Нехай сюжетна лінія слабка, монологи героїв убогі й ненатуральні, але саме батальні сцени витягують стрічку з болота голлівудської патоки… Рецензія
Нехай сюжетна лінія фільму слабка, монологи героїв убогі й ненатуральні, але саме батальні сцени витягують стрічку з болота голлівудської патоки… Рецензія
Увазі вітчизняного глядача, давно і надійно загартованого телесеріалами на античну тему типу «Геркулеса» чи «Ксени – принцеси воїнів», нині пропонується не менш адаптоване твориво в стилі голлівудського «галопу по європах». Отже, «Битва титанів» від французького режисера Луї Летер’є, відомого нам за стрічками «Перевізник 2» і «Неймовірний Халк», – це історія про Персея, який був сином бога, але виховувався в родині звичайного смертного рибалки.
До речі, родину, яка загинула з вини богів, у фільмі він так і не зміг захистити, тому змушений мститися жорстокому Аїду, повелителю підземного царства. Ну, далі вже хрестоматійна історія, відома нашому глядачеві з науково-популярної книжки «Легенди і міфи давньої Греції» Н.А. Куна, переходить у розряд альтернативної історії. Тобто режисер на пару зі сценаристом уже не дотримуються жодних, навіть міфологічних рамок, даючи волю власній фантазії, яка неабияк розігралась протягом восьми років, які минули від замислу до реалізації стрічки.
Тож, у будь-якому разі «Битва титанів» – це не екранізація давньогрецької міфології, так само, як нещодавні блокбастери про Олександра Македонського чи трьохсот спартанців – аж ніяк не кінематографічна ілюстрація реальних подій з усесвітньої історії. У принципі, це нестрашно, адже що дозволено сьогоднішньому Юпітеру і Каліфу на мить у сонцесяйного Голівуді, а саме – актору Сему Уортінгтону, який цілком посередньо зіграв у четвертому «Термінаторі» й «Аватарі», те навряд чи дозволять будь-якому іншому герою сучасного 3D-кіно.
Річ у тім, що Уортінгтон, віднедавна ставши «картонним» заручником псевдонаукової фантастики в «Термінаторі» і «Аватарі», до того ж, – чи не єдиний у світі актор, якому пощастило зіграти вже у двох екшинах у новомодного ЗD-форматі. Тому й покладено на його героя Персея почесний обов’язок врятувати людство до того часу, як злий Аїд забере владу в Зевса і випустить на Землю демонів з пекла. З якими, зауважмо, і належить битися протягом усього фільму нашому сміливцю на чолі загону безстрашних воїнів. А для того, щоб якомога довше «ця війна тривала», мандрівка відбувається у лабіринті підземного світу, стаючи схожою на типове квест-ігрище зі знищенням придорожніх монстрів.
Проте, не в тім печаль чергової голлівудської «адаптації» давньогрецької міфології, адже через участь у фільмі таких проханих метрів, як Лайам Нісон і Рейф Файнс (які вже грали дуетом у «Списку Шиндлера»), недобачити явні перекручення у видовищному фільмі не так уже й важко.
Зрозуміло, що Персею, вихованого людиною, для того, аби перемогти могутнього бога, треба перебити усіх мерзенних чудовиськ на кшталт Медузи Горгони (зіграної, до речі, відомою російською моделлю Наталею Водяновою, якій далеко до лаврів Уми Турман у цій самій ролі в «Персі Джексоні й викрадачі блискавок»). І треба це для того, щоби збагнути, нарешті, власну силу не менш божественного походження.
Але тут так само починаються розбіжності з оригіналом. По-перше, Акрісій, який замурував маму Персея і його самого у скриню, пустивши її морем, доводився нашому герою дідом, а не чоловіком його матері. Яка, згадаймо, завагітніла від самого Зевса. Так само даремно Персей відмовляється у фільмі царювати в Аргосі, а також зовсім не годилося б режисерові «Битви титанів» женити його на прекрасній Андромеді. Оскільки, за «правдивою» міфологією, врятувавши неземну красуню від морського чудовиська, наш герой таки одружився з нею, і в Аргосі запанував. Натомість доводиться бідаці з доброго режисерського дива мати за коханку чарівну Іо, яку в тій самій античній міфології перетворили на білу корову, а не прирекли, як у фільмі, на вічну юність. Ну, а що «офіційно» вона кохалась не з Персеєм, а із Зевсом, то це, на думку режисера, взагалі не варто уваги в історії всесвітніх катаклізмів.
До згаданих катастроф – але наразі не вад стрічки – належить непокора мешканців міста Аргоса, які, стомившись від немилості небожителів, і заваливши статую верховного бога, накликали на свої голови гнів олімпійського начальства. Натомість саме за бажанням режисера «Битви титанів», підступний Аїд намовляє Зевса покарати невдячних городян, випустивши на волю морське чудовисько – жахливого Кракена, місце якому не в давньогрецькій міфології, а де подалі, себто в ісландських легендах. А якщо точніше, то ця морська потвора вже фігурувала у фільмі «Пірати Карибського моря», тож, чи варто вигадувати щось нове? Так само не боги, а неуважні режисери випалюють горщики ходульних персонажів, позичаючи їх, як у «Битві титанів» – чи то з «Мумії», звідки виткався бедуїн-зомбі, а чи з «Трансформерів», з яких злизана сцена битви, але не машин, а гігантських крабів.
До речі, нехай сюжетна лінія фільму слабка, монологи героїв убогі й ненатуральні, але саме батальні сцени витягують «Битву титанів» з болота голлівудської патоки. В якій боги богують, а людям – аби чергового сіквелу стрічки дочекатися. Кажуть, вона вже не за горами.
Ігор Бондар-Терещенко