На сцені стоїть крісло в стилі ампір. Входить Лесь Подерв’янський... Несамовитий хор оплесків і поодинокі вигуки “Браво”... Репортаж
Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан.
І душа моя — іскрящійся фонтан…
“Нірвана”
"Глядіть, тримайте ж моє місце" – наказує дівчина своїй компанії – молоді люди з келихами в руках стоять біля сцени у столичному клубі “Crystal hall”, - "я швиденько". Один із хлопців моментально реагує: "спокійніше, Зоє Жорівно, спокійніше!..". Вибухають сміхом.
| Лесь Подерв’янський |
Зала поступово заповнюється. Публіка - віком від 25 до 50 років. VIPи, які виклали по 500 гривень за квиток, займають місця за столиками, ті, хто заплатив менше, розміщуються півмісяцем у залі.
Початок затримується (цей моветон стає все більш популярним у культурному житті Києва), стає задушливо, гості прямують за напоями до барної стійки. На кожному кроці обривками фраз чути цитати з п’єс Подерв’янського.
На сцені стоїть крісло в стилі ампір. Минає півгодини. “Зірку” починають “виманювати” оплесками. “Звізда, бл..., андеграунду”, - чую за спиною іронічний коментар.
Нарешті з’являється Лесь. Одягнений, як завжди, просто, зручно і зі смаком.
“Доброго вечора, леді та джентльмени”, - вітається з публікою і вмощується в кріслі; в руках у нього власна збірка “Множення в умі або плинність часу”. Без зайвих церемоній і зволікань оголошує назву першої п’єси - “Діана”.
Регіт залу схожий на хвилі морського прибою. Ураганом оплесків зустрічають слова: “А половина депутатів, шо сидить у Верховній Раді, прийшла сюда з тюрми, а ше по другій – тюрма плаче...”. Щодо слуг народу, то їх видно не було, от хіба промайнула в натовпі нунсівка Олеся Оробець.
У фойє торгують “фірмовими” футболками з Лесевими афоризмами і дисками з його п’єсами. Багато хто підходить, розглядає... і йде далі – більшість присутніх уже давно скачала всі твори з Інтернету, а в декого ще й касети напевно збереглися...
У залі – задуха. Якийсь молодик знімає сорочку, пригортає до себе дівчину й починає натхненно цілувати. Підходить охоронець і просить чоловіка одягнутися – тут так не прийнято.
Лесь вчергове вимовляє “завіса” – зал вибухає. Підігріта (спекою і напоями) публіка вже часом випереджає автора, вигукуючи наступне речення - вечірка в розпалі. Паузою користуються, щоб “замовити” наступну п’єсу. Зал буквально скандує “Ка-ца-пи!”..
Позаду - дві години, наближається розв’язка. На виході пожвавішала торгівля. Подерв’янського викликають на біс. Звучить “Гамлет”. Несамовитий хор оплесків і поодинокі вигуки “Браво”. Король Лесь кланяється.
Публіка виходить у задушливу липневу ніч, хто – в “мерседес”, а хто – пішки до метро “Арсенальна”. Вибігає дівчина у яскраво-рожевій футболці, де красується напис “Лєбєдь красівий як лєбєдь, а обізяна як обізяна”. Кокетливо хитаючи головою, хизується обновкою перед друзями. Від’їжджає карета “швидкої”, яка чергувала біля входу. Сьогодні її послуги нікому не знадобились.
Валентина Романенко
Фото Андрія Скакодуба, УНІАН