Ряд членів уряду демонструє переважно базарно-хамський стиль спілкування і з опонентами, і з журналістами. Шановні, якщо вже ви припхалися в столицю - то, може, пора вже обтесатися і почати окультурюватися потроху?
Думка
Останнім часом владно-опозиційні верхи ввели в моду досить дивний стиль спілкування між собою - «перегавкування» через усі доступні канали масового мовлення.Складається враження, що керівники Кабміну, Секретаріату, парламенту і представники опозиції знаходяться на якихось ізольованих островах, на яких повністю відсутні всі засоби зв`язку - телефон, пошта (звичайна і електронна), Інтернет. І бідолахи ніяк не можуть поспілкуватися один з одним інакше, окрім як за допомогою журналістів - через телеекран або газетну сторінку.
Деякі члени уряду демонструють переважно базарно-хамський, зневажливий стиль спілкування і з опонентами, і з журналістами. Особливо відзначився у цьому плані перший віце-прем`єр-міністр і міністр фінансів Микола Азаров у своїй апеляції як до Секретаріату Президента і до опозиції, так і до преси. Про віртуозне використання офіційного сайту Міністерства фінансів для суперечки з опозицією і особисто Юлією Тимошенко, десь вже, здається, писали.
А ось вам свіжачок. Днями Азаров сказав, що заяви опозиції про збільшення податкового навантаження на бізнес у зв`язку з майбутніми парламентськими виборами це «бред сивой кобылы». Або ось «заява» Азарова щодо ситуації з ліквідацією наслідків катастрофи у Львівській області: «Якісь заступники глави Секретаріату Президента, якісь начальники підрозділів Секретаріату Президента, губернатори у нас почали виступати з якимись непродуманими заявами. Їм би треба було рот на замок і займатися тією справою, якою вони повинні займатися, виконуючи службовий обов`язок . Вони не політичні фігури і не політичні діячі. З екранів телевізорів не сходять»
Миколо Яновичу, абсолютно з Вами згодна. До речі, Ваша теза про те, що потрібно не зависати на екранах телевізора, а «рот на замок» і займатися тією справою, якою належить за службовим обов`язком, - цілком можна застосувати не тільки до «якихось заступників глави Секретаріату», але і до багатьох членів уряду.
Зробив свій внесок пан Азаров і в етикет. Коментуючи слова нашоукраїнки Ксенії Ляпіної про те, що, роблячи зовнішні запозичення, Україна збільшує зовнішній борг, Азаров обурився і сказав: «ТИ ж за бюджет голосувала. ТВІЙ є підпис на бюджеті країни. Там все розписано, скільки Україна повинна зайняти на внутрішньому і зовнішньому ринках. Чого ж ТИ розповідаєш, що Україна в борги залізає?» Яке, мовляв, може бути шанобливе звертання до жінки, якщо вона - політичний опонент. Спасибі, що хоч не матюками...
І це - тільки «улов» останніх декількох днів. Чи не забагато буде? Чи, може, перший віце-прем`єр так втомився від трудів праведних, що «за базар» не відповідає (даруйте, за «регіональний» жаргон)?
Окремо хочеться нагадати Азарову М.Я. його пасажі на прес-конференціях по відношенню до журналістів. Звернення типу, «щось не чую аплодисментів» (успіхам уряду) і «до вас, що, не доходить?» (здається, щодо правомірності підписання Президентом указу у сфері держзакупівель за наявності закону) просто шокують. Взагалі, навіть непрофесіоналові зрозуміло, що формат прес-конференцій не допускає аплодисментів з боку преси на адресу чиновника, який виступає (не цирк все-таки і не диктатура, поки що).
Не відстає від першого віце-прем`єра і «надзвичайний міністр» Нестор Шуфрич. Телеглядачі мали задоволення споглядати заочну суперечку (іншого слова не підберу) Шуфрича з заступником глави Секретаріату Віктором Бондарем. Не розійшлися два великі начальники в оцінці дій один одного щодо організації ліквідації екологічної катастрофи в Ожидові. Не вникатиму в суть і обгрунтованість претензій, проте форма їх висловлення з боку несамовитого Нестора була просто неприпустимою. Звучало це приблизно так: цей Бондар, не пам`ятаю як його звуть, здається Віктор, який, коли був міністром транспорту, тролейбус від трамвая відрізнити не міг і т.д. і т.п..
Цікаво, а як вони працюють, якщо навіть не знають імен один одного?
Що це у нас у владі за методи почали пропагуватися і розповсюджуватися - якщо немає аргументів, «опустити» опонента по самісіньке далі не можу, проявити неповагу до дорослого керівника, який на даний момент потрапив у владу? Дивитися гидко. Шановні, якщо вже ви припхалися в столицю - то, може, пора вже обтесатися і почати окультурюватися потроху? Не своє містечкове хамство до Києва везти, а до високої столичної культури причащатися і переймати основи поведінки. Інтелігентами ставати, не побоюся цього слова. І приклад звичайним громадянам показувати.
Ну і, врешті-решт, спробуйте знайти телефонні номери один одного, зідзвонюйтеся, розмовляйте і вирішуйте питання, обговорюйте проблеми, з`ясовуйте стосунки, врешті-решт. Але не на публіці (для піару), а просто між собою, без преси, без електорату. Для того, щоб Ваша основна справа - управління країною - не страждала і, нарешті, зрушилася в потрібному для народу напрямі. І тоді вам не доведеться розповідати нам, що ви для нас зробили. Ми самі все побачимо і відчуємо.
Не треба розповідати, що чиновник з іншого відомства - непрофесіонал. Краще відзвітуйте, чому у вашому відомстві проблеми і як ви їх вирішуєте. Адже нас, телеглядачів і читачів, все менше цікавить, що чиновник Х сказав про чиновника/депутата N. Все більше роздратування викликає потік словесного лушпиння, що сиплеться через екрани у наші квартири. Який сенс у цьому для нас, яка від цієї псевдоінформації користь країні і окремим її громадянам? Адже нам набагато цікавіше дізнатися - чому за останні декілька місяців на залізниці аварія за аварією, чому про ту саму фосфорну катастрофу місцеві жителі дізналися «з телевізора», а не в результаті екстреного сповіщення відповідних служб, чому в Києві «дерибанять» землю, чому продовжується підкилимова приватизація і ще багато-багато чому?
То, можливо, журналістам варто оголосити бойкот на трансляцію взаємних обпльовувань? Може це змусить наших керівників нарешті почати спілкуватися один з одним особисто і у справі. А, спілкуючись «очі в очі», може, і грубіянити один одному менше будуть - хоч би зі страху в обличчя отримати.
Тетяна, м. Київ