10 найстрашніших ЕКОЛОГІЧНИХ катастроф в історії людства

Екологічні катастрофи мають свою специфіку: під час них може не загинути жодна людина, але при цьому буде завдано непоправної шкоди довкіллю. Саме так сталося і під час недавньої катастрофи на Камчатці у Тихому океані. Поблизу Халактирського пляжу вміст нафтопродуктів у воді перевищує допустиму норму в 4 рази. Внаслідок чого на берег викинулися тисячі мертвих тварин. Це видовище просто шокує.
УНІАН вирішив пригадати 10 найстрашніших екологічних катастроф за історію людства.
1
Вибух на хімзаводі в Оппау

21 вересня 1921 року на хімічному підприємстві компанії BASF, розташованому поблизу німецького містечка Оппау, сталася техногенна катастрофа, яка спричинила масові жертви та значні руйнування. Вибух пролунав на заводі анілінових барвників та добрив, де випускалися компоненти вибухових речовин і отруйний газ фосген. За кілька місяців до катастрофи на підприємстві вже сталася важка аварія, що спричинила загибель 100 людей: тоді вибухнула ємність, у якій змішували азот з воднем.
Як з'ясувалося, причиною трагедії стала економія. Зазвичай для подрібнення злежаних сільгоспдобрив використовували картонні трубки з чорним порохом, що не викликало детонації. Однак підрядник вирішив заощадити, взявши дешевшу вибухівку, яка і призвела до трагедії.

Внаслідок нищівного вибуху в Оппау з 1000 будівель було зруйновано 800, 7500 місцевих жителів залишилися без даху над головою. Руйнівною хвилею були зруйновані довколишні села. Потяги на прилеглих станціях були скинуті з рейок, а в радіусі 70 км вибило шибки у всіх будівлях. За словами очевидців, звук вибуху було чути навіть у розташованому за 300 км Мюнхені. Після вибуху, який залишив вирву розміром 90 на 125 м та завглибшки 20 м, почалася сильна пожежа. Її вдалося загасити лише через кілька днів. Жертвами катастрофи стала 561 людина, понад
1500 осіб отримали поранення та опіки.
За оцінками експертів, вибухи мали 1–2 кілотонни у тротиловому еквіваленті, що можна порівняти з ядерним вибухом. Шкода майну у 1922 році була оцінена The New York Times у 321 млн німецьких марок, що на той час дорівнювало 7 млн доларів.

Небачена потужність вибуху через десятиліття викликала чутки про те, що насправді в Оппау вибухнув ядерний заряд, сконструйований німецькими інженерами. Однак більшість науковців цю теорію відхиляють.
2
Катастрофа у Техас-Сіті

16 квітня 1947 року в порту міста Техас-Сіті четвертий день тривало завантаження аміачної селітри на корабель "Гранкан". Найімовірніше, хтось із вантажників кинув недопалок. Згодом був помічений дим, що йде з трюмів. Його почали заливати водою і содо-кислотними вогнегасниками. Помічник капітана, котрий керував операцією з гасіння пожежі, заборонив використовувати воду, щоб не зіпсувати вантаж. Натомість він наказав задраяти люки й пустити у трюми пару. Однак невдовзі кришки люків були зірвані відкритим вогнем. Пролунав вибух неймовірної сили.
Вода біля пірсу, де стояв "Гранкан", випарувалася, оголивши дно. Шматки металу розлетілися в радіусі кілометра. Вибуховою хвилею були збиті два невеликі літаки, що перебували у повітрі.

Техас-сіті був "містом хімії" з великою кількістю підприємств та складів. Все це зайнялося за лічені хвилини. На хімкомбінаті "Монсанто" загинули 154 працівники. Понад половина міських пожежників загинула, гасячи вогонь на кораблі. Через кілька годин вибухнули ще 2 пароплави з вантажем селітри та сірки. Це викликало нові пожежі. На порятунок міста прибув полк солдатів із розташованого поблизу форту Крокер. Боротьба з вогнем тривала три доби.
Внаслідок трагедії загинула 581 людина, ще 113 зникли безвісти, 5 тисяч осіб було поранено. Загинули всі, за винятком одного, працівники пожежної охорони Техас-Сіті. Знищено 2/3 міста та 3/4 усієї хімічної та нафтопереробної промисловості регіону. Було пошкоджено 1100 автомобілів та 362 вантажних вагонів. Катастрофа завдала величезної матеріальної шкоди, яка на той час становила близько 50 млн доларів, за сьогоднішніми мірками це понад 520 млн доларів.
3
Бхопальська трагедія

Катастрофа в індійському Бхопалі виявилася воістину страшною не тільки тому, що вона завдала величезної шкоди природі штату, а й тому, що забрала життя 18 000 жителів. Дочірня фірма американської компанії Union Carbide Corporation будувала у Бхопалі хімічний завод, який за первинним проектом мав виробляти пестициди, що використовуються
у сільському господарстві.
Але щоб завод став конкурентоспроможним, технологію виробництва вирішено було замінити на більш небезпечну та складну, для якої не потрібна було дорога імпортна сировина. Однак завод був нерентабельним, тому власники вирішили його продати влітку 1984 року. Фінансування було згорнуто, обладнання поступово зношувалося. Зрештою, в одному з реакторів стався різкий викид парів надзвичайно отруйного газу - метілізоціанату, які розірвали аварійний клапан. В атмосферу за лічені секунди потрапили 42 тонни отруйної пари, що утворили над заводом та навколишньою місцевістю смертоносну хмару діаметром 4 кілометри.
У зону ураження потрапили житлові райони та залізничний вокзал. Влада не встигла вчасно поінформувати населення про небезпеку, та й медперсоналу критично не вистачало. Тому у перший же день трагедії, надихавшись отруйного газу, померли 5000 осіб. Днями, місяцями й роками отруєні смертельними парами люди продовжували вмирати. Загальна кількість жертв тієї аварії складає близько 30 000 осіб.
4
Чорнобильська катастрофа

Про найбільшу в історії людства аварію на АЕС, що сталася у Чорнобилі, напевно, чув кожен. Її наслідки ще багато років будуть нагадувати про себе. 26 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стався вибух, який повністю зруйнував реактор, а у навколишнє середовище було викинуто тонни радіоактивних матеріалів. У момент самої трагедії загинула 31 людина, але це тільки верхівка айсберга: підрахувати кількість жертв і постраждалих від цієї аварії просто неможливо.
Офіційно вважаються загиблими від аварії близько 200 осіб, які безпосередньо брали участь в її ліквідації, їхнє життя забрала променева хвороба. Величезних втрат зазнала природа всієї Східної Європи. Десятки тонн радіоактивних урану, плутонію, стронцію і цезію були розпорошені в атмосфері і стали повільно осідати на землю. Свою частку у трагічність подій, що розгорталися навколо ЧАЕС, внесло прагнення тодішньої влади не розголошувати те, що сталося, аби серед населення не почалася паніка. Тому багато тисяч жителів міст і сіл, що не потрапили у 30-кілометрову зону, безтурботно продовжували жити своїм життям.
У наступні роки на прилеглих територіях країн-сусідів спостерігався сплеск онкологічних захворювань, матері народжували тисячі хворих дітей. Усього через поширення радіоактивного забруднення місцевій владі довелося евакуювати понад 115 000 осіб, що проживали всередині 30-кілометрової зони навколо АЕС. У ліквідації цієї аварії та її затяжних наслідків взяли участь понад 600 000 людей та були витрачені колосальні кошти. Територія, що безпосередньо знаходиться біля ЧАЕС, довгий час була забороненою зоною, непридатною для проживання.
19 листопада 2016 року розпочалося встановлення саркофагу над ЧАЕС. Загальна маса конструкції разом із допоміжним обладнанням складає 36 000 тонн. Монтаж відбувся шляхом насування змонтованої споруди за допомогою спеціальної системи, що складалася з 224 гідравлічних домкратів та пересувала конструкцію на 60 см за один цикл.

29 листопада 2016 року насування арки було завершено. Зрештою, новий саркофаг запустили в експлуатацію у липні 2019 року.
Однак зараз зона відчуження - це вже не місце страху та сірої порожнечі.
У 2017 році у 30-кілометровій зоні було відкрито Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Він займає майже 227 тисяч гектарів, що становить 2/3 території Чорнобильської зони відчуження. Подібні заповідники існують у світі – на Уралі та у Білорусі, а от для України він є унікальним і, до того ж, найбільшим у державі. На його території існує 23 наземних і 7 водних фітосистем, 5 різних видів ландшафтів.
У заповіднику вже ідентифіковано 300 видів тварин, 19 з яких занесено до Червоної книги України. Також виявлено 1 228 видів рослин, з яких 61 вид
рідкісний та підлягає охороні.

У 2020 році Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник почав приймати туристів.
5
Катастрофа на хімічному підприємстві Sandoz

Одна з найстрашніших екологічних катастроф, що завдала неймовірної шкоди природі, сталася 1 листопада 1986 року у Швейцарії. Завод хімічного і фармацевтичного гіганта Sandoz, побудований на березі Рейну біля Базеля, виробляв різноманітні хімікати, що застосовувалися у сільському господарстві. Коли на заводі спалахнула сильна пожежа, до Рейну потрапили близько 30 тонн пестицидів та сполук ртуті. Вода у річці стала зловісно-червоною. Людям у районі катастрофи було заборонено виходити з будинків.
Катастрофа почалася з пожежі, що сталася вночі 1 листопада на складі заводу. Одноповерхова будівля складу (100 х 60 м) була зведена зовсім не для зберігання хімікатів, а для розміщення в ній резервного технологічного обладнання.

За оцінкою фахівців, у будівлі зберігалося 1246 тонн отрутних і пожежонебезпечних хімічних речовин (серед іншого 824 тонни інсектицидів, 72 тонни гербіцидів, 12 тонн хімікатів, що містили ртуть, і 4 тонни різних розчинників). Через міркування невідповідності вимогам пожежної безпеки (відсутність пожежної сигналізації й інших засобів захисту) жодна зі швейцарських страхових компаній не погодилася страхувати склади концерну.
Рятувальникам довелося працювати у надзвичайно складних умовах. Від палаючих хімікатів підіймалися жовто-бурі клуби отруйного диму, сильне теплове випромінювання не давало вогнеборцям підійти до охопленого полум'ям складу. Стовп вогню зметнувся на висоту майже 60 м, вибухали бочки з хімікатами.
За 10 днів отрута досягла Північного моря. Катастрофа змінила водний баланс Рейну на багато років. За оцінками екологів, загинуло півмільйона риб, деякі види повністю зникли. На береги водойми уже так і не повернулися 100 тисяч диких качок. Мало того, отруйні речовини потрапили у ґрунтові води, і явні сліди пестицидів виявили в питній воді французького Страсбурга. Це означало, що під загрозою опинилося здоров'я й життя тисяч французів. Згодом десятки прибережних міст та селищ ФРН, Франції, Люксембургу й Нідерландів були позбавлені основного джерела питної води, оскільки були закриті водопроводи, замість яких використовувалась привізна вода у цистернах.
Французькі вчені відзначали, що ртуть, яка просочилася під час пожежі на складі, осіла на дні Рейну, й з кожною повінню буде знову підніматися на поверхню ріки. Крім того, екологи надзвичайно стурбовані тим, що
1246 тонн хімічних продуктів, що згоріли під час пожежі, у вигляді водяної пари й отруйного диму піднялися в атмосферу Базеля. Із дощами й вітром вони неодноразово поверталися на землю й завдавали непоправної
шкоди довкіллю.
6
Пожежа на нафтовій платформі Piper Alpha

У липні 1988 року на платформі Piper Alpha у Північному морі, що використовувалася для видобутку нафти і газу, сталася масштабна катастрофа. Її наслідки виявилися набагато страшнішими через нерішучі й непродумані дії персоналу. Внаслідок цього з 226 осіб, які працювали на платформі, загинули 167. Ще деякий час після аварії по трубах продовжували надходити нафтопродукти, тому пожежа не згасала, а ще більше розпалювалася. Ця катастрофа закінчилася не лише людськими жертвами, а й колосальною шкодою довкіллю.
Увечері 6 липня 1988 року на нафтовидобувній платформі пролунав перший потужний вибух. Гігантські металеві конструкції вагою в тисячі тонн зігнулися і стали схожими на палаючий факел.

Полум'я, яке виривалося назовні, спустошувало резервуари з пальним та досягало 100 метрів заввишки. Нафта, що витікала з потрісканих баків, розлилася в море. Поверхня води навколо платформи також почала горіти. Через густу димову завісу на платформі нічого не було видно, а працівники опинилися у пастці.

Через 20 хвилин пролунав другий вибух, а через півгодини - третій, який виявився найпотужнішим. Пожежа поширилася платформою настільки швидко, що персонал навіть не встиг подати сигнал про допомогу.
Сама Piper Alpha була обладнана автоматичною системою пожежогасіння, яка під час трагедії не спрацювала. Як виявилося пізніше, вона була переведена в ручний режим через ремонт. Охоплену вогнем платформу через деякий час помітили на судні неподалік, там і повідомили про пожежу. Екіпаж іншого корабля, який також проходив в цьому районі, негайно почав евакуацію людей, яким вдалося вибратися з полум'я.

Незабаром конструкція платформи почала руйнуватися, а пожежа посилюватися. Бурові установки падали, розбиваючи трубопроводи, які були наповнені нафтою. Під уламками загинули десятки людей.
Бурова вишка незабаром повністю обвалилася і пішла на дно, а розлита нафта продовжувала горіти ще близько доби. Матеріальні збитки, завдані катастрофою, досягли майже 3,5 млрд доларів.

Остаточну причину вибухів визначити так і не вдалося. За офіційною версією, стався витік газу, який накопичувався і врешті-решт знайшов джерело загоряння. Однак через деякий час було виявлене грубе порушення. На одному з насосів була ослаблена заглушка, що не проконтролювали під час чергових профілактичних робіт. Аварію на буровій платформі Piper Alpha називають найбільшою техногенною катастрофою у нафтовій галузі за всю історію її існування.
7
Катастрофа танкера "Ексон Валдез"

23 березня 1989 року з терміналу порту Валдез (Аляска) відплив повністю завантажений нафтою танкер "Ексон Валдез", що прямував до каліфорнійського порту Лонг-Біч. Вивівши судно, лоцман передав управління танкером капітану Джозефу Джефрі, а той, як виявилося, був напідпитку. На шляху танкера траплялись айсберги, тому капітан змушений був відхилитися від курсу, сповістивши про це берегову охорону. Отримавши від неї дозвіл, він змінив курс і згодом покинув рубку, залишивши управління судном на третього помічника Грегорі Казенсв, який уже відстояв свою вахту і потребував 6-годинного відпочинку. Крім того, як згодом з'ясувалося,
у нього не було ліцензії на керування танкером.
Опівночі Грегорі Казенс намагався провести танкер через протоку Принца Вільяма. Потрібно було йти на схід, потім повернути на південний захід, щоб повернутися на безпечний шлях. Але помічник пропустив місце, де слід було повернути, і направив танкер з осадкою 20 метрів просто на рифи.

Від удару об підводні скелі у вантажних танках по правому борту утворилися три пробоїни, зовнішня обшивка танкера частково розірвалася. Казенс намагався зупинити судно, але часу на це вже не було. На рифі Блай танкер сів на мілину. У нафтових танках зяяли діри.
Впродовж перших 5 годин аварії в океан вилилося 40 000 кубометрів нафти, однак екологи переконані, що значно більше. Лише за 18 годин біля танкера з'явилася перша група ліквідаторів наслідків аварії. Всі шанси обмежити масштаби лиха були втрачені. Через кілька днів розпочався сильний шторм, який "розтягнув" нафту ще далі, і суцільний чорний шар покрив понад 7500 квадратних кілометрів моря. Нафта забруднила 2 км берегової лінії. Такі наслідки зробили аварію однією з наймасштабніших екологічних
катастроф на планеті.
Від нафти, що розлилася, загинули півмільйона морських птахів, у липкій чорній рідині в страшних муках померли тисячі тюленів та морських видр.

Впродовж декількох тижнів в район лиха прибули 11 тисяч робітників, які за допомогою хімічних засобів та насосів очищали від нафти берег. 29 березня вони почали збирати на березі тисячі мертвих птахів.

Роботи з очищення узбережжя тривали три роки і обійшлися концерну "Ексон" у 2 млрд доларів. Постраждав не тільки тваринний світ - сотні рибалок після розливу нафти залишилися без роботи. Ліквідатори нафтового забруднення і досі страждають на хвороби легень, печінки, неврологічними захворюваннями, частими носовими кровотечами.
Суд на Алясці не взяв до уваги, що капітан був п'яний. Через багато годин після катастрофи у його крові залишилося 0,6 проміле алкоголю, але, оскільки аналіз зробили занадто пізно, його результат не міг враховуватися судом. Тому винесений вирок був занадто м'яким: "Недбальство, яке спричинило розлив нафти". Капітана засудили до 50 тисяч доларів штрафу та тисячі годин суспільно-корисних робіт на Алясці. Тільки до 2001 року недобросовісний капітан супертанкера виплатив штраф і відпрацював призначені години. Керувати судном він більше ніколи не буде.
Хейзелвуд 20 років не давав інтерв'ю і тільки навесні цього року сказав, що всім серцем звинувачує себе за шкоду, заподіяну ним людству.
8
Витік нафтопродуктів із танкера «Престиж»

Однокорпусний танкер «Престиж», що плавав під багамським прапором, був побудований на японській верфі Hitachi для перевезення сирої нафти і спущений на воду 1976 року. У листопаді 2002-го, проходячи через Біскайську затоку, танкер потрапив у сильний шторм, внаслідок чого отримав тріщину завдовжки 35 м, з якої стали витікати тисячі тонн мазуту на добу.
Іспанські берегові служби не дозволили брудному судну зайти до найближчого порту, тому його спробували відбуксирувати до Португалії, але і там було отримано аналогічну відмову. Зрештою, неприкаяний танкер відправили в Атлантику. 19 листопада він затонув остаточно, розколовшись на дві частини, які занурилися на глибину близько 3700 м. Оскільки усунути проблему і відкачати нафтопродукти було неможливо, в океан потрапило понад 70 000 кубометрів нафти.

На поверхні уздовж берегової лінії утворилася пляма завдовжки понад тисячу кілометрів, це завдало місцевій фауні та флорі колосальної шкоди. Усе узбережжя від Португалії до південно-західної Франції виявилося зараженим, загинуло понад 250 тисяч птахів - найбільше в європейській історії.
Однак після того, як танкер потонув, проблеми не закінчилися. За розрахунками вчених, "Престиж" затонув із 50 тисячами нафти на борту. Якщо відняти від цієї кількості всю нафту, що вилилася в море, і те, що вдалося відкачати із затонулого судна, залишається 20 тисяч тонн, які все ще повинні міститися в резервуарах "Престижу". Експерти вважають, що процесу прискореної корозії корпусу танкера сприяють бактерії, які знаходяться там. Уже через чотири роки від танкера, найімовірніше, нічого не залишиться, його повністю знищить іржа. Тому вчені закликають уряд Іспанії почати споруджувати над залишками "Престижу" бетонний саркофаг.
9
Вибух нафтової платформи у Мексиканській затоці

20 квітня 2010 року на нафтовидобувній платформі Deep Water Horizon, що належить компанії British Petroleum і розташована в акваторії Мексиканської затоки, стався вибух. Внаслідок цього тривалий час з неконтрольованої свердловини у Світовий океан викидалася величезна кількість нафти. Сама платформа згодом занурилася у води Мексиканської затоки.
Фахівці лише приблизно змогли оцінити обсяг нафти, що вилилася у води Атлантичного океану. Згодом катастрофу назвали однією з найстрашніших на планеті. Пальне виливалося у воду протягом 152 днів.
75 000 кв. км вод затоки були покриті товстою нафтовою плівкою. Внаслідок розливу нафти було забруднено 1770 км узбережжя, була введена заборона на ловлю риби, для промислу було закрито понад третину всієї акваторії затоки. Від забруднення постраждали всі штати США, які мають вихід до Мексиканської затоки. Найбільше дісталося Луїзіані, Алабамі, Міссісіпі та Флориді.
Під загрозою зникнення опинилися близько 400 видів рідкісних тварин, на залитих нафтою берегах гинули тисячі морських птахів та земноводних. Управління особливо охоронюваних ресурсів США повідомило, що після розливу нафти у Мексиканській затоці стався спалах смертності серед китоподібних.
Витік нафти вдалося зупинити 4 серпня 2010 року. Нафтову пляму підпалили за допомогою спеціального буя з пальним. Після чого почався процес контрольованого випалювання плями біля узбережжя штату Луїзіана. Всього був 441 підхід, кожен із яких тривав від 7 хвилин до декількох годин, залежно від розмірів нафтової плями.
Причинами аварії було названо людський фактор, зокрема неправильні рішення персоналу, технічні неполадки та недоліки конструкції
нафтової платформи.
10
Аварія на АЕС Фукусіма-1

Катастрофа сталася 11 березня 2011 року. Почалося все з сильного землетрусу і потужного цунамі. Вони і вивели з ладу резервні дизельні генератори та систему електроживлення атомної станції. Це призвело до збою в роботі системи охолодження реакторів, розплавлення активної зони у трьох енергоблоках станції. У процесі аварії виділився водень, який вибухнув, зруйнувавши зовнішню оболонку реактора, але сам реактор при цьому уцілів.
Внаслідок витоку радіоактивних речовин швидко почав зростати рівень радіації, адже розгерметизація оболонок викликала витік радіоактивного цезію. У 30 кілометрах від станції в океані взяли проби води, які показали перевищення норм по йоду-131 та цезію-137. Однак радіоактивність все зростала, а заражена радіацією вода продовжувала просочуватися в океан. Як з'ясувалося, самі ж риби сприяли поширенню радіації у воді. Через деякий час у місцевих водах почали з'являтися тварини з генетичними та фізіологічними мутаціями.
Із зараженого радіацією регіону довелося відселити тисячі місцевих жителів. Рік по тому на узбережжі поблизу АЕС радіація перевищувала норму
у 100 разів.

Три топ-менеджери японської компанії TEPCO, які опинилися на лаві підсудних після аварії на АЕС "Фукусіма-1", були виправдані судом у Токіо
19 вересня 2019 року. Їх звинувачували у халатності, що призвела
до катастрофи.
Аварія у Фукусімі вважається наймасштабнішою техногенною катастрофою після аварії на Чорнобильській АЕС. Після трагедії у японському місті у свої домівки не повернулися 52 тисячі людей. Внаслідок вибуху загинули майже 16 000 осіб, близько 3000 зникли безвісти.
Наразі на АЕС тривають ліквідаційні роботи, а на повний демонтаж станції потрібно близько 40 років. Попри те, що фахівцям вдалося закрити пошкоджені енергоблоки і обмежити масштаби забруднення довкілля, загроза загострення ситуації зберігається. Так, мільйон літрів зараженої води зберігається у контейнерах поряд з АЕС, але в разі нового землетрусу вони можуть бути пошкоджені, що призведе до ще однієї екологічної кризи.
За останніми планами, воду з Фукусіми після очищення збираються злити в океан: ці роботи займуть близько 2 років. Проти цієї ідеї категорично виступають місцеві рибалки, які і зараз відчувають
значний спад попиту на рибу.

Очисні заходи, демонтаж станції та повна дезактивація постраждалих районів коштуватиме не менш як 21,5 трлн ієн (192,5 млрд доларів), що становить приблизно 20% річного бюджету Японії.
Читайте також:
Вас там не чекають
Смертельно небезпечний туризм
Читати
Як коронавірус змінив світ
Життя під час пандемії
Читати
Автор: Вероніка Кордон