10 МАЛЬОВНИЧИХ КУТОЧКІВ НАШОЇ КРАЇНИ, ПРО ЯКІ МАЛО ХТО ЗНАЄ

НЕВІДОМА УКРАЇНА

Сезон відпусток от-от розпочнеться, а закордонний відпочинок українцям поки недоступний. Це ідеальний час почати вивчати невідомі куточки власної Батьківщини. Адже Україні є чим здивувати.

УНІАН. Туризм підібрав 10 наймальовничіших місць нашої країни, які точно не залишать вас байдужими.
1

ЛЕМУРІЙСЬКЕ ОЗЕРО
[ ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ ]


На Арабатській стрілці у Херсонській області розташоване дивовижне озеро. Примітне воно насамперед кольором води, яка має характерний рожевий відтінок. Утім, крім неймовірно мальовничого вигляду, озеро особливе також унікальними цілющими властивостями – по суті, це український аналог Мертвого моря. Називається ця незвичайна водойма Лемурійським озером.
Як дістатися
Із Херсона є регулярні рейси до районного центру Чаплинка. Далі автобусом або на таксі потрібно доїхати до села Григорівка, де і розташоване Лемурійське озеро.
Рожевий колір водойми зумовлений дією одноклітинних водоростей дуналіелла солоноводна, які під дією сонця виробляють бетакаротин. Чим спекотнішим видається літо, тим більше вологи випаровується з озера й насиченішого кольору набуває ропа. Відступаючи, вода залишає на березі тонни білого соляного "піску". Місцями кристали збиваються, утворюючи справжні сталактити.

Мальовничі береги Лемурійського озера щороку приваблюють понад 10 тисяч туристів, серед яких чимало іноземців. Ще б пак, адже це справжнє диво природи, яке варто побачити хоча б раз: насолодитися неймовірними краєвидами та поліпшити здоров'я.

Порівняння озера із Мертвим морем зовсім не умовне. Кількість солі на літр води тут сягає 300 грамів, що на 50 грамів більше, аніж у Мертвому морі. Тому лікувальні властивості озера нічим не поступаються солоним водам всесвітньо відомих курортів. Купання в озері корисне для лікування і профілактики захворювань шкіри та органів дихання, а ще суглобів та судин.

Окрему увагу заслуговують і грязі Лемурійського озера, які сертифіковані як лікувальний та косметичний засіб, і використовуються у спа-салонах Австрії та Німеччини. Грязі насичені мінералами, що активізують роботу внутрішніх органів, а також допомагають поліпшити загальний стан організму, сприяючи омолодженню та припливу бадьорості.

Місцева легенда свідчить, що озеро насправді є вирвою, котра утворилася після аварії бомбардувальника у 1960 році. Є й інша історія, за якою водойма вважається залишками древнього Лемурійського моря, яке існувало тут мільйони років тому.
2

ШАРІВСЬКИЙ ПАЛАЦ (ПАЛАЦ КЕНІГА)
[ ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ ]


Це колишня поміщицька садиба, розташована у селищі Шарівка Богодухівського району Харківської області на березі річки Мерчик.
Як дістатися
Дістатися до Шарівки можна з Харкова. Від центрального ринку міста відходять маршрутки та рейсові автобуси у бік Краснокутська. Перед покажчиком "Шарівка" потрібно вийти і пройти пішки до самого палацу, що займе близько п'яти хвилин.
Садиба зведена 1836 року поміщиком Савою Ольховським. Будучи майором у відставці, Сава Васильович отримав село від Катерини II.

Пізніше він програв маєток в карти (за іншою версією, просто продав) поміщикам братам Гебенштрейнам. За час володіння садибою вони відремонтували сам будинок, добудували теплиці, ворота, огорожу та будиночок для варти. А один із братів, Крістіан, – ботанік-любитель, захопився озелененням комплексу, і наповнив його територію екзотичними рослинами. Так з'явився парк площею близько 40 га, який дотепер розташовується на схилах великої балки.

У 1881 році садибу придбав багатий цукрозаводчик Леопольд Кеніг і разом із синами продовжив її удосконалювати: розширив уже наявні будови та сквер, запросивши для цього відомих європейських фахівців. Остаточний свій вигляд як зовні, так і внутрішньо, садиба отримала у 1912 році. А вже у радянські 1920-1924 роки до східного фасаду була прибудована двоповерхова засклена веранда, що збереглася до наших днів.
Центральною будівлею комплексу є Шарівський палац. Білокам'яний панський будинок виконаний у неоготичному стилі, розташований на пагорбі посеред лісу. Свого часу у палаці було 26 кімнат та три великі зали, оздоблення яких вражало своєю розкішшю: мармурові каміни, ліпнина, розписи, витончена різьба по темному дубу, дорогоцінний паркет. Дещо із цих окрас збереглося донині.
У 1917 році маєток було націоналізовано, а в 1925-му тут розташувався один із обласних санаторіїв для хворих на туберкульоз. За весь час палацово-парковий ансамбль жодного разу не реставрувався і повільно занепадав.

На початку 2009 року всі хворі на туберкульоз були перевезені з Шарівки до диспансеру у село Занки Зміївського району. У садибі навіть була запланована реставрація та дезінфекція. Однак наприкінці 2009 року Харківська облрада значно скоротила запланований для реставраційних робіт бюджет, і згодом основна частина комплексу остаточно занепала.

Зараз Шарівський палац – єдина частина комплексу, яка реставрувалася за останні 15 років. "Білий лебідь", як називають його місцеві, ефектно виділяється на тлі зелені. Це місце з насиченою історією варто обов'язково відвідати. Принаймні, поки воно ще існує.
3

ХЕРСОНСЬКІ ГОРИ

Виявляється, гірські пейзажі в Україні можна побачити не лише в Карпатах. Є на півдні нашої країни неповторні гірські масиви та навіть каньйони. Серед найцікавіших – Херсонські гори, названі у народі "Гранд-каньйоном" через свою умовну схожість з американським природним заповідником.
Як дістатися
Херсонський каньйон розташований на півдні села Станіслав. Дійти до нього можна, повернувши на польову дорогу, якою потрібно прямувати, доки не почнеться спуск в урвище. Із Херсона до Станіслава можна доїхати автобусом із автостанції або ж власним транспортом трасою Т-1501.
Херсонські гори розкинулися на території Станіславського заказника. Незвичний рельєф поєднує степові ділянки та схили з лесовими породами, які переходять у прибережну акваторію. Щодо походження гірського ландшафту, у дослідників немає єдиної думки. Але майже всі сходяться на тому, що появу тамтешнього "Гранд-каньйону" зумовили геологічні процеси, пов'язані з діяльністю вітру, дощових і талих снігових вод.
Херсонські гори – прибережна частина Дніпро-Бузького лиману. Однак замість звичного пісочного або галькового узбережжя тут на туристів чекають обривисті скелі. Особливо цікаво, що коли йти до каньйону у напрямку із села, то спершу рівнинний ландшафт поступово опускається вниз, утворюючи глибокий яр, над яким височать верхівки скель. Прямуючи цим яром, можна вийти на невеликий піщаний берег, із якого каньйон здається ще вищим. Якщо ж піднятися на вершину, можна побачити чудову морську панораму. Особливо красиве це місце навесні та на початку літа. У цей час на балках виростає зелена трава, а в повітрі відчувається п'янкий аромат степових рослин.
Для любителів активного відпочинку минулого року у двох селах Станіславської об'єднаної громади – Софіївці та Станіславі − відкрили туристичні зони. Вони обладнані дерев'яними альтанками з сонцезахисними парасолями, дитячими майданчиками, лавками та волейбольними полями. Також тут можна покататися на байдарках.
4

БАКОТА
[ ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ ]


Бакота розташована на півдні Хмельницької області, за 55 кілометрів від славетного Кам'янця-Подільського. До 1981 року тут було село, яке і дало назву території. Але тепер на його місці розлилась велична затока, утворена водами Дністра.
Як дістатися
Найкращий варіант – їхати автомобілем, прямуючи шосе Кам'янець-Подільський – Стара Ушиця. Якщо немає власної машини, у Кам'янці можна замовити екскурсійний трансфер чи орендувати трейлер. Варто зазначити, що дорога навколо кар'єру – болотяна, тому заїжджати на інший бік озера після дощу не бажано.
Уперше Бакота згадується в літописі 1024 року, хоча розкопки свідчать, що на цій території були і значно старіші поселення. Вже у першій половині XIII століття Бакота стає великим містом і найважливішим центром Пониззя, яке входило до Галицько-Волинського князівства. Стрімкий розквіт закінчується таким же спадом, коли у 1255 році містом на ціле століття заволоділи монголо-татари.

З 1918 року село Бакота стає прикордонним – зовсім поруч проходить межа з Румунією. Кількість тутешнього населення значно зменшилася під час голодомору 1947 року, але найтривожніша новина прозвучала у 1973-му: стало відомо про майбутнє затоплення села для побудови Новодністровської ГЕС. Жителям дали вісім років, щоб залишити маленьку батьківщину та почати життя заново, а вже у 1981 році почалося поступове підняття рівня Дністра, яке тривало шість років і забрало під воду кілька десятків сіл.

Нині Бакотою називають територію та околиці Бакотської затоки на Дністрі. Вона займає площу 1590 гектарів, а завдяки скелястим берегам має теплий та м'який мікроклімат, який метеорологи порівнюють з ялтинським.

Це місце з дивовижною природою. Тут можна порибалити, покататися на теплоході або просто, забравшись на скелі, насолоджуватися краєвидами.

5

КВАРЦОВИЙ КАР'ЄР
[ ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ ]


Мало хто знає, що кварцовий кар'єр, в якому гірничо-збагачувальний комбінат видобуває кварц та пісок у селі Новоселівка, – одне з найкрасивіших місць Харківської області.
Як дістатися
Із Харкова (від Центрального ринку) до Новоселівки відправляються автобуси. Також можна доїхати до кар'єру машиною, однак йти пішки все одно доведеться чимало.
Піщаний кар'єр у Новоселівці утворився внаслідок видобування піску, яке розпочалося тут ще 1938 року. Це місце також називають Блакитним озером, адже вода має насичений бірюзовий відтінок, характерний кар'єрам. Навколо гори чистого білого піску, що робить це місце схожим на оазу посеред пустелі. Глибина штучної водойми сягає 40 метрів.
Зараз піщаний кар'єр визнано приватною власністю, тому купатись у штучному озері категорично заборонено. Однак насолодитися його красою можна і з берега, зануривши ноги у теплий пісок. Також тут часто влаштовують фотосесії, адже на такому фоні світлини виходять просто неймовірними. Гори з різнокольоровими покладами ґрунту схожі на каньйон, а білизна пісків ще більше додає відчуття екзотики.
6

СЕЛО ВИТАЧІВ
[ КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ ]


Витачів, невелике село Обухівського району, що розкинулося на крутих дніпровських пагорбах, вважається одним із найстаріших поселень України. Тутешня атмосфера дозволяє поринути у часи, коли на цій землі ще правили князі. Вражає і природа, яка збереглася тут
у первинному вигляді.

Як дістатися
До Витачева легко дістатися своїм автомобілем або ж машруткою – від автостанції на "Видубичах" ходить автобус. Всього за 30-40 хвилин можна доїхати до потрібного місця.
Вперше село згадується у візантійських хроніках 950 року. Однак археологічні розкопки показали, що люди тут жили ще на півтисячоліття раніше. У давньоруські часи це місце було портовим містом, у бухту якого заходили торговельні судна. А 1100 року у Витачеві відбувся з'їзд удільних князів Київської Русі.

Саме тут, в урочищі Городище, на початку 90-х років минулого століття український письменник-фантаст та дисидент Олесь Бердник оголосив про створення Української Духовної Республіки. А на місці, де, як припускають, відбувався княжий з'їзд, збудували каплицю з незвичним семипроменевим хрестом. Подейкують, що хрест та каплиця створені за проектом Тараса Шевченка.

На території Витачева нараховують близько десяти древніх курганів. Найбільш загадкова з них – гора Красуха, яка вважається найвищою точкою Правобережної Київщини. Деякі дослідники стверджують, що Красуха – одна з найпотужніших позитивних енергетичних точок планети.
Не оминають це місце і кінематографісти: у Витачеві проходили зйомки епізодів таких фільмів як "Пропала грамота", "Богдан-Зиновій Хмельницький", "Право на любов", "Поводир" та багато інших. Свій культовий фільм "Вавілон XX" Іван Миколайчук теж зняв майже повністю тут.

Навіть і зараз краєвиди села можна зустріти у серіалах, рекламних роликах та музичних кліпах українських виконавців.

Трейлер фільму "Поводир" (2014), кадри з Витачева на 1:34
7

ОЛЕШКІВСЬКІ ПІСКИ
[ ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ ]


Олешківські піски – друга за розміром пустеля Європи (найбільша розташована у Румунії). Піски діляться на 7 частин, кожна з яких вирізняється власними природними та кліматичними особливостями – тут зустрічаються навіть невеликі оази.
Як дістатися
Олешківські піски починаються за 40 кілометрів на схід від Херсона.
Доїхати сюди найпростіше автомобілем через Олешки (колишній Цурюпинськ), а потім – далі на схід.

Також є туристичні фірми, які організовують активні 2-3 денні тури Олешківськими пісками.

Знаходиться українська пустеля в Олешківському (колишньому Цюрупінському) районі Херсонської області. Піски у своєму нинішньому вигляді з'явилися тут порівняно недавно. Науковці сходяться на думці, що це сталося через випасання отар овець у ХІХ столітті. Тварини знищили величезні поля трави, звільнивши піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширитися.
Стримують пустелю, яка в діаметрі сягає близько 15 км, штучно насаджені густі ліси. За словами місцевих жителів, тут часто трапляються масштабні пожежі, оскільки ліс легко займається через погодні умови. Гасити полум'я складно, адже дерева були посаджені з точки зору науковців неправильно – занадто щільно.
Незважаючи на те, що Олешківські піски часто називають пустелею, це не зовсім так. За температурним режимом та кількістю опадів їх можна швидше віднести до напівпустель. Влітку пісок нагрівається до 70 градусів, і гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків, розганяють дощові хмари. Тому опадів тут менше, аніж в самому Херсоні, який розташований по іншу сторону Дніпра. Трапляються тут і піщані бурі, під час яких не видно ані неба, ані сонця.
З 2010 року Олешківські піски стали Національним природним парком.

Тут успішно розвивається активний туризм: пішохідні, велосипедні, кінні, авто-, мот походи та трофі-рейди (змагання з подолання бездоріжжя, в якому, як правило, беруть участь позашляховики, мотоцикли та квадроцикли).

8

АКТОВСЬКИЙ КАНЬЙОН
[ МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ ]


Це місце ще називають "Долиною Диявола" або "маленьким Кримом", бо гранітно-базальтові гори за структурою та віком нагадують кримські. Актовський каньйон розташований на річці Мертвовод, поблизу села Актового Вознесенського району Миколаївської області.
Як дістатися
Потрапити до Актовського каньйону можна потягом або автобусом до міста Вознесенськ. Звідти маршруткою до села Трикрати (рейси можуть бути нерегулярними). Їхати 30-40 хвилин. А можна дістатися просто до каньйону на таксі чи власним авто.
Актовський каньйон утворений із древніх вивітрених гранітів, перерізаних річкою Мертвовод на глибину 40-50 метрів. Площа каньйону складає 250 гектарів. Це унікальний комплекс скель, валунів, степової та водної екосистем.
Актовський каньйон – популярне місце для кемпінгу. Намети тут зазвичай ставлять у долині річки. Але існує й повноцінний комплекс з усіма зручностями – водою, душем, світлом. Розташований він на території села Актового. Там же можна брати в оренду намети та каремати. Ще можна оселитися в будиночку у приватному секторі.
9

КІНБУРНСЬКА КОСА

Кінбурн поєднує непоєднуване: степи і кримські сосни, прісні води Дніпро-Бузького лиману та солоні озера. Це місце для тих, кому потрібне перезавантаження у дикій природі.
Як дістатися
Незважаючи на те, що Кінбурнська коса пов'язана з материковою Україною, доїхати сюди автомобілем досить непросто. Виняток – позашляховики. Замість дороги тут глибокий пісок, тому легше дістатися водою: на косі переважно користуються катерами.

Способів доїхати на Кінбурнську косу є кілька. Номер один – найбільш екзотичний. Це водні ракети з Миколаєва, Херсона, Нової Каховки. Вони прибувають на причал Нібулон, ближче до краю коси. Також можна дістатися з Очакова на баркасі до села Покровське. Ще один варіант – добиратися рейсовими автобусами. Це актуально, якщо погодні умови не дозволяють доплисти на баркасі чи ракеті.

Назва місцевості походить від турецьких слів "кіл" – волосся і "бурун" – мис. У XV столітті турки побудували на півострові фортецю Кілбурун, звідки і пішла нинішня географічна назва півострова та коси. Кінбурнська коса – це мис завдовжки близько 40 і завширшки трохи менше 10 кілометрів, розташований між прісним Дніпро-Бузьким лиманом та солоною Ягорлицькою затокою. Коса, досить широка на початку, у найвужчій частині сягає всього кілька метрів.
Тут немає крутих готелів, парасольок з шезлонгами і офіціантів з мохіто, тут ніхто не кричить на пляжі: "Пахлава медова, креветки, гаряча кукурудза!". Тут інший відпочинок, більш дикий: білий чистий пісок, багатовікові сосни, унікальні рослини, тварини і птахи. Фазани тут буквально бігають доріжками, як у нас гуси. Відрив від цивілізації на Кінбурнській косі чи не найсправжнісінький: інтернету тут практично не знайти.
На території Кінбурнської коси розташоване знамените "Орхідейне поле", котре перебуває під охороною національного та регіонального природних парків. Воно займає площу близько 60 га та є найбільшим у Європі полем наземних орхідей (назви українською – зозулинців, плодоріжок), яких тут зростає п'ять видів: блощичний, розмальований, болотний, салеповий та запашний. Всі вони занесені до Червоної книги України. Цих квітів тут кілька мільйонів. Помилуватися цвітінням наземних орхідей можна з кінця квітня до середини червня.
Саме Кінбурн був одним із центрів збору чумаків – тут вони запасалися сіллю. Сьогодні можна побувати на їхньому місці, прихопивши із собою кілька соляних кристалів.

Увагу тих, хто приїздить на Кінбурн, безперечно привертають "марсіанські" водойми-ропи рожевого кольору – готовий фон для атмосферних знімків в Instagram. Незвичайний відтінок вони отримали завдяки унікальним мікроводоростям-антиоксидантам. Це чи не єдиний живий організм, здатний вижити у такому концентрованому розчині солі.

Купатися на косі можна всюди: вода прозора, заходити зручно – перші метрів сто мілина. Місцеві жартують: якщо у розпал сезону побачиш на пляжі когось на відстані 200 м – це вже натовп. Якщо ж приїхати на Кінбурн на початку сезону або в травні, то вода там тепліша, ніж у морі.
Для невибагливих туристів на Кінбурні знайдеться чимало приватних пансіонатів: зазвичай це просте обійстя з будинком, в якому господарі обладнали окремі кімнати для відпочивальників.

Однак справжнім поціновувачам дикого туризму, для яких головне – єднання з природою, найліпше влаштувати відпочинок у наметовому містечку "Кінбурнській простір". Не кожен зможе оцінити привабливість такої подорожі, адже для багатьох пріоритетним виявляється наявність кондиціонера та зручностей у номері. Однак є у такому дикому відпочинку своя романтика. Така відпустка точно запам'ятається надовго.
9

ТЕРЕБОВЛЯНСЬКИЙ ВІАДУК
[ ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ ]


Унікальний міст-віадук розташований на території Тернопільської області, неподалік від села Плебанівка. Віадуками називають інженерні шляхові споруди на високих опорах, збудовані над глибокими ярами або ущелинами. Теребовлянський (Плебанівський) віадук входить до рейтингу найкрасивіших мостів України.
Як дістатися
Доїхати до Плебанівського віадука можна з Чернівців потягом до станції "Теребовля", далі пішки (близько 4 кілометрів). Через Плебанівку пролягає автодорога М19, якою зручно діставатися з Ковеля, Луцька, Тернополя, Чернівців. Орієнтир, біля якого варто звернути з основної дороги, – старий хрест у Плебанівці (на вулиці князя Василька). Віадук добре видно і безпосередньо з автодороги.
З 1867 до 1918 року Тернопільщина входила до складу Австро-Угорської імперії, уряд якої сприяв залізничному сполученню на Закарпатті, Буковині та Галичині.

У 1896 році було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль – Копичинці, що сполучала Галицьке Поділля з Буковиною. Саме на цій важливій залізничній гілці у селі Плебанівка Теребовлянського району був побудований дев'ятиарковий кам'яний залізничний віадук.

Цікаво, що міст, який збудували всього за 4 роки, слугує за призначенням вже понад 150 і при цьому зовсім не виглядає зношеним.

Свій початковий вигляд віадуку вдалося зберегти завдяки надійній кам'яній кладці та дев'яти високим аркам.

Споруда є одним із шести збережених віадуків України із залізничною колією. Три з них розташовані на Тернопільщині, ще два – на Львівщині й один на Івано-Франківщині. Теребовлянський віадук потрапив у ТОП-3 найкрасивіших мостів України (разом з Інгульським мостом у Миколаєві та Старим австрійським віадуком у Ворохті).

Декілька років тому Укрпошта випустила марку із зображенням Плебанівського віадука, яка високо цінується філателістами.

Помилуватися міццю і величчю віадука приїжджають мандрівники з різних куточків України. Багато хто помічає схожість споруди з віадуком із фільму про Гаррі Поттера. Там, у шотландському селі Гленфіннан, герої стрічки їхали потягом через віадук у Хогвартс.

Саме тому інколи Теребовлянський віадук ще називають "мостом Гаррі Поттера".
Подорожуючи Україною у цьому тексті, виникає велике бажання побачити все на власні очі. Окрім широковідомих, є в нашій країні куточки, які заслуговують не менше уваги. Адже перш за все потрібно цінувати свою внутрішню географію. Мандруйте малознаними маршрутами України, щоб аж захоплювало подих і хотілося сказати:
"Як прекрасно у нас вдома".
Автор: Вероніка Кордон