Я щось не можу збагнути, чому ви всі запитання ставите російською, адже я приїхав до України, чи не так? – запитував американський режисер.
Успішний режисер сучасності, переможець минулого Венеціанського кінофестивалю Даррен Аронофоські приїхав до України презентувати свою переможну картину «Рестлер», яка офіційно стартує в українському прокаті 16 квітня. Так продовжується його презентаційне турне і, на щастя, цей тур не оминув і Київ. Та тільки Мікі Рурка він десь загубив у дорозі. Відомо, що в Москві вони презентували картину удвох.
Усе почалося у кінозалі «Ультрамарину» з перегляду фільму «Рестлер». Потім – зустріч з режисером і прес-конференція. Журналістів було багато, може під 100. Враховуючи, що поспілкуватися з Дареном випадає нечасто, а питань з’явилося багато: про «Рестлера», попередні роботи, життєву позицію, музику а ще багато чого.
Конференція почалася дуже жваво, проте Дарен майже на кожне запитання відповідав, наче захищаючись.
Мені цікаво бачити, як чоловіки плачуть. У цьому є щось драматичне. І це брехня, що ви не плачете, і ви... У чоловічих сльозах щось є. І ви плачете, плачете наодинці? – Запитував він у аудиторії, та аудиторія мовчала.
– Даррене, згадайте Ваш досвід з наркотиками, який він був?
– О, (сміється. – Авт .), та ні згадайте свій досвід. А який він був у вас?
– У мене не було взагалі, – відповів журналіст.
– О, та ви брешете! Подивіться на брехуна! Людина каже, що не було досвіду з наркотиками. – віджартовувався він, водночас намагаючись збагнути – може і таке буває…
– Взагалі щодо наркотиків, продовжив Аронофські, – я хотів би сказати, що це велика проблема. Це велика проблема в Америці. І, як на мене, наркотики, або принаймні деякі з них, думаю краще легалізувати. Адже для нас це проблема. І для Мексики…. У нас занадто багато вживають наркотиків.
– Що Вам подобається більше – займатися коханням чи створювати фільми?
–О, ну ви знаєте робити кіно це складно…. Це дуже складно. Я б навіть сказав, що це одна з найжахливіших і найважчих професій. Тому з відповіддю все дуже просто.
– Ви боїтеся смерті?
– Звичайно, – після довгої паузи відповів режисер.
– Даррене, після того як Оскар за кращу чоловічу роль дістався не Мікі Рурку, а Шону Пену, який зіграв політика-гея, не думали ви про те, якщо Ваш герой був би геєм, можливо, і перемога би припала вам?
– Ще б пак (сміється. – Авт .)! Ні, це я жартую! Та все ж знаєте Мікі за роль у моєму фільмі вже встиг отримати цілу купу нагород, які в нього заповнили цілу полицю вдома. До нього повернулася зірковість, популярність. Навіть було таке, що десь після виходу фільму він мені телефонує і кричить: «Що ти накоїв?! Усі мене фотографують, папараці не дають вийти з дому!». Чесно кажучи, шкода що Оскара він не дістав. Академіки подумали, що політика, мабуть, важливіша за спорт. Але я бачив як зіграв Пен, і він також зіграв чудово.
– За Рурком взагалі останніми роками закріпилася жахлива репутація неадекватної людини, скандаліста, та чому все ж таки він?
– Так, ви праві, все це так. Але це все в минулому. По-перше, він зараз змінився і виправився. Став дисциплінованим, не п’є і не б’є нікого, наскільки я знаю. Хоча характер у нього ще той. Мені доводилося його, ніби ображати, провокувати, щоб він зіграв у сценах, як я хотів. Але головна проблема для мене була не в цьому, а в тому, щоб вмовити продюсерів дати гроші на фільм, де Мікі зіграє головну роль. І ті мізерні для американського кіно гроші – 6 мільйонів – було дістати дуже складно. Мені пропонували взяти іншого актора. Наприклад, Ніколаса Кейджа і тоді бюджет одразу зростав, але з грошима казали мені продюсери вже не буде проблем. Я довго думав, потім якось навіть ходив по місту і питав людей – що ви думаєте про Рурка, хотіли б його побачити у цій ролі? Так, і прості люди казали, що хотіли б. Тому подумавши, я вирішив настояти на своєму. І ось маємо результат.
– Чи будете Ви ще працювати з Мікі, адже у Вас вийшов вдалий тандем?
– Я не знаю. У Мікі зараз стільки пропозицій. У нього стільки нових проектів. Гадаю, зовсім скоро ми його побачимо у цікавих картинах. Але щодо нас, не знаю. У майбутньому думаю, так, може років через 5. Можливо, коли знову треба буде його рятувати і він завалить свою кар’єру (сміється. – Авт .). Ви знаєте, у Мікі видатний життєвий шлях, він переживав страшні депресії. Над ним просто сміялися люди, коли ми з ним ходили по місту, і казали: «Подивіться на його обличчя, це жах!». Було й таке, що він заходить в аудиторію, а з ним ніхто не хоче спілкувати, і відвертаються від нього. Зараз усе змінилося. Він змінився. І я дуже радий за нього.
Американського режисера не оминули й запитання політичні…
– А щось я не можу збагнути, чому ви всі питання ставите російською, адже я приїхав до України, так?
Тут йому одразу організатори – та у нас, мовляв, дві мови люди знають, говорять хто на якій хоче. І тут журналісти одразу підхопили і сказали – так, так. І після цього вже дехто почав питати українською.
– А-а-а!, – сказав Даррен. – Так, я вже бачу – вас 50 на 50. То ви тепер маєте побитися один з одним.
Даррен Аронофські зізнався, що він не бачив жодного російського або українського фільму.
Американський режисер поїхав з перс-конференції як справжня голлівудська зірка, встигши дати понад 150 автографів. Три кремезні охоронці провели його до чорного лімузину і поминай, як звали.
(Рецензію на картину "Рестлер" читайте у наступних матеріалах).
Ганна Соколова