Можна з упевненістю стверджувати, що зростання рейтингу влади не є ні дивом, ні змовою «соціологів-шкідників», а стало результатом повільного, але поліпшення життя українців.
Звідки росте рейтинг? З погляду динаміки електоральних уподобань українців, 2011 рік, особливо його другу половину, можна визнати вельми вдалим для української опозиції. В першу чергу, йдеться про зниження рейтингу Партії регіонів (з 16.8% у лютому до 12.5% в листопаді 2011 року – КМІС) і Президента Віктора Януковича (з 17,2% в травні до 13,3% в грудні 2011 року – Центр ім. Разумкова).
Ці дані, що цілком логічно, давали представникам опозиції привід не тільки оптимістично оцінювати свої перспективи на майбутніх виборах (хоча рейтинг опозиційних сил не виріс, за винятком партії УДАР Віталія Кличка), але і заявляти про відсутність підтримки населенням влади її реформ.
Тим неочікуванішим (в першу чергу – для опозиції) стали дані соцопитувань за лютий 2012 року, що продемонстрували істотну зміну картини віддавання політичних переваг українцями. Після затяжного падіння рейтинг Партії регіонів, за даними КМІС, у лютому виріс до 17.3% (дослідження проводилося ще до об'єднання ПР з партією «Сильна Україна» Сергія Тігіпка); практично таким же став рейтинг у Віктора Януковича – 16.8%. Позитивну динаміку рейтингів регіоналів і Президента підтвердила також соціологічна служба «Рейтинг».
Представники опозиційних партій, як повелося, відмовилися вірити даним соцопитувань, посилаючись на те, що такий різкий стрибок рейтингу «партії влади» і Президента просто неможливий в умовах погіршення економічної ситуації в країні.
Постановка питання цілком логічна. Але чи справді в країні відбувається погіршення економічної ситуації?
Відповідь на це питання не така вже проста, як може здатися. Наприклад, з макроекономічними показниками – все гаразд: зростання українського ВВП в 2011 році склало 5% на тлі зростання єврозони всього на 1.7%; для порівняння – в 2010-му ВВП виріс на 4.2%, в 2009-му – впав на 15%. Що стосується інфляції, то вперше з 2011 року її індекс опинився в межах 5% (4.6%).
Втім, скепсис опозиції з приводу макроекономічних показників має під собою ту безперечну основу, що рядові українці оцінюють свій рівень життя зовсім не за цими цифрами. «ВВП на хліб не намажеш», – таке сьогодні гасло тих, при кому ВВП падав.
Що ж до зростання за рік реальної заробітної плати на 8.7%, то цей показник не здатний поки повністю перекрити незадоволеність українців своїм рівнем життя і невпевненістю в завтрашньому дні. Особливо, – на фоні не до кінця подоланих наслідків фінансово-економічної кризи.
І, все ж таки, існують економічні показники, що дають більш-менш об'єктивну картину змін, що відбуваються в українській економіці, а услід за нею і в цілому суспільстві. Так, в 2011 році майже на 15% виріс оборот роздрібної торгівлі (у порівнюваних цінах), а приріст коштів на банківських депозитах фізичних осіб перевищив 13%. Таким чином, українці стали за рік істотно більше і витрачати, і зберігати. А зростання платоспроможності вже безпосередньо пов'язане зі зростанням добробуту.
Ще одним свідоцтвом зростання добробуту населення є збільшення пасажирообороту. Так, для найдорожчого виду транспорту— авіаційного — зростання цього показника перевищило 25%. Крім того, кількість українців, що виїжджали минулого року за кордон, збільшилася в порівнянні з 2010 роком більш ніж на 2.5 млн людей, тобто на 15%.
Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що зростання рейтингу влади не є ні дивом, ні змовою «соціологів-шкідників», а став результатом повільного, але поліпшення життя українців.
Зрозуміло, за допомогою статистичних викладок переконати людей у тому, що вони стали жити краще – неможливо. Це – суб'єктивне відчуття, пов'язане зі співвідношенням бажань і можливостей. І після дворічної економічної «ями» українці цілком природно незадоволені швидкістю виходу з кризи. До цього варто додати можливості споживчого кредитування, які до кризи додавали відчуття «гідного рівня життя», а зараз, з огляду на багато обставин, не дають такого ефекту.
В той же час, якщо макроекономічні і «статистичні» показники збережуть свою тенденцію до зростання, то неминуче спрацює закон переходу кількості в якість. В цьому випадку – в суб'єктивну упевненість українців, що їх рівень життя росте.
Наприклад, психологічно дуже важлива стабільність гривні по відношенню до долара: при нинішній владі курс незмінний (у допустимих межах ринкових коливань), банківська система працює без збоїв.
Можна нагадати деяким політикам з короткою пам'яттю, як при першому уряді Юлії Тимошенко курс долара був за три дні вкачаний з 5.3 до 5.05. «Репетиція» була, мабуть, визнана успішною і в 2008 за кілька місяців курс гривні опустили з 4.6 до 8.0. Кількість «проблемних» банків обчислювалася десятками, а число постраждалих вкладників – мільйонами.
Можна ще зупинитися на регуляторній політиці, – улюбленій мішені критики опозиції. Немає сумнівів, що політиків нинішньої влади у сфері «регуляторки» можна звинувачувати і в недостатніх темпах, і в певній непослідовності. Але ж нікуди не подітися від того факту, що за показником зручності ведення бізнесу (рейтинг авторитетного агентства Bloomberg, опублікований у середині березня ц.р.) Україна сьогодні знаходиться на цілком гідному 45 місці з 162 країн.
На підході – початок реалізації пакету соціальних ініціатив Президента.
Українського виборця не обдуриш. Якщо він визнає, що поліпшень немає, або вони недостатні - переможе опозиція. Але для цього їй треба стати альтернативою влади. Поки її критика більше схожа на заздрість переможеного, а чіткого сигналу суспільству «ми зробимо краще» не видно.
Ну, а якщо поліпшення будуть очевидні, то виборець проголосує за продовження каденції тих, хто це поліпшення йому забезпечив.
Дмитро Джангіров