Російський президент уже не розрізняє поняття влада і Росія, не бачить грані між інтересами власними і російськими... Саме цим можна пояснити його цинічні висловлювання про вбивство журналістки Політковської...
Росія давно демонструє дике ставлення до інститутів демократії та громадянського суспільства. Воно всіляко прищеплюється владою як природне для російського суспільства. Мовляв, тоталітаризм, низький рівень життя – для Росії добре, демократія, зростання добробуту – погано. На компрометацію демократії як цивілізаційного явища працюють органи влади, спецслужби, контрольовані ЗМІ, спеціально створені недержавні структури. Дійшло до того, що будь-які натяки на демократію сприймаються російською владою як ворожі.
Усе це непрямо свідчить про підготовку Росії до нав’язування громадської думки про можливість третього терміну президентства Путіна, а також про його страх бути викритим, розкритикованим, що знову ж таки загрожує втратою влади та провідних позицій у розподілі капіталів.
Занепад політичної активності в молодій пострадянській республіці призвів до того, що Путін уже не розрізняє поняття влада і Росія, не бачить грані між інтересами власними і російськими. “Росія – це я”, – вважає російський правитель у ХХІ столітті.
Саме цим можна пояснити його цинічне висловлювання про вбивство журналістки Ганни Політковської. Вдумаймося: “Політковська була гострим критиком діючої влади в Росії... – сказав він, з чим, напевне, не можна не погодитися.” І далі: “Убивство Політковської завдає Росії більшої шкоди, ніж самі її публікації”.
Звідси випливає таке.
По-перше, Путін вважає саму критику влади злом, шкодою, те, з чим потрібно боротися.
По-друге, він ставить на шальки терезів, на його переконання, речі одного порядку – критичні публікації щодо влади та убивство їх автора.
І нарешті, по-третє, російський президент ототожнює чинну владу, тобто себе, з Росією (журналістка шкодила владі, але її вбивство завдало Росії ще більшої шкоди).
Путін, мабуть, і не здогадується, що опозиційна журналістка та її публікації – це теж Росія, не менш російська, ніж він сам. І що його політика придушення демократії завдає Росії справді непоправну шкоду...
Власне, висновки кожен зробить сам. Не хочу їх нав’язувати. Скажу лишень: мені прикро, що в такій великій країні так багато залежить від однієї особи, від її примх, бажань, світогляду, рівня інтелекту та ставлення до суспільства. І так мало залежить від самого суспільства.
Оксана Охрімчук, Київ–Москва