Головним механізмом, який надалі забезпечуватиме зростання статків олігархів, буде монополізація основних ринків виробництва й продажу товарів і послуг та отримання високого доходу.
Дедалі все більше доводиться говорити про зростання монополізму в українській економіці. Проблема в тім, що монополісти починають активно зачіпати інтереси кожного з нас.
Переважна більшість українських громадян, особливо малозабезпечених, погано усвідомлюють, що їх щоденно обкрадають монополісти. Громадяни з надією очікують від держави якусь 30-50-гривневу надбавку до пенсії чи зарплати, і не усвідомлюють, що в цей момент у їхніх кишенях безпардонно копирсаються українські монополісти, витягуючи значно більше від тієї омріяної доплати. Щорічні втрати громадян від дій українських монополістів вже сягають щонайменше кілька десятків мільярдів гривень. Хоча ця цифра, можливо, уже перетнула стомільярдний рубіж. Якщо за офіційними даними Державної служби статистиків у 2011 році українці витратили на придбання товарів та послуг 1 трильйон 24 мільярди 249 мільйони гривень, то можна припускати, що від 5 до 10 відсотків цієї суми були переплачені нашим монополістам.
Зараз можемо спостерігати наслідки діяльності монополістів та картельних змов в усіх сферах виробництва та продажу товарів і послуг. В Україні формується та набирають сили як загальнонаціональні, так і регіональні монополісти. Можна спостерігати монополізацію виробництва яєць, курячого м’яса, молокопродуктів, хлібопродуктів у багатьох регіонах.
А ще можна згадати монополізацію торгівлі та змови торговельних мереж, які обкрадають як виробників товарів, так і покупців. При цьому органи влади максимально сприяють цій монополізації, цілеспрямовано перешкоджаючи діяльності для невеличких крамниць продовольчих товарів.
А картельних змов на ринку нафтопродуктів не бачить, мабуть, лише керівництво Антимонопольного комітету, хоча для всіх, хто працює на цьому ринку, це секрет полішинеля. Антимонопольний комітет перетворився глухий і сліпий, він не бачить і не чує, що майже всі хімічні підприємствами контролюються одним олігархом, а видобування вугілля, виробництво теплової енергії захопив інший олігарх.
Особливо слід відзначити майже тотальну монополію на ринку житлово-комунальних послуг, де громадян безпардонно обкрадають жеки, водоканали, облгази, обленерго та постачальники теплової енергії, які, не виконуючи в повному обсязі своїх зобов’язань, мають можливість здирати кошти з населення в повному обсязі. І громадяни нічого не можуть зробити з цим, бо мають справу з монополістами.
Можна згадати також монополізм на авіаперевезеннях.
Сфери монополізації ринків та картельних змов можна перераховувати ще досить довго.
Добре відомо, що негатив від діяльності монополістів полягає не тільки в тому, що вони обкрадають мільйони громадян. Вони цілеспрямовано знищують малі та середні підприємства, захищаючи себе від конкуренції з їхнього боку. Тим самим позбавляючи роботи та заробітків сотні тисяч громадян. Але й це ще не все. Монополії за своєю природою заперечують розвиток. В умовах браку конкуренції немає необхідності для зниження витрат та підвищення ефективності діяльності. За всі їхні помилки, незграбність заплатять споживачі. Їхнє існування можливе лише за умови постійного підживлення корупції чиновників і політиків, які сприяють монополізації та пограбуванню громадян. При цьому монополісти в умовах браку конкуренції деградують не тільки самі. Свої метастази неефективності вони поширюють на всю систему суспільних відносин.
На жаль, наші політичні вожді, багато розповідаючи про те, як вони турбуються про доходи маленьких українців, зовсім не бажають звертати увагу на діяльність монополістів, які обкрадають громадян. І це не тільки тому, що вони не усвідомлюють глибину цієї проблеми. Усе значно гірше. Мабуть, у всіх наших провідних політичних партіях є представники тих самих загальнонаціональних та регіональних монополістів. І це – справжня причина того, що проблема демонополізації в українській економіці не порушується у партійних промовах та програмах. Так наші народні депутати, ратифікувавши 15 грудня 2010 року Протокол про приєднання України до Енергетичного співтовариства і взявши зобов’язання імплементувати положення так званого Третього енергетичного пакета, нічого по суті за минулий рік не зробили. Хоча його положення прямо передбачають демонополізацію секторів електроенергетики та газу шляхом відокремлення виробництва або оптового продажу від транспортування та роздрібного продажу кінцевим споживачам. Причому ця вимога стосується не тільки, наприклад, розділення Нафтогазу, а й обл- та міськгазів, а також обл- та міськенерго. А по суті це має стосуватися також водоканалів та виробників теплової енергії.
Найближчими навіть не роками, а місяцями має завершитись остаточний дерибан державного майна. При цьому можливості розкрадання коштів державного бюджету дедалі звужуються, бо держава не може забезпечити виконання своїх навіть мінімальних соціальних функцій. Отже, головним механізмом, який надалі забезпечуватиме зростання статків олігархів, буде монополізація всіх основних ринків виробництва та продажу товарів і послуг та отримання монопольно високого доходу.
Очевидно, що терпець має урватися передусім у самих громадян. Вони мають зрозуміти, що демонополізація економіка захищає їхні особисті інтереси. Й одна з головних вимог до політиків має стосуватися боротьби з монополізмом. А якщо вони не порушують цю проблему, то навіщо за них голосувати?
Борис Кушнірук