Все більше країн використовують російські агресивні тактики, щоб залякувати ЄС / фото УНІАН

Євросоюз здавався готовим говорити "мовою сили" в теорії, але він досі соромиться робити це насправді. Навесні поведінка Китаю на міжнародній арені перейшла від "замаскованої" до "войовничої" дипломатії, кидаючи тінь на десятиліття непростих дипломатичних практик.

Туреччина ж відправила війська і зброю в Лівію, щоб підтримати міжнародно визнаний уряд (але тим самим вона порушила міжнародне ембарго на поставки зброї в африканську країну). Про це на сторінках EUObserver пише директор програми "Ширша Європа" в European Council on Foreign Relations і колишній міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску.

Читайте такожЛівія викрила російських найманців з ПВК Вагнера у використанні хімічної зброї (відео)

Відео дня

Турецькі кораблі влаштували загрозливі маневри проти французьких кораблів, які були частиною військово-морської місії НАТО біля берегів Лівії. Не отримавши досить сильну підтримку союзників, обурений уряд Франції зупинив свою участь у цій місії альянсу. Росія відправила військові літаки в Лівії, щоб підтримати місцевого ватажка бойовиків. Але якимсь чином її не засудили на міжнародній арені так, як Туреччину. 

Всі ці практики - не новина. Впродовж останнього десятиліття Росія відзначилася в такій поведінці. Новина в тому, що чимало інших держав почали використовувати російський сценарій. Публічна дипломатія міністерства закордонних справ Китаю раніше була досить нудною. Але тепер вона набуває зухвалого тону за прикладом російських колег.

Турецьке вторгнення в Лівію мало чим відрізняється від російського вторгнення в Сирію (хіба що меншою кількістю смертей мирних мешканців).

"Турецький контроль над територією на півночі Сирії нагадує не лише багатолітню турецьку окупацію Північного Кіпру, а й російський контроль кількох "зон конфліктів", таких як Абхазія й Південна Осетія в Грузії, Придністров'я в Молдові й Донбас в Україні", - зауважує автор.

Читайте такожNew York Times: Росія майже десять років допомагала терористам "Талібану"

На його думку, таке "заморожене розчленування" може чекати й на Лівію. А різні зовнішні сили будуть підтримувати місцеві сторони в конфлікті ще багато десятиліть. Певною мірою Росія не несе відповідальності за те, що інші країни використовують її рецепт геополітичних конфліктів проти ЄС чи США. Однак, розширюючи межі допустимого в міжнародних відносинах з відносною легкістю, Москва зробила таку поведінку привабливою для інших держав.

Слабка реакція Заходу на дипломатичні, кібернетичні, пропагандистські й розвідувальні атаки Росії дала зрозуміти всім, хто хоче кинути виклик США чи залякати Європу, що їм не варто соромитися. Взяти для прикладу хоча б кібератаки. Приблизно з 1980-х років великі держави використовували такі віртуальні вторгнення для шпигування.

Але впродовж останнього десятиліття Росія першою влаштувала кібератаки проти цивільної інфраструктури, такої як електромережі. І до неї ані Китай, ані США нічого подібного не робили. Досить швидко кількість атак проти цивільної інфраструктури почала зростати. Навіть країни НАТО, зокрема США, Велика Британія, Франція й Нідерланди, почали ухвалювати доктрини кібербезпеки, щоб адаптуватися до ще більш агресивного віртуального світу.

Читайте такожWashington Post: Росія торгує краденим вугіллям з України, щоб фінансувати війну

Спроби впливати на чужі вибори - ще один приклад. Перші російські "фабрики тролів" з'явилися ще в середині 2000-х років й використовувалися у внутрішній політиці. Тепер кілька десятків країн ведуть однаково агресивні внутрішні операції "тролінгу". Росія ж вивела таку поведінку на міжнародний рівень, спробувавши вплинути на вибори в США у 2016-му і в Франції у 2017-му роках. В 2020-му році в цю гру грає вже більше країн: Іран, Китай, Туреччина й Ізраїль серед них.

В той час, як велика кількість держав штовхають межі прийнятного й безкарного все далі, саме ЄС і США дозволяють це робити. Чим слабшою буде відповідь США, а особливо ЄС на такі агресивні тактики, тим більше інші держави будуть відчувати спокусу вигадувати нові способи ігнорувати, кидати виклик чи відкрито атакувати американські й європейські інтереси.

На певному теоретичному рівні лідери Європи, здається, це зрозуміли. Риторика щодо Китаю й Туреччини стала гострішою. Санкції проти Росії ніхто не скасував. Тривають переговори про те, щоб зробити ЄС геополітично й стратегічно більш суверенним.

Читайте такожThe Guardian: Ручний "опозиціонер" Росії готує нову революцію в Сирії

Але це теоретичне усвідомлення нової геополітичної реальності поки не трансформувалося в конкретні політики. Підходи ЄС до Росії, Туреччини, а також східних і південних сусідів лишаються здебільшого негеополітичними. А через кризу, спричинену коронавірусом, витрати на оборону можуть ще більше скоротитися. Попри те, що ЄС ухвалив механізм запровадження санкцій проти організаторів кібератак, він ніколи не застосовувався. ЄС не присутній ані в Сирії, ані в Лівії.

"Через страх роздратувати Росію, ЄС боїться власної тіні, коли йдеться про розвиток співпраці у сфері безпеки (не кажучи вже про оборону) з Україною і Грузією", - йдеться в статті.