За радянських часів основними носіями історичної правди про український народ були представники Діаспори. Таким чином память про жертви Голодомору збереглася впродовж понад півстоліття. Діаспора доводила перед світом, що Великий Голод 1932-33 був Геноцидом українського народу. Натомість СРСР заперечував це і навіть насаджував, що голоду в 1932-33 взагалі не було. До речі, в той час СРСР експортував зерно. Натомість голоди інших часів ( 20-их і 40-их років) СРСР визнавав, як наслідки природного лиха, війни, тощо та навіть у той час шукав допомоги у Заходу.
Пройшли процеси переоформлення колонії на незалежну державу. Почала сама Україна говорити про Великий Голод 1932-33. Всі президенти України визнали цю велику трагедію та намагалися не тільки допомогти Діаспорі у представленні цієї історичної правди перед світовим товариством, але зрозуміли потребу просвіти і власного населення, яке було виховане на радянських підручниках та пропаганді. Почали з`являтися книжки і памятники жертвам в Україні - від Хреста на Михайлівській площі до Меморіалу на вулиці Івана Мазепи, а з розсекреченням архівів КДБ на території України (і навіть частково у Москві) розпочалося нове солідне наукове дослідження не тільки великої трагедії, але й страшного злочину. Найбільша заслуга у цьому була Президента Ющенка, який робив це діло не тільки „екс офіціо”, але з власного переконання. В цьому багато допомагав новостворений Інститут Національної Памяті.
З першим днем приходу до влади Віктора Януковича все змінилось. Після першої хвилини складання присяги Президента України Віктор Янукович цю присягу зломив - викинув з інтернетної сторінки Президента України матеріали про Голодомор. А вершиною збезчещення ним жертв Голодомору стала заява в квітні цього року, коли, відповідаючи на запитання депутатів Парламентської Асамблеї Ради Європи в Страсбурзі, він сказав:
„Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей...Але визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР.”
Цікаво, що з приводу цієї заяви Віктора Януковича як Президента України не з`явилася хоча б якась наукова екпертиза в підтримку його оцінки. Одначе нічого дивного, бо такої екпертизи не могло бути. Про листування між Сталіним і Кагановичем („поставити собі ціллю перетворити Україну в найкоротший термін в справжню фортецю СРСР, в дійсно взірцеву республіку”), про „Директиви РНК СРСР і ЦК ВКП (б) про запобігання масовим виїздам голодуючих селян за продуктами” (з 22 січня 1933 заборонити виїзди, але тільки з України та Кубані (земель, густо населених українцями), мабуть, вже всім, хто хоче таке знати, відомо. У додатку розсекретили Перепис налення СРСР від 1937 року, з якого виготовили табелі приросту населення десятьох найбільших національностей Радянського Союзу на підставі двох переписів населення СРСР 1926 та 1937 років:
| Національність | 1926 | 1937 | 1937 у % до 1926 |
| Росіяни | 77 791 124 | 93 933 065 | 120,7% |
| українці | 31 194 976 | 26 421 212 | 84,7% |
| білоруси | 4 738 923 | 4 874 061 | 102,9% |
| узбеки | 3 955 238 | 4 550 532 | 115,0% |
| татари | 3 029 995 | 3 793413 | 125,2% |
| казахи | 3 968 289 | 2 862 458 | 72,1% |
| євреї | 2 672 499 | 2 715 106 | 101,6% |
| азербайджанці | 1 706 605 | 2 134 648 | 125,1% |
| грузини | 1 821 184 | 2 097 069 | 115,1% |
| вірмени | 1,568,197 | 1,968,721 | 125,5% |
Тобто, тільки дві національності в СРСР не тільки не зазнали росту за цей час, але навіть зменшилися – українці і казахи.
Сталінська колективізація в Казахстані позначилася тим, що в казахів забрали 80% тварин. Ця жорстока політика позначилася на скороченні населення, одначе не стрімкої смертності, як між українцями. Казахи - кочовий народ, кордони якого не були закритими. За підрахунками науковців майже 2 мільйони казахів емігрували з Казахстану, а з них понад 1,5 мільйона емігрували в Китай, тобто поза СРСР і тому не могли бути зафіксовані, як кількість казахів в СРСР у 1937 році. Коли б цих бодай 1,5 мільйона додати , то казахів у 1937-ому в СРСР нараховувалось би 4 362 456, що становило б невеликий, але все ж таки ріст на 109,9%. Тобто спад, який можна пояснити тільки надмірною смертністю, властивий лише українцям.
Правда деякі напів „апологети” пояснюють цей спад тим, що в наслідку терору українці почали не признаватися, що вони українці. Але чому тоді признавалися до своєї національності білоруси і чому чисельність українців зросла від 1937року згідно з переписом1939 року?! Адже ж це були тяжкі роки „єжовщини.” Є тільки одна відповідь – Голодомор.
Немає сумніву, що за радянських часів, а зокрема за Сталіна, натерпілися всі народи СРСР. Однак Великий Голод 1932-33 був не тільки нестерпною мукою, він був надмірною трагедією, під час якої режим у Москві намагався вчинити Геноцид українського селянства. А коли додати до цього намагання ліквідувати українську інтелегенцію ще від 1929 року, то цей період позначився наміром Москви виконати Геноцид української нації. На жаль, до якоїсь міри цей кримінальний план вдався, і тому сьогодні при владі в Україні є Януковичі, Табачники, Грищенки і їм подібні.
Аскольд Лозинський