня - 1000 євро на місяць для новачків та 1200-1300 -  для тих, хто служить декілька років. За межами Франції, у зонах бойових дій, вояки отримують утричі більше.

Після 15 років служби в легіоні чоловіки мають право піти на пенсію. 

Старша генерація легіонерів-українців - це покоління, юність яких припала на роки розпаду СРСР. Крах ідеологічної системи, руйнування ідеалів у поєднанні з безробіттям та галопуючою інфляцією примусили багатьох шукати кращої долі за межами України.

Василь Д. з Дніпропетровська у  легіоні вже 14 років. Приїхав  у Францію ще зовсім молодим. “Про існування легіону почув від знайомого, - розповідає він. - У Дніпропетровську половина моїх однолітків пішли у бандити, друга половина - у міліцію. Мене не влаштовував ні перший, ні другий варіант. Я вирішив виїхати з України. Кордон перейшов нелегально. Декілька тижнів блукав по Франції у пошуках вербувального центру. Спав просто неба у парку, пересувався автостопом. За 14 років я багато де був, багато чого побачив...”

На війні у Югославії, у Косово, Василь був тяжко поранений: “Думав, що й не виживу, але випадок допоміг мені, і я залишився живим. Війна – не забавка, мені доводилося часто зазирати смерті у вічі”. На війні Василю добре платили – близько 3000 євро на місяць. На зароблені кошти чоловік купив собі квартиру. Скоро піде на пенсію і залишить службу.

“Служачи у легіоні, я отримав спеціальність автомеханіка, отже, проблем з працевлаштуванням не буде. В Україну повертатися не збираюся – у мене є тут квартира та й заробляти я зможу непогано”. Сімейне життя у Василя не склалося (дружина не витримала та повернулася разом з сином до Дніпропетровська) - він мріє одружитися вдруге. “Скоро у мене відпустка – поїду шукати наречену в Україні. Француженки не в моєму смаці – негарні, недбало одягаються, нахабно-самовпевнені – одним словом не те, що мені треба”.

Задоволений своїм легіонерським життям-буттям і львів’янин Ігор К. У легіоні він уже 10 років. В Україні був кадровим військовим, мав звання лейтенанта. Однак службу був змушений залишити – платили мізер. Та й умови життя були просто нестерпні. “Досі згадую маленьку кімнату в офіцерському гуртожитку, довгий холодний коридор, де ніколи не було світла, а у кутках вовтузилися щурі”, -розповідає Ігор. Після звільнення з армії працював на базарі у Львові, а потім подався до Польщі. Збирав полуницю, працював вантажником, водієм – багато чого довелось спробувати. Якось познайомився з молодими поляками, які збиралися їхати до Франції, у легіон.

 “Хлопці сказали, що там добре платять. Недовго думаючи, поїхав  з ними. У Марселі, у вербувальному пункті,  я  пройшов кілька психологічних тестів, здав іспити з фізичної підготовки, а також пройшов медкомісію. За результатами тестування мене зарахували до легіону – я підписав контракт. Солдатське життя не видалося мені  важким - я звик до труднощів. Вступаючи до легіону, я вирішив стати офіцером – і я став ним”, - з гордістю каже колишній український офіцер. Нині він - старший сержант, отримує 1700 євро на місяць. Дружина - домогосподарка, діти навчаються у приватній школі. Ігор задоволений своїм нинішнім життям. Його мрія – невеличкий будиночок на Львівщині. Бо за будь-яких обставин, років так через 5, планує повернутися до України.

Служба у легіоні – не мед.Там панує сувора дисципліна у поєднанні з важкими фізичними навантаженнями. Після підписання контракту чоловіки зобов’язані здати паспорти, натомість вони отримують військове посвідчення.  Повернути ж собі паспорт у разі небажання продовжувати службу – річ складна. Життя молодих чоловіків підпорядковане військовим законам.

Щодо приватного життя, то тут є певні обмеження. У легіон приймають тільки неодружених чоловіків. Тільки після двох років років вояки мають право одружитися, але на це повинен матися дозвіл керівництва. Якщо легіон вирушає в країни, де ведуться бойові дії – сім’ї  легіонерів залишаються у Франції.

Дружини українських найманців, як правило, мають нелегальний статус. І далеко не всім заморське життя видається солодким. Чернівчанка Світлана Р. - колишня дружина легіонера.У Франції вона вже 5 років. І вважає їх найгіршими у своєму житті.  “Ми жили на півдні, у маленькому містечку, неподалік гарнізону, - розповідає жінка. -  Мені зразу тут все не сподобалося – місто, квартира, друзі мого чоловіка та їхні дружини. Я себе відчувала білою вороною, чужою у цьому світі”. Мешкала Світлана нелегально – не було посвідки на проживання. Однак гарнізонне начальство закривало на це очі – майже всі дружини легіонерів на нелегальному становищі. Жінка цілими днями сиділа вдома. Мову не знала, тож навіть з продавцем у магазині не могла порозумітися. “Але справжні труднощі почалися, коли я народила 2-х дітей. Чоловік раптово покинув  легіон, йому, бачте, набридло життя по команді. Ми залишилися без грошей і без документів. Почался чвари та сварки, врешті чоловік покинув мене саму з двома дітьми на руках. Не уявляєте, наскільки тяжко залишитися у чужій країні одній, з двома маленькими дітьми, без рідних, без грошей, без документів”, - зі сльозами на очах говорить Світлана. Нині їй допомагають Червоний Хрест та католицька церква. Мати-одиначка з України просила допомоги у нашого посольства, але відповіді чекає досі.

Оксана Ц. з Херсонської області була змушена фіктивно розлучитися зі своїм чоловіком, щоб його прийняли до легіону. Через 2 роки військової служби Оксана приїхала до коханого. І вже через місяць вмовляла чоловіка купити квиток назад до України. Вона цілими днями плакала і не погоджувалася на вмовляння типу “скоро звикнеш.”  “Щойно приїхала до Франції, мені все було цікаво, - згадує молода дівчина, - я довго  блукала вузькими вуличками міста, все роздивлялася і фотографувала. Десь через місяць мені все остогидло і я захотіла повернутися додому. Я і зараз дуже сумую за рідною домівкою, за мамою”. Нині Оксана навчається в університеті в Авіньоні, вивчає французьку мову. Навчатися їй подобається, але для сім’ї це дороге задоволення. Наступного року буде активно шукати собі роботу.

Свій перший рік у французькому легіоні служить киянин Дмитро.

В Україні він вчився в університеті, на романо-германському факультеті. “Вчитися мені було нецікаво - я не міг довго всидіти на нудних до нестями лекціях. Хотілося яскравого, насиченого життя. Одного разу, прогулюючи пари в Інтернет-кафе, натрапив на сайт французького іноземного легіону. Я зразу зрозумів, що це те, що мені треба”, - каже хлопець. Для того, щоб заробити гроші на квиток до Франції, він усе літо пропрацював робітником на будівництві. “Звичайно, тягати цілими днями цеглу та цемент – заняття не романтичне, але я вже бачив себе бравим командосом, який гордо крокує з автоматом в руках”, - розповідає Дмитро. Восени, замість того щоб іти на заняття, він подався до Марселя. Батькам сказав, що їде до друга у село. “У вербувальному центрі в Марселі було повно новоприбулих, мабуть, з усіх кінців світу. Зустрів я також декількох українців... Поговорили, покурили та й розішлися.  Я  здав психологічні тести, на зразок, знайдіть 10 відмінностей у 100 майже однакових малюнках, добре, а результати медкомісії  та фізичних іспитів були задовільні.

Перші тижні моєї служби видалися мені жахливими – підйом о 6 годині, шикування, щоденний пробіг по 15 км, життя по команді. Багато разів я думав кинути все це та повернутися додому, але я не хотів виглядати слабаком та невдахою, та й, як виявилося, повернути собі паспорт, якого я здав у легіон, справа нелегка. Так що доводилося зціплювати зуби і звикати до військового життя”.  На зарплатню Дмитро не нарікає - отримує 1200 євро на місяць, харчування та житло безкоштовне. Каже, що сумує за домівкою, за друзями, і планує вже скоро поїхати у відпустку до України.

У легіоні існує кодекс честі і перший його пункт говорить:

“Ти - легіонер , ти - доброволець, який служить Франції з честю і  вірністю.” І сотні юних українців прибуваючи кожний рік до Марселю,  повторюють:” Я - легіонер…”.

 Історична довідка.

Французький іноземний легіон заснований в 1891 році. Спочатку в ньому служили особи, які мали проблеми з законом, інакше кажучи – злочинці.  Легіон був погано укомплектований, продовольче постачання - погане, легіонери отримували мізерну зарплатню або ж взагалі нічого не отримували. Напівголодні, погано одягнені вояки почали дезертирувати - легіон розвалювався. В результаті французьким урядом нагально був виданий указ, який зараховував легіон  до складу регулярної армії.

 Зараз легіон – це елітні частини французької армії, які виконують миротворчі функції у Косово, Чаді, Афганістані, беруть участь у зовнішніх операціях у різних частинах світу.

Устина Петренко, Париж

УНІАН в Google News